Реферат на тему:

Англія в ХІ – ХV століттях

Англія в ХІ – ХІІ століттях.

Нормандське завоювання Англії. Розвиток Англії після завоювання.

Едуард Праведний правив, не маючи дітей, і герцог Нормандський хотів
бути наступником англійського престолу. Нормандське герцогство –
феодальне володіння на півночі Франції. У 1066 р. помер Едуард і
Вільгельм Нормандський послав своїх представників, щоб вони прийняли
присягу від англійців.

Папа римський, вважаючи, що католицтво в Англії ще не зміцніло, дав
згоду на організацію хрестового походу, і Вільгельм Нормандський
організував його, зібравши до 7 тис. чол. війська. До 2 тис. чол.
складала важкоозброєна кіннота, інші – піхота. На невеликих кораблях
Вільгельм відправив їх в Англію.

Гарольд теж збирав військо, але перед висадкою Вільгельма на півночі
Англії висадились данці, разом з ними був брат Гарольда, який теж
претендував на престол. Гарольд кинувся до Йорка (на північ) і там 25
вересня 1066 р. відбулася битва.

Через 3 дні на півдні висадився Вільгельм. Гарольд не встиг зібрати нове
військо. Не всі феодали його підтримали. 14 жовтня – битва між
англійцями і Вільгельмом Нормандським. Спочатку перемагали англійці, але
Вільгельм вдав, що утікає, а потім із засідки вдарив (при Гастінгсі).

Битва біля Гастінгса закінчилась перемогою Вільгельма. Нормандці зайняли
Лондон, Тауер. Вільгельм почав роздавати землі і посади своїм
сторонникам. Повстання придушувалися. Землі приходили у запустіння. Але
відразу забрати землі у всіх Вільгельм не міг.

Особливості формування феодальних відносин в Англії:

землі Вільгельм відбирав поступово і поступово надавав своїм
прибічникам. Величезні земельні масиви одержали феодали – у 10-20 разів
більше, ніж у Європі. Але володіння були розкидані. В одного – і на
заході, і на сході. Крім того, такий феодал не міг організувати боротьбу
проти феодала;

після завоювання Вільгельм оголосив, що всі землі належать королю. Тут
не діяв французький принцип вассалітету (“Васал мого васала – не мій
васал”). Всі феодали в Англії були васалами короля. Він був сеньйором
для всіх феодалів. Усі землевласники склали йому присягу.

Солсберійська присяга – всі феодали принесли присягу королю у 1086 р.

Влада короля була централізована.

В ході завоювання верхівка класу феодалів англосаксів була знищена і
замість неї прийшли нормандці. А нижчі верстви феодальної верстви були
англосаксами. Відносини між верхівкою класу феодалів і нижчими верствами
феодалів, як між завойовниками і завойованими, були ворожими. А нижча
верства феодалів була відкрита знизу, хто мав певний дохід – міг ним
стати.

Вільгельм провів у 1086 р. перепис населення в Англії. Всі ці дані були
занесені в “Книгу страшного суду”. Дані давали під присягою, звідси й
назва. Дані брали у шерифів, баронів, вільних селян, духовенства. Брали
3 цифри: до завоювання, на момент завоювання і після нього. Із 38
графств Англії були описані 34. Виявилось, що значна частина вільних
селян в результаті перепису опинились в категорії залежних. Різко пішов
у гору процес феодалізації.

Кількість залежних селян зросла від 38 до 60 %. Були феодальні помістя з
манором і селянськими наділами.

Залежні селяни – віллани, мали невеликий наділ (до 30 акрів).

Була категорія бердаріїв – з наділом 710 акрів землі. У ХІІ ст. вони
злились з вілланами. Категорія коттаріїв (коттерів) – малоземельні з 3 –
5 акрами землі. Були ще раби (серви). Але протягом усіх середніх віків у
Англії існували й вільні селяни.

Міста виникали на землях феодалів, але, якщо починалась боротьба міст з
феодалом, то це означало боротьбу проти короля. Тому міста в Англії не
одержали незалежності. Але вони одержували щляхом викупу право збирання
податків, утворення цехів і т.ін., ці вольності затверджувались королем,
але вони не були здобуті силою.

Існує теорія Стефенсона, суть котрої в тому, що засновниками міст були
французькі купці в Англії. Левицький критикує цю теорію і говорить, що
засновниками міст були ремісники.

У Вільгельма І (Завойовника) було три сини: Роберт (в Нормандії),
Вільгельм (в Англії) і Генріх (молодший).

Вільгельм після смерті батька захопив казну і престол. У 1089 р.
Вільгельм, прозваний Рудим, почав боротьбу з церквою. Намагався не
призначати вищих церковних осіб і, поки не було єпископів, прибутки їх
йшли королю. Але папа римський з ним не рахувався і призначав єпископів
сам.

Лісами теж володів король.

Боротьба з Шотландією і Уельсом. Розширюються англійські володіння.

У 1096 р. Вільгельм захопив Нормандію (за 10 тис. марок, які позичив
Роберту, що йшов у І хрестовий похід). У 1100 р. Вільгельм був убитий на
полюванні. Престол перейшов до Генріха. Генріх звернувся з “Хартією
вольності Генріха І” – маніфестом. Правив протягом 1100 до 1135 рр.
Обіцяв все всім: церкві – що не втручатиметься в її справи; феодалам –
привілеї; народу – закони королшя Едуарда. Одержав підтримку всіх верств
суспільства.

Повинності рицарів обмежувались лише військовою службою. Генріх мав
успіх у боротьбі з Робертом Нормандським. У 1105 р. Генріх здійснив
похід у Нормандію, взяв у полон Роберта, але потім випустив.

Влада короля за Генріха стала необмеженою. Але вся повнота влади була у
малої ради – оточення короля. Велика рада скликалася три рази на рік,
мала – постійно.

Утворена була палата шахової дошки. Тут шерифи звітували про збирання
податку.

Територія країни ділилась на графства на чолі з шерифом. На місцях –
сотні і общини на чолі з виборними. Виборна система на місцях. Було і
старе ополчення.

Генріх І не залишив прямого наслідника чоловічої статі. Боротьба за
престол після його смерті розгорілась між дочкою Матільдою і племінником
Стефаном. У Матільди ІІ – шлюб з графом Анжуйським Плантагенетом, у них
був син – Генріх Плантагенет.

Південний схід підтримав Стефана, північний захід – Матільду. Це була
справжня війна. Боротьба спустошувала країну. Врешті решт претенденти на
престол домовились між собою. Королем за домовленністю у 1153 р. став
Стефан, а після його смерті – Генріх, син Матільди.

Реформи Генріха ІІ та їх значення.

Стефан помер у 1154 р. і королем став Генріх ІІ Плантагенет. Він
одружився з принцесою Аквітанії, дочкою герцога Алієнорою і заволодів
південно-західною Францією. Був на престолі протягом 1154 – 1189 рр. В
той час існувала одна держава на чолі з Анжуйською династією – Англія +
французькі володіння.

Генріх ІІ проводить ряд реформ:

І – церковна. В час правління Стефана церковники добилися більшої
незалежності. Вони підлягали лише церковному суду, а не світському.
Генріх ІІ був за те, щоб священика, який вчинив злочин, позбавити сану і
судити світським судом. Архієпископ Кентерберійський Фома Бекет виступив
проти реформ Генріха ІІ. Фома Бекет і Генріх ІІ разом росли. Це була
світська особа, яку король зробив архієпископом Кентерберійським. Але
честолюбний Фома Бекет став ворогом Генріха ІІ. Генріх підіслав вбивць і
вони вбили Фому Бекета. Це викликало обурення. Генріх ІІ
виправдовувався, що це не він, що його неправильно зрозуміли підлеглі,
що він лише хотів заарештувати архієпископа. Він покаявся і одержав кару
– 70 ударів палицею, зате уник відлучення від церкви.

ІІ судова реформа:

феодальний суд – для залежних селян;

“божий суд” – взяти розпечене залізо, руку встромити в окріп і т.п., щоб
з’ясувати, чи винна людина;

вільний королівський суд – тільки для вільних людей. Кріпаки не мали
права звертатись до нього.

ІІІ – Закон про озброєння (Асіза про озброєння) передбачав, яку зброю
повинна мати вільна особа згідно з майновим становищем.

“Щитові гроші” сплачували ті, хто не хотів служити, або не міг справити
обладунки рицаря. Отже, від військової служби вільний, але недостатньо
заможний, міг відкупитись.

ІУ – в 1184 р. – “лісова асіза” – закон про ліс. Власник лісу – король.
Посилена була відповідальність за полювання в королівіському лісі.
Навіть збирання ягід в ньому заборонялось.

Останній період правління Генріха ІІ був затьмарений боротьбою з синами.
За його життя був коронований син – Генріх “молодий король”. Всього було
чотири сини.

Генріх ІІ помер і королем став Річард (1189 – 1199 рр.). Він пішов у ІІІ
хрестовий похід (з Барбароссою і французьким королем). Коли Річард
повертався, його в Німеччині схопили. Він звільнився. У 1199 р. помер.

Королем став Джон (Іоанн) Безземельний.

Список літератури:

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. –
М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в
средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к
80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ.
– М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М.,
1988.

Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –
М., 1976.

Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв.
– М., 1985.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.

Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения
в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ
вв.). – Ленинград, 1990.

Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.

Похожие записи