РЕФЕРАТ
На тему:
Життєвий шлях Сталіна
План
Дитинство Сталіна.
Сталін, як переможець в боротьбі за владу.
Партійна диктатура та Сталінський терор.
Використана література.
=~S?Se*A·
ковим, без найменшої турботи за життя солдатів. Внаслідок цього польові
втрати Радянської армії виявилися на порядок більшими, ніж втрати
Вермахту. Під час війни С. виявив блискучий організаторський талант на
посадах голови Державного комітету оборони, Верховного
головнокомандувача і Наркома оборони. Ресурси велетенської країни
використовувалися на формування поповнень для діючої армії та оснащення
їх найсучаснішими видами зброї. Незважаючи на великі втрати, стратегічна
ініціатива у війні 1942 перейшла до Червоної армії. У спілкуванні з
союзниками по антигітлерівській коаліції С проводив жорстку лінію,
змушуючи їх поступатися у стратегічних питаннях і погоджуватися на
толерування своїх украй антигуманних дій (примусове повернення в СРСР
рад. громадян, які опинилися на території, контрольованій союзниками,
депортація мільйонів німців, поляків та ін. народів з територій, які
відходили до СРСР, українців з територій, які підпадали під владу
Польщі, Чехо-Словаччини тощо). Змирилися союзники і з жорстокими
методами радянізації країн, які потрапили у сферу впливу Радянського
Союзу. В останній період війни С. приділив виняткову увагу розвитку
ракетно-ядерного потенціалу СРСР і переоснащенню армії новітніми видами
зброї. Здійснювана ним агресивна зовн. політика спричинилася до
«холодної війни» і гонки озброєнь. Терористичні методи управління
відновилися і застосовувалися аж до смерті С
Серед істориків триває дискусія, чи політика С. щодо України мала
специфічний, відмінний від його ставлення до інших рад. республік
характер. Більшість дослідників сходяться на тому, що його укр. політика
не мала такого характеру. Разом з тим, до України С. (як перед ним і
Ленін) ставився з підвищеною увагою, оскільки вона за людськими
ресурсами і екон. потенціалом перевищувала інші нерос. республіки, разом
узяті. Укр. сепаратизм у будь-якій формі, включаючи націонал-комунізм,
загрожував підвалинам тоталітарного режиму. Проте у 1920-х С погодився
на далекосяжні поступки Україні, виступав за підтримку українізації
(зокрема, на здійснення її в обмеженому вигляді на Кубані і в
Казахстані). Значною мірою ці поступки пояснювалися його прагненням
гарантувати собі підтримку КП(б)У у боротьбі за владу. З ін. боку, С.
постійно дбав про те, щоб українізація не поставила під загрозу контроль
Москви над Україною. З цією метою зініціював розправу над нац.
ухильництвом О. Шумського, М. Хвильового, М. Волобуєва. Утвердившись при
владі у 1930-х, С розгорнув масові терористичні акції в Україні з метою
знищення основних досягнень українізації, придушення опору
колективізації та запобігання появі політ, опозиції. С несе безпосередню
відповідальність за орг-цію голодомору 1932—33, за винищення десятків
тис. укр. інтелігенції (т. зв. розстріляне відродження), парт, та держ.
керівництва Української PCP y 1930-х, за орг-цію політичних убивств та
розправ над політ, противниками та опонентами (Є. Коновальця, О.
Шумського та ін.), за хвилю масового терору на західноукр. землях
(1939-41), повоєнні розправи над укр. і єврейською інтелігенцією в
Україні, депортацію кримських татар тощо. Під час війни дійшов
переконання, що більшість укр. народу пройнялася антирад. настроями.
Особливе занепокоєння викликав у нього факт існування сильного антирад.
націоналістичного руху в Західній Україні. За свідченням М. Хрущова,
після закінчення Другої світової війни С. розглядав можливість
депортації всього укр. народу і відмовився від цієї акції тільки через
її технічну нездійсненність. За свідченнями очевидців (зокрема,
академіка А. Сахарова), С. страждав на українофобію. Проте розуміння
важливості укр. чинника змусило С підчас війни погодитися на часткове
відродження укр. патріотизму, запровадження деяких атрибутів укр.
державності (республіканських військ, міністерств та Міністерства
закордонних справ, прапора, підвищення її статусу на міжнар. арені –
надання Українській PCP статусу чл.-засновника ООН). Об’єднання
більшості укр. етнічних земель у складі Української PCP, формальне
підвищення статусу України на міжнародній арені, модернізація екон.
життя республіки призвели до того, що укр. питання після смерті С. стало
ще більш важливим і небезпечним фактором подальшого існування
Радянського Союзу, ніж це було перед його приходом до влади.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
