Реферат на тему:
Запорізька Січ
На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов’янської осілої сталості і
розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хто говорять
про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова місцевість
нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні, що
примикають до Дніпра – Великого Лугу. Саме тут у середні століття
зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще
“січовиками”. Слово це походить від дієслова “сікти” і має той самий
корінь зі словом “засіка “. Козацька столиця – Січ – для захисту
обставлялася вирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі
точні місця їхнього розташування. І взагалі в історії запорізького
козацтва ще багато білих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу
свідчення деяких авторитетних дослідників козацького побуту і народну
поголоску, висвітити окремі, найбільш загадкові моменти історії
запорізьких козаків, особливості їхньої культури.
1. Запорізьке козацтво.
З 15 століття в українських степах з’являються добувачі, що пізніше
поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм
приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі
збройні групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі
нападають на татарські загони й міста. Цих відважних людей почали
називати козаками. Вважається, що свою назву козаки одержали від
тюркського слова козак – степовий мисливець. Уперше ця назва
зустрічається в листі литовського князя Олександра від 19 грудня 1492
року до татарського хана Манглі – Гірею. У ньому князь повідомляв про
свій наказ покарати козаків – вихідців з Київщини й Черкащини , що
розбили під Тягином турецький корабель. У козаки попадали люди з усіх
суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед них і іноземці.
Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами, відкіля і
з’явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У 1552 –
1554 роках він об’єднав розрізнені групи козаків, створивши на острові
Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ. У
1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цей
час контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений у
Константинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки
жили в куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман,
що керував Січчю за допомогою козацької верхівки – старшини. Козаки
здійснювали успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула
(Константинополя). По ріках і морю вони ходили на невеликих човнах,
видовбаних з цілого дерева, що називалися чайками. По краях
прикріплювався зв’язування очерету, що додавало додаткову стійкість. У
козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота.
Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно
використовувати вогнепальну зброю – пищали, пістолі, невеликі пушки. По
степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали татари козаки
встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по татарах.
Прорватися в середину квадрата були дуже важко, і звичайно, татари
відступали. У 15 – 17 століттях турецька й татарська погроза була дуже
велика, і тому дії козаків були вигідні для багатьох держав, тому що
вони послабляли татар і турків, не даючи їм проводити широкомасштабні
набіги всередину Європи. Литовські князі, а після і польські королі
намагалися взяти козаків під контроль. Для цього в 1572 році був
заснований спеціальний список – реєстр. Внесені в нього козаки вважалися
на службі короля, мали деякі привілеї (одержували платню, мали
самоврядування під керівництвом коронного гетьмана і були звільнені від
податків). Їхнім центром було місто Трахтемиров, де був госпіталь і
арсенал. При польському королі Стефане Баторие реєстр складав 600, а з
1590 року – до 1000 козаків, а після навіть більш цього. Однак число не
реєстрових козаків було в багато разів більше.
2. Кошовий отаман
У кожного народу були особистості, що народна поголоска наділялася
надприродними здібностями. Такою фігурою в запорізьких козаків був Іван
Сірко, що вісім разів обирався кошовим отаманом Війська Запорізького.
Його полководницький талант здобув йому легендарну славу. Сірко провів
більш п’ятдесятьох походів проти Османської імперії і Кримського
ханства, і жодного разу не потерпів поразки, виходячи переможцем із
найважчих ситуацій. Навіть не дуже звучне прізвище (“сірками” на Україні
звичайно, називали собак) інтерпретувалася як богоданна. Сірко, за
словами одного хроніста, був поставлений Богом, як пес на стражі
християнських ягничок, щоб захистити їх від вовчих зубів татар і турків.
До речі, легендарної популярності отамана сприяли і самі вороги. Свої
поразки вони пояснювали не чим іншим, як чарами запорізького ватага.
Навіть дітей лякали його ім’ям, називаючи “урусшайтаном” – росіянським
чортом. Навіть після смерті полководця його ще довго боялися ляхи й
бусурмани. У переказах розповідається про те, що козаки під час бою
замість прапора виставляли вперед праву руку кошового:, де рука, там і
удача. Історик Митецький, що був у січовиків і спостерігав за їхніми
вдачами, так писав про це: “Славний був отаман. Уже і по смерті одного
по морю запорожці заживали, понесе був славний і турки його дуже
боялися. Коли на війну і з мертвим їхали, те завжди їм щастя було”.
Багато в народі й інших подібних історіях про славного отамана.
Говорять, у Сірка на хресті був напис: “Хто буде сім років перед
Великоднем виносити по трьох за підлоги землі на мою могилу, той буде
мати таку силу, як я, і буде знати стільки, скільки і я”. В одного з
етнографів минулого в щоденниках зустрічаємо такий запис про це:
“Покійний дід Михайло Нелипа розповідав, що як носив землю перед
Великоднем, то йому в перший раз спочатку показалося, що начебто гуде
щось; у другий – що зібралося стільки війська запорізького, що аж земля
стогне, у третій – що барабани б’ють, з гармат палять, козацькі шапки
червоніють, як маки… Він злякався, кинув носити й відправився
додому…”
5. Козацька наречена.
Відомо, що на Січі жінок не було. “Самий старий звичай, що строго
зберігається, у запорізьких козаків, зауважує француз Лазюр, – був той,
котрий виключав, під страхом бути страченим, поява в Січі жінки; відступ
від цього звичаю ніколи не проходило безкарно, і в цьому випадку
здивованіше усього те, що ця оригінальна республіка улаштувалася в тих
місцях, де було, по переказі, царство амазонок”. У чому отут справа?
Чому козаки відмовилися від жінок, що так полегшували життя їхніх
північних побратимів – хліборобів? Вищою святинею і цінністю для
запорожця була воля.. Заради її він готовий був відмовитися не тільки
від родини, але й узагалі від спілкування з жіночою статтю. “Степ як
воля – козацька частка” – говорили в народі. Потрапляючи до січовиків,
людина мимоволі залучалася до таїнства, символічно вінчався з
“нареченою” – волею. “Оженися на вільній волі, на козацькій частці” –
писав Тарас Шевченко. Інший “жіночою” фігурою козацького символічного
вінчання була смерть: “Узяв собі панночку в чистому полі земляночку”. Ці
два традиційні образи доповнювали один одного. Хто присвячував своє
життя волі, піддавав себе безлічі небезпек, і зрештою, стикалися зі
смертю, що, до речі, трактувалася нерідко, як рятування від несвободи
земного життя.
4. Суднобудування запорізьких козаків
7oooooooooooaOeOeaOeaaAa¶
gdAKS
чайками й дубами. На чайках, що володіли гарною швидкістю, вони нападали
не тільки на торгові судна, але і на окремі бойові кораблі, дуби ж
служили винятково для вантажних перевезень. У 1515 році на 32 чайках
українські козаки зробили набіг на Очаків, а в 1556 році разом з
російським загоном Путивля, знову на чайках, вони захопили передмістя
цієї турецької міцності. Але самим що запам’ятовується був так називаний
Кримський похід у 1559 році під керівництвом окольничого Д.Ф.Адашева. У
лютому цього року, будучи “першим воєводою великого полку”, він очолив
напад на Кримське ханство, побудувавши на місці впадання ріки Псел у
Дніпро й в острова Хортиця на Дніпрові флотилію з 150-200 чайок і дубів.
Спустивши вниз за течією Дніпра, його флотилія захопила два турецьких
кораблі і висадила війська на західне узбережжя Кримського півострова
неподалік від Перекопу. Розбивши кілька загонів хана Девлет-Гірея,
козаки звільнили з татарського полону своїх співвітчизників, а потім
благополучно повернулися до острова Хортиця.
Передбачуваний вид козацької чайки.
У 1576 році запорізькі козаки на своїх чайках розграбували Сіноп і
Трапезунд, а в 1590 році повторили набіг на ці ж міста. У 1606 році
козаки напали на Варну, у 1608 році на Перекоп, у 1609 році на гирло
Дунаю, у 1615 році разом з донськими козаками на Азов, на рейді якого
знищили кілька турецьких кораблів, а потім на 70 чайках рушили по
напрямку Кафи і зайняли її, завершивши свій похід успішним рейдом уздовж
південного берега Чорного моря, тимчасово взявши Трапезунд. У 1616 році
запорожці зробили похід на Сіноп. У 1633 році нападали на турецькі
гарнізони в Азову, Ізмаїлі, Килії і на поселення між Дніпром і Дунаєм, а
в 1637 році навіть якийсь час володіли Азовом. Особливо активізували
свої дії запорізькі козаки наприкінці XVII століття. Тільки на турецьку
міцність Очаків вони нападали чотири рази, і знову на чайках і дубах.
Французький Боплан, що служив польським королям, дії запорізьких
козаків описував так: “Задумавши погуляти по морю, козаки просять
дозволу не в короля, а в гетьмана; потім складають раду, тобто військова
рада, і вибирають похідного отамана, так точно, як і головного вождя.
Утім, отаман похідний стає на час. Після цього вони відправляються у
військову скарбницю своє збірне місце: будують там човни довжиною в 60,
шириною від 10 до 12, а глибиною в 12 футів. Човни ці без кола: дно їх
складається з видовбаної колоди, вербової чи липової, довжиною близько
45 футів (13,7 м); воно обшивається з боків на 12 футів (3,7 м) у
височину дошками, що мають у довжину від 10 до 12 (3?3,7 м), а в ширину
1 фут (0,305 м), і прибиваються одна до одної так точно, як при будівлі
річкових суден, доти, поки човен не буде мати в ширину 12 (3,7 м), а в
довжину 60 футів (18,3 м). Довжина його поступово збільшується догори.
Козаки обробляють усі частини своїх човнів у такий самий спосіб, як і
наші теслі, потім обсмолюють і прилаштовують до кожної по два керма, щоб
не втрачати дарма часу при повороті своїх довгих судів, коли вони
змушені будуть відступати. Козацькі човни, мають з кожної сторони по 10
і 15 весел, пливуть на веслуванні скоріше турецьких галер.
Ставиться також і щогла, до якої прив’язується в гарну погоду вітрило,
але при сильному вітрі козаки пливуть на веслах. Човни не мають палуби:
якщо ж їхній заллє хвилями, ті очеретяні канати охороняють від
затоплення. Сухарі складають у барила довжиною в 10 футів (3 м), а в
ширину близько 4 футів (1,22 м): дістають їх через втулку. Поверх того
кожен козак запасається горщиком вареного проса й горщиком тесту,
розпущеного у воді, що вони їдять змішавши з просом. Тісто це, смаком
кислувате, служить козакам для їжі і для питва: називають його
саламахою, тобто ласою стравою, хоча я не знаходив у ньому великої
приємності і вживав у подорожах тільки при недоліку кращої їжі. Козаки
під час походу завжди тверезі і якщо помічається п’яниця, отаман негайно
наказує викинути його за борт: їм не дозволено також брати із собою
горілку, тому що тверезість вважають необхідною при виконанні своїх
завдань. Для помсти татарам за руйнування України козаки вибирають
осінній час; заздалегідь відправляють у Запоріжжя зброю і запаси,
необхідні для походу і для будівлі човнів. У Запорожжя збирається від 5
до 6 тисяч добрих, добре озброєних козаків, що негайно приймаються за
будівлю човнів. Не менш 60 чоловік, митецьких, як ми вже сказали, у всіх
ремеслах, трудяться біля одного човна й обробляють його через 15 днів,
так що за два чи три тижні виготовляють близько 80 чи 100 човнів, з 4 чи
6 фальконетами на кожній. На човен сідає від 50 до 70 козаків, із яких
усякий має шаблю, дві пищалі 6 фунтів пороху, достатню кількість куль і
квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетів і необхідні життєві
припаси”.
Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д’Асколи про запорізькі чайки
писав наступне: “Якщо Чорне море завжди було сердитим із древніх часів,
то тепер воно безсумнівно чорніше і страшніше через численних чайок, усе
літо спустошуючих море і сушу. Ці чайки довгуваті, на зразок фрегатів,
уміщають 50 чоловік, йдуть на веслах і під вітрилом. Щоб вони могли
витримувати жорстокі бури, їх обв’язують навколо бортів соломою… На
море ж жоден корабель, як би не був він великий і добре збройний, не
знаходиться в безпеці. Сподвижник Петра I віце-адмірал К.И.Крюйс також
залишив запис про запорізькі судна: “Човни козацькі не мають палуб,
довжиною від 50 до 70 футів (15,25?21,35 м), шириною 20 футів (6,1 м).
Весел від 16 до 40, судно має кермо з носа і корми”. Отже, максимальна
довжина морської чайки доходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота
надводного борта в міделя 2, а осаду 1,25 м. Річкові чайки мали значно
менші розміри. Досвід будівництва запорізьких суден у наступному
враховувався при будівництві регулярного Російського флоту, зокрема, при
будівлі дубель-шлюпок. Крім чайок запорожці будували ще і вантажні
вітрильні судна прибережного плавання, що називаються дубами. Цією
назвою козаки підкреслювали міцність своїх судів і навіть деяку їхній
вантажність. Називали їх також дубась, дубина, дубки. Саме такі
плавзасоби в 1615 році супроводжували чайки П. К. Сагайдачного при
набігу на Кафі. Місцями їхньої будівлі були Київ, Січ (Запоріжжя),
Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Дніпро
рік Самара й Орель.
Набіг козаків на чолі з П.К.Сагайдачним на Кафі (Феодосію) у 1615 році.
З російської гравюри на дереві. XVII століття.
Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним із малим осіданням. У краях
була палуба, а борта були укріплені брусами. У діаметральній площині
встановлювали дві чи три щогли з рейковим вітрильним озброєнням. Деякі
дуби мали довжину до 20 м, а ширину до 7 м і могли приймати до 100 тонн
вантажу. Практика будівництва цих судів у наступному поширилася на інші
кораблі, що також призначалися для перевезення вантажів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
