Реферат

на тему:

Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу
Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн
тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових,
капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.

На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини,
Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об’єднання. У Галичині
на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об’єднання, а в 1912 р. їх уже
було ЗО. На Закарпатті діяло дев’ять промислових акціонерних товариств.
Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р.
кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число
підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища спостерігалися у сфері
фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух.
Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500
різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав
не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський,
молдавський.

Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво
відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та
фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною
провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було
зайнято близько 90% населення.

Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на
західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному
житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій
структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих
українських політичних партій.

Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в
діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з
ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах
сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М.
Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з
Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та
національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В.
Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо
ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати
УРП та об’єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна
група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної
партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала
необхідність об’єднання із соціал-демократичною партією Галичини,
звинувачуючи її в націоналізмі.

18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято
рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з’їзді
представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна
Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська
національно-демократична партія.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на
західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху.
Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли
участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма
українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім
економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки
будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період
1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув
усеохоплюючого характеру.

Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту,
трудящі Галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне
виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до
австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та
радикалів.

Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої
світової війни. Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане
першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди
поділялися й іншими українськими партіями краю.

Важливою складовою суспільно-політичного руху на західноукраїнських
землях початку XX ст. була діяльність спортивно-молодіжних організацій.
Львівська організація «Сокіл» стала провідною у Східній Галичині і
функціонувала аж до 1939 р. Не менш популярним було товариство «Січ»,
засноване К. Трильовським — юристом за фахом, депутатом віденського
парламенту та галицького сейму. Слід наголосити, що згадані організації
не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими питаннями, а чимало
уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури,
освіти, військової справи.

Таким чином, на західноукраїнських землях на початку XX ст. відбувалися
важливі зрушення, пов’язані з перебудовою економіки на ринкових,
капіталістичних засадах. Це стосується й інших сфер життя українців, які
жили під егідою Австро-У горської імперії. Дуже важливим було те, що
кращі представники західноукраїнської інтелігенції попри утиски й
переслідування робили все можливе для того, щоб підтримувати ідеї
боротьби за національну і політичну незалежність України як єдиної
держави.

Похожие записи