Курсова робота з Історії України
«Встановлення СРСР»
1.Вступ
Український народ має свою багатовікову героїчну історію, нерозривно
пов’язаною з історією великого руського народу та інших народів нашої
Батьківщини.
Український народ, який виник разом з руським та білоруськими народами з
єдиного кореня давньоруської народності, пов’язаний з єдиним
походженням, близькістю та суспільністю усього історичного розвитку,
постійно прагнув до об’єднання з братським руським народом!
На протязі століть український народ знаходився від тяжким гнітом
іноземних загарбників і вів постійну боротьбу за своє визволення.
Український народ завжди бачив у великому руському народі свого вірного
друга та захисника. Незважаючи на реакційну політику царизму, руських та
українських феодалів та буржуазії, це зблизило народи РОСІЇ та УКРАЇНИ,
які зібрали єдиний правильний спільний шлях боротьби проти усіх
зовнішніх ворогів та гнобителів – кріпосників та буржуазії, проти
царизму та капіталістичного рабства.
Під керівництвом Комуністичної партії народи Росії здійснили Велику
Жовтневу соціалістичну революцію, яка розбила ланцюги соціального та
національного гніту та відкрила трудівникам шлях до соціалізму.
Український народ першим услід за руським народом пішов по цьому шляху.
Тільки у результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції,
під керівництвом Комуністичної партії, на основі нерушимої дружбі
народів колишнього СРСР український народ здійснив своє національне
відродження, вперше в історії утворив справжню народну соціалістичну
державу – Радянську Україну складовою частиною Радянського Союзу. Ріст
сили та могутності Радянського Союзу дав українському можливість вперше
в своїй історії поєднатися у єдиній соціалістичній державі.
2.Організація “Союз боротьби…” як основоположниця СРСР.
Її вождь та її склад.
Крах народництва Росії, України, Білорусії та прилеглих слов’янських
країн, у період царської монархії, поміщицького землеволодіння,
становості, гнобленні національностей та інших пережитків феодалізму
посилювали гніт трудівників, гальмували розвиток усіх галузей
економічного, політичного та громадського життя на при кінці XIX ст. та
першій чверті XX ст., вимагав революціонерів до нових рішучих ідей,
спроможних духовно настроїти пригнобленні маси в їх, боротьбі проти
гнобителів. Засновник перших, а згодом подальших, єдиних рішучих
революційних ідей, які відіграли рішучу роль у встановленні великого
радянського союзу, блискуче виконав вождь комуністичної партії у Росії
Володимир Ілліч Ленін.
Вже з 1895 року В.І.Ульянов заснував таку назву як “Союз” , встановивши
єдину на той час політичну організацію яка отримала назву “Союз боротьби
за визволення трудівничого класу”. Ця організація була побудована по
принципу централізму, вона дотримувалася суворої дисципліни. Організація
здійснювала тісний зв’язок з трудівницькими масами. Разом з цією
організацією почався новий, пролетарський етап. Взагалі пролетаріат –
майбутній знищувальник капіталізму – готувався до боротьби за новий
громадський устрій. Це був початок війни народництва з монархами
очолювавшими владу. Ленін, як і всі інші члени, займався
розповсюдженням революційних брошур серед фабричних робітників. Це
призвело до того, що у кінці 1895 р. його заарештовано та ув’язнено на
декілька місяців у в’язницю, а потім засланого у Сибір. У період
заслання у Сибір він обмірковував майбутні плани організації партії,
основне значення надавав створюванню партійної газети, яка повинна була
видаватися за кордоном і таємно доставлятися у Росію. Після визволення з
сибірського заслання, під впливом усіх членів революційної партії,
незабаром з’явилися їх видання “Іскра” та “Зоря”. Ілліч Ленін тільки
один знав що треба робити надалі, за його ідеєю треба було обнародувати
програму партії, згодом скликаної її з’їздом. “Іскра” після з’їзду
партії почала представляти своїм читачам проект програми Леніна та
Плеханова присвячений революційній теорії та революційній організації.
Ретельно підготовлена програма передбачала наступні один за одним етапи
революції. Спочатку буржуазна революція знищить залишки феодального
строю та політичного абсолютизму та встановить буржуазну демократію та
буржуазний капіталізм, який, ми надалі побачимо, був встановлений саме в
Україні Центральною Радою, з властивими йому феноменом в обличчі
промислового пролетаризму. Потім пролетаріат, в умовах буржуазної
демократії організується, та перейде до кінцевого етапу революції,
складеної у поваленні буржуазного капіталізму та встановленні
соціалізму.Взагалі ця програма була розроблена К.Марксом та Ф.Енгельсом
викладеної в їхніх творах, та яка отримала своє практичне реалізування
тільки на початку XX століття. Ці твори стали видатними з 40-х років XIX
ст.. Вони таємно розповсюджувались серед трудівників та революційної
інтелігенції. І саме той “Союз боротьби…” утворений молодим
революціонером В.І.Леніним був створений на союзі усіх марксистських
кружків діяльність яких була спрямована на політичне виховання та
організацію трудівників, на створення пролетарсько-марксистської партії.
Таким чином, основне значення надавалося необхідність встановлення
невеликої, об’єднаної на основі спільних поглядів партії, яка мала
тверде центральне керівництво. Вона повинна була діяти за ради ім’я
пролетаріату, як передовий ряд революції. Методи революційної боротьби
були різноманітні, та час від часу вони повинні були перевірятися на
основі досвіду. Твердо встановлена та незмінна була тільки центральна
програма, заснована на міцному теоретичному фундаменті і здійснювана при
підтримці народних мас високоорганізованою, дисциплінованою партією
професійних революціонерів, мавши центральне керівництво.
3.Жорсткі дії влади обох країн на припинення розвитку революції.
На основі ленінського вчення щодо імперіалізму напередодні
соціалістичної революції, о справедливих та несправедливих війнах, о
можливості побудови соціалізму в одній країні, більшовики розгорнули у
Росії та Україні широку революційну діяльність у тилу та на фронті,
вплачувавши та організовувавши трудівничі маси на боротьбу проти
імперіалістичної війни та царського самодержавства.
Практична праця більшовиків проходила в умові жорсткого гніту царизму.
Царський уряд використовував воєнну обстановку для жорсткого
переслідування більшовиків. Найвизначніші діячі партії Сталін, Молотов,
Свердлов, Ворошилов, Орджонікідзе знаходилися у в’язниці або у заслані;
у в’язницях томилися тисячі більшовиків та революційних робітників;
деякі партійні активісти та передові робітники були мобілізовані в
армію. Царизм громив більшовицькі комітети та робочі організації;
більшовицькі газети та журнали були закриті, діяльність профсоюзів була
заборонена. Але поліцейськими репресіями царизму не вдалося зломити волю
авангарду робітничого класу до боротьби.
Більшовики рішучо виступали проти великодержавної шовіністичної політики
царизму, який при підтримці руської імперіалістичної буржуазії
використовував війну для повного удушення національно-визвольного руху
українського, польського та інших народів. В зайнятих у той час воєнних
дій Галіції та Буковині царські уряди утворювали керівництво з самих
реакційних елементів (чорносотенці граф Бобринський, Євринов, та інші ),
заражаючи місцеве населення такому ж самому насильству, якому піддавав
царизм народи Росії та України.
Характеризувавши царську Росію та Україну як в’язницю народів,
В.І.Ленін, як на причину цього вказував не тільки на
військово-феодальний характер царизму, не тільки на те, що великоруська
буржуазія підтримувала царизм, але і на те, що місцева національна
буржуазія свободу націй, як і демократію взагалі, принесла у жертву
інтересам капіталістичної експансії. Українські, єврейські та інші
буржуазні націоналісти, звідси ця ворожнеча між народами, пов’язували
свої шовіністичні інтереси з перемогою того чи іншого імперіалістичного
блоку. Українські буржуазні націоналісти, виступали ворогами
українського народу на усіх етапах визвольної боротьби, особливо
посилювали свою зрадницьку діяльність у період імперіалістичної війни. У
єврейській буржуазно-націоналістичній партії Бунд переважав
німецько-фильський шовінізм.
Українські буржуазні націоналісти в Австро-Угорщині – це платні агенти
німецького та австрійських генеральних штабів – ще напередодні війни
створили так званий “Союз визволення України” (СВУ), метою якого було
відірвати Україну від Росії та віддати український народ у лапи
німецького імперіалізму. Ідеологом цього буржуазно-націоналістичного
зграю був лютий ворог українських трудівників Грушевський. Цей
націоналістичний верховод через буржуазного націоналіста Залізняка був
пов’язан з австрійським урядом. На кошти німецьких імперіалістів СВУ
видавав і розповсюджував націоналістичні писання Грушевського. У своєму
прагненні вислужуватися перед австро-німецькими імперіалістами
українські буржуазні націоналісти не зупинялися ні перед ніякими
злодіяннями, спрямовані у першу чергу проти українського народу. Вони
поставляли шпигунів та диверсантів до німецьких та австрійських
розвідок, працювали перекладачами при воєнних трибуналах, допомагаючи
австро-німецьким катам знищувати українське населення за його симпатії
до руського народу.
Крім організації так званого легіону “Січових стрільців”, сформувало з
кунацьких синків та виконувавшого у тилу руських військ
шпигунсько-диверсійні завдання австро-німецького командування,
українські буржуазні націоналісти вели підривну роботу серед руських
військовополонених, яких Німеччина та Австро-Угорщина тримала у
концентраційних таборах. СВУ через буржуазного націоналіста
Скоропис-Йолтиховського підтримувала прямий зв’язок з німецьким урядом
та воєнною владою, отримуючи від них інструкції та всіляку допомогу в
одуренні воєннополонених на сторону австро-німецького блоку з тим, щоб
сформувати з них воєнні частини для боротьби з Росією.
У січні 1917 року В.І.Ленін в одному з своїх писем відмічав провал
агітації, впровадженої українськими буржуазними націоналістами з Галіції
у таборі військовополонених, де знаходилося близько 27 тис. українців,
які при спробі вселення їм думки про відділення від Росії рішучо
протестували, “Факт знаменний, – писав В.І.Ленін, – …близькість до
великорусів брала верх!”
Ні масові арешти та страти трудівників, здійснені австрійськими
імперіалістами у період війни, ні підривна діяльність українських
буржуазних націоналістів та уніатської церкви не вбили в українському
населенні західноукраїнських земель почуття симпатії до руського
народу, прагнення до возз’єднання з ним. Трудівничі маси ворожо
відносилися до австро-німецьких імперіалістів та їх
буржуазно-націолістичним лакеям, відмовлялися виконувати розпорядження
австрійських влад, надавали опір при впровадженні реквізиції, зривали
вихід на примусові праці, пов’язані з війною. Українці, які насильно
були мобілізовані в австро-угорську армію, не бажали стріляти у своїх
братів, масами дезертирували або здавалися у полон руським військам.
Наступала епоха буржуазної революції . Українська буржуазія прагнула
використати лютневу революцію 1917 року для становлення свого повного
панування над трудівниками України.
4.Основні риси влади на Україні. Центральна рада – орган
контрреволюційної націоналістичної буржуазії.
Українські буржуазні та дрібнобуржуазні націоналістичні партії створили
4 березня у Києві буржуазну Центральну раду. У її склад увійшли
представники обуржуазнених поміщиків, української буржуазії міста та
села, української націоналістичної інтелігенції. Керівницьку політичну
роль у Центральній раді грали буржуазна партія так званих
соціалістів-федералістів та націоналістичні дрібно буржуазні партії
українських соціал-демократів та есерів. Лідерами Центральної ради були
буржуазні націоналісти, керівники націоналістичної української
контрреволюції – М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко та С.Петлюра.
Буржуазно-націоналістична Центральна рада, прикривалася національним
прапором, намагалася повести за собою українські народні маси –
відірвати їх від загальноросійського революційного прямування та
підпорядкувати політичному впливу української буржуазії. Центральна рада
повністю підтримувала імперіалістичну політику Тимчасового уряду по
основним питанням революції – о війні та миру, о владі та землі. Її
зіткнення з руською буржуазією за право монопольної експлуатації
трудівничих мас України мали підлегле значення. У боротьбі проти
революції Центральна рада та Тимчасовий уряд складали єдиний
контрреволюційний табір. Центральна рада у подальшому приймала в угоди з
руськими та іноземними імперіалістами, продаючи в кабалу свою родину та
свій народ.
Контрреволюційна Центральна рада, прагнувши ствердити владу української
буржуазії, боролася проти подальшого розвитку революції та була органом,
класово ворожим до Рад робочих та солдатських депутатів –
революційно-демократичній диктатурі пролетаріату та селянства. На
Україні, так як на всій території Росії, встановилося двовладдя. Одна
влада була Рада робочих та солдатських депутатів, друга – комісарами
Тимчасового уряду та суспільними комітетами. Центральна рада у своїй
антинародній діяльності опиралася на Тимчасовий уряд та його місцеві
органи.
Перемога у лютому революції, яка підняла до активної політичного життя
широкі народні маси, викликала підйом національно-визвольного руху. Але
лютнева революція таїла у собі внутрішнє непримириме протиріччя.
Революцію здійснювали робочі та селяни, а владу захопила буржуазія. Між
робочими, трудівничими селянами України, очолюваними Радою, яка боролася
за ліквідацію соціального та національного гніту, з однієї сторони, та
Тимчасовим урядом та Центральною радою, існувало непримиренне
протиріччя, була неминуча рішуча боротьба.
5.Початок революції у Петрограді. Проголошення Російської
Республіканської Ради.
Під керівництвом В.І.Леніна партія Більшовиків організовувала робочих,
солдат та бідних селян до боротьби проти поміщиків та буржуазії,
формуючи політичну армію пролетарської соціалістичної революції,
перемога якої забезпечувала соціальне та національне визволення
трудівничих мас усіх народів нашої країни.
Вперше після Лютневої революції гострі політичні зіткнення відбулися у
квітні 1917року, коли більш 100тис. робочих та солдат вийшли на вулиці
Петрограду з протестом проти політики Тимчасового уряду. Їх підтримували
трудівники Харкова, Одеси, Києва, Луганську. Безпосереднім приводом,
який привів до цих подій, було рішення міністра закордонних справ щодо
подальшого ведення імперіалістичної війни до переможного кінця.
Уряд переживав перші кризи: воно не в змозі було оволодіти усією
ситуацією. Наступ, який почався 18 червня 1917року отримало велику
поразку, сумлінню організаторів – десятки тисяч вбитих та ранених.
Дорого коштувала народу воєнна політика уряду його плазування перед
імперіалістами Англії, Франції, США. Народному обуренню не було межі.
Почалися репресії проти більшовиків. Їх жорстко переслідували, редакції
більшовицьких газет були розгромленні. 7 липня уряд видав розпорядження
про арешт В.І.Леніна. Вождь партії знову був змушений перейти на
нелегальне положення. Серед робочих та солдат проходили масові арешти,
на учасників революційного руху. Обрушилися удари які перейшли до
наступу контрреволюції.
10 Жовтня 1917 року на засіданні по ініціативі ЦК партії більшовиків
було створено Військово-революційний комітет (ВРК), який став легальним
центром повстання.
16 Жовтня 1917року був обрано партійний центр під керівництвом
А.С.Бубнова, Ф.Е.Дзержинського, Я.М.Свердлова, И.В.Сталіна,
М.С.Урицького. Великими зусиллями більшовиків, титанічною діяльністю
В.І.Леніна вдалося створити в рішучих районах країни значну перевагу сил
революції над тими хто захищав буржуазні порядки. У ніч 24 на 25 жовтня
було захвачено стратегічні пункти Петрограду. У Неву увійшов славний
крейсер “Аврора”. Його знаряддя були направленні на Зимній палац –
пристановище Тимчасового уряду, вже 25 жовтня було оголошено про перехід
державної влади у руки органа Петроградської Ради робочих та солдатських
депутатів – Військово-революційного комітету, який стояв у главі
петроградського пролетаріату та гарнізону.
Рішення о переході усієї влади в руки Рад з’їзд прийняв 26 жовтня 1917
року. На другому засіданні були прийняті життєво важливі питання о мирі
та землі. Саме головне – вперше створили робоче-селянський уряд. Також
було створено Раду Народних Комісарів.
ІІ з’їзд Рад зіграв велику історичну роль. Спираючись на перемогу
збройного повстання, він узаконив перехід влади Радам. З’їзд оголосив
Росію:
“Російською Республіканською Радою”
До кінця листопаду Радянська влада була встановлена у 28 губерніях
Європейської Росії. Найважливішою умовою перемоги революції була
підтримка солдатських мас – спочатку Північного та Західного фронтів, а
згодом інших.
6.Соціалістична революція на Україні. Проголошення Української
Республіканської Ради.
Перемога революції в Петрограді, Москві, центральних промислових районах
Росії стала вирішальним фактором боротьби за владу Рад на Україні, в
Білорусії та інших національних районах країни.
Героїчний робочий клас Донбасу встановив владу Рад вже в перші дні після
збройного повстання у Петрограді. Більш складною була боротьба за
перемогу на Україні, особливо у Києві. Тут починаючи з 29 жовтня, у
трьохденних боях повсталі робочі та революційні солдати яких очолював
більшовицький ревком у складі якого були А.І.Іванова, В.П.Затонський,
розгромили війська Тимчасового уряду. Однак скористатися перемогою вони
не змогли. Владу віроломно захопила Центральна рада – орган
контрреволюційної націоналістичної буржуазії. Вона змогла зібрати значні
військові сили, обманюючи демагогічною пропагандою частину недостатньо
політично свідомих солдат, селян, і оголосити свою владу на Україні. Але
революційні сили, трудівники України не вгамувалися з узурпацією влади
буржуазними націоналістами. Вони розгорнули рішучу боротьбу з ворогом.
Її центром та базою стали промислові райони України – Донбас,
Придніпров’я та Харків. Пройшов деякий час – і трудівничі маси усієї
України зрозуміли контрреволюційну суть Центральної ради і рішучо
піднялись на боротьбу проти неї.
Виражаючи волю робочих та селян України, І Всеукраїнський з’їзд Рад,
який проходив у Харкові, наголосив 12 грудня 1917 року Україну:
“Українською Республіканською Радою”
“Власть на территории Украинской республики,- підкреслювалося у
резолюції з’їзду,-
отныне принадлежит исключительно Советам рабочих, солдатских и селянских
депутатов…”. З’їзд обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦИК) та
сформував перший робітничо-селянський уряд України – Народний
секретаріат. Рішення з’їзду з ентузіазмом були ухвалені трудівниками
України. Радянська влада переможно стверджувалась в містах та селах у
знову встановленій республіці. Рішучу роль у переможній народній владі
на Україні відіграла революційна допомога та підтримка руських братів.
29 грудня 1917 року у результаті перемоги збройного повстання була
проголошена Радянська влада у Катеринославі. 17 січня 1918 року
революційні робочі, солдати, матроси розгромивши війська петлюрівців,
встановлюють владу в Одесі. 16-22 січня проходило збройне повстання
проти Центральної ради у Києві. На допомогу повставстанцям прийшов загін
червоногвардійців з Харкова та Донбасу, а також червоні козаки полку
Віталія Примакова. Пліч-о-пліч з українцями, продемонструвавши справжній
пролетарський інтернаціоналізм, кров’ю цементуючи вікову дружбу,
боролися загони солдат, матросів, робочих Радянської Росії. Червоні
війська, які наступали на Київ, очолював Ю.М.Коцюбинський. 26 січня 1918
року місто було звільнено. Повстання київських пролетарів, душею якого
були робочі славного своїми революційними традиціями заводу “Арсенал” ,
та наступ червоних військ завершилося розгромом головних сил Центральної
ради. 30 січня 1918 року Радянський уряд переїжджає до визволеного
Києва.
Робочий клас України в союзі з бідним селянством під керівництвом
більшовицької партії услід за героїчним пролетаріатом Росії успішно
завершив боротьбу за перемогу Радянської влади та створив Українську
Радянську Соціалістичну Республіку – державу робітників та селян.
7.Встановлення нового державного апарату. Перша Радянська Конституція.
Скинення Тимчасового уряду та встановленням Радянського уряду,
скасуванням Сенату, Державної думи, старих міністерств та організацій
народних комісаріатів було положено початок дуже складному процесу –
становленню нової, радянської державності. Перші кроки Радянської влади
по становленню державного апарату зустрічали опір чиновників старого
апарату. Партія прийняла термінове рішення яке дозволяло зломити
організований опір саботажників. 28 жовтня 1917 року було прийнято
рішення о створенні міліції та 22 листопада Совнарком утвердив декрет о
створенні суду. Для захисту Радянської Батьківщини партія терміново
створила нову регулярну армію. 15 січня 1918 року В.І.Ленін підписав
декрет о створенні Червоної Армії, а вже 19 січня – щодо організації
Робітничо-Селянського Червоного Флоту. Одночасно з створенням
центрального апарата ішло будівництво апарата керівництва на містах.
Важливу роль в утворенні нової державності зіграв ІІІ з’їзд Рад робочих
та солдатських депутатів, який прийняв “Декларацію прав працюючого та
експлуатованого народу” – величний документ революції. В ньому, вказана
основна політична задача – побудова соціалістичного суспільства.
Декларація законодавчо закріпила важливі завоювання Жовтневої революції
в суспільно-економічній сфері. У короткий термін після встановлення
Совнаркому та ВЦИК була розбита державна машина старої влади та
замість неї встановлено новий, радянський державний апарат у центрі та
на місцях. Новий державний апарат вже з самого початку став могутнім
знаряддям диктатури пролетаріату у справі захисту завойованої революції
та соціального будівництва.
Назавжди було покінчено з національним гнітом. 2 листопада 1917 року
Совнарком прийняв “Декларацію прав народів”, яка наголосила рівність та
суверенність народів, право їх самовизначення впритул до відділення та
створення самостійних держав. Підкреслюючи значення цього документу,
необхідно відмітити, що національна політика партії виявилася єдино
правильною: вона привела не тільки до політичної, але згодом і до
економічної рівності, забезпечуючи надалі рівноправ’я та дружбу усіх
народів.
11 листопада 1917 року ВЦИК и СНК видали декрет “О знищенні дворянського
стану та громадянських чинів”. Ліквідувалися дворянські стани –
дворянин, міщанин, селянин; титули – князь, граф і тому подібні; звання
чиновників – таємні, статські, титулярні та інші радники.
Встановлювалося одне єдине для усього населення найменування –
громадянин тієї Республіки у якій він мешкав.
18 грудня 1917 року Радянський уряд видав декрет щодо громадського
шлюбу, а 20 січня – о волі сумління, церковних та релігійних
суспільствах. Ці декрети наголошували відділення церкви від держави та
школи від церкви. Назавжди було покінчено привілейованим положенням
церкви у країні. Радянська влада здійснювала волю та вперше в історії –
волю атеїзму. “Кожен громадянин може сповідати довільну релігію або не
сповідати ніякої.
Як ми бачимо, соціалістична революція рішучо викорчувала залишки
феодалізму у самих головних галузях суспільного, шлюбного, релігійного
та національного життя. Ці здійснення давно назріли, але їх не здійснило
Центральна рада, яка прийшла до влади після Лютневої революції.
Радянська влада вирішила ці питання на протязі 2 – 3 місяців, причому з
такою послідовністю та рішучістю, яких не бачила мирова історія.
Настав час прийняти головний закон Радянської держави – Конституцію. ЦК
РКП(б) розглянув цій проект та визнав необхідним доручила спеціальної
комісії на чолі з В.І.Леніним допрацювати його. Після доопрацювання
проект Конституції був винесено на розгляд та ствердження V з’їздом Рад,
який відкрився 4 липня 1918 року. у Москві. Праця з’їзду було перервано
заколотом есерами, які стали на шлях відкритої контрреволюційної
боротьби. Їх агенти 6 липня вбили німецького посла у Москві Мірбаха з
метою спровокувати війну з Німеччиною та почали збройне повстання проти
Радянської влади. Вони захопили телеграф, намагалися прорватися до
Великого театру, де працював з’їзд, заарештувати уряд. Але ця авантюра
була швидко припинена, 9 липня з’їзд продовжив працю та на наступний
день єдино душно прийняв першу Радянську Конституцію. У ній
закріплювалося завоювання революції: диктатура пролетаріату у формі
Радянської влади, демократичні волі – сумління, слова, зборів,
демонстрацій, союзів. Одночасно Конституція визначила обов’язки
громадян, важливіший з яких був обов’язок трудитися. Принцип “хто не
працює не їсть” був зведений у ранг закону.
Конституція представляла право обирати та бути обраним у Ради усім
громадянам, які досягли 18 років, незалежно від національності, раси,
статі, освіти та відношення до релігії.
У Конституції дано опис гербу та прапору Радянської Республіки. Дорогі
та священні для кожного революціонера були символи – Червоний прапор,
серп, та молот – визначали головну суть нової держави, а крилаті слова
Комуністичного маніфесту “Пролетарии всех стран, соединяйтесь!” були
навічно вписані у герб держави диктатури пролетаріату.
Велика Жовтнева соціалістична революція надала рішучий вплив на долю
усіх народів мира, на весь подальший хід вітчизняної та мирової історії.
Перемога Жовтня – головна подія ХХ століття, корінним образом змінивши
хід розвитку людства. Вона положила початок новій ері – комуністичній.
Велика Жовтнева соціалістична революція стала переломною подією
всемірної історії, визначила генеральний напрямок та головні тенденції
мирового розвитку, поклала початок необоротному процесу – зміною
капіталізму новою, комуністичною суспільно-економічною формацією.
8.Встановлення СРСР.
Надзвичайно важливою подією, яка визначила подальше
суспільно-політичний розвиток усіх народів Радянської країни, це було
встановлення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Самостійні радянські республіки, які виникли у результаті перемоги
соціалістичної революції, – Російська Федеративна, Українська,
Білоруська, Азербайджанська, Армянська, Грузинська ( останні три у 1922
році об’єдналися у Закавказьку Федерацію) весь цей час прагнули до
міцного союзу. Це була воля трудівничих мас усіх республік.
30 грудня 1922 року у Москві відбувся I Всесоюзний з’їзд Рад. Були
представлені усі республіки – фундатори СРСР – РСФСР, УССР, ЗСФСР, БССР.
I Всесоюзний з’їзд прийняв декларацію о встановленні СРСР та Союзний
договір між РСФСР, УССР, ЗСФСР, БССР. В ньому визначилася мета та
принцип об’єднання, передбачалася організація та повноваження вищих
органів влади. З’їзд обрав також законодавчий орган – ЦИК СРСР. Головою
ЦИК став М.І.Калінін, заступниками – ЦИК Г.І.Петровський (голова ЦИК
України), А.Г.Червяков (голова ЦИК Білорусії) та Н.Н.Нариманів (голова
ЦИК ЗСФСР).
Юридичною основою нової держави – Союзу стала нова Конституція. Її
проект розроблена, керувалася ленінськими наказами, спеціальна
Конституційна комісія, у склад якої увійшли представники союзних
республік. Проект розроблений Комісією, ухвалив Пленум ЦК партії та вищі
державні органи республік. 6 липня 1923 року прийняла друга сесія ЦИК
СРСР, а 31 січня 1924 року її утвердив IIВсеросійський з’їзд Рад.
Головний закон країни визначав такі головні функції спільно союзних
органів: здійснення зовнішньої політики, оголошення війни та укладання
миру, визначення кордонів СРСР та окремі республіки, прийом у склад
Союзу, керівництво збройними силами СРСР, транспортом та зв’язком,
планування народного господарства усієї країни. У рішенні всіх інших
питань союзні республіки залишалися суверенні. Згодом у травні 1925 року
III Всесоюзний з’їзд Рад прийняв у велику сім’ю народів Узбецьку та
Туркменську республіки, у 1929 році – Таджикську.
Верхівковим органом влади СРСР Конституція визначила Всесоюзний з’їзд
Рад. Делегатів на з’їзд обирали губернські з’їзди Рад, а у республіках,
де не було губернського ділення , – безпосередньо з’їзди Рад республік.
Враховуючи класовий склад суспільства, нова Конституція не змінила
порядку виборів, визначених у першій Радянській Конституції.
Між з’їздами верховну владу здійснював ЦИК СРСР. Він складався з двох
палат – Союзної Ради та Ради Національностей.
Нова економічна політика, тісні економічні зв’язки між роздільними
республіками створили найбільш сприятливі умови щодо відбудови народного
господарства, яке почалося зразу після закінчення громадських війн та
іноземної інтервенції.
9.Висновок
Якими незначними сьогодні виглядають “пророцтво” ідеологів імперіалізму
та їх прислужників – буржуазних націоналістів усіх мастей, які
намагаються доказати, що створення СРСР приведе до втрати незалежності
радянських республік. Історія неспростовно свідчить: в вищий формі
соціалістичної співдружності народів, яким став СРСР, у гармонічній
єдності, об’єдналися спільні інтереси всього радянського народу та
специфічні інтереси кожної нації та народності. Встановлення СРСР
утворювало всі необхідні умови для всебічного політичного та культурного
розвитку всіх республік, яке встановило міцну основу подальшого
укріплення дружби та співробітництва народів.
Братерський союз та дружба руського, українського та інших радянських
народів міцніли загартовувалися у Великій Жовтневій соціалістичній
революції, у вогнищі громадянської війни проти внутрішньої
контрреволюції та іноземної військової інтервенції, у процесі
соціалістичного будівництва.
Комуністична партія завжди керувала послідовну та нещадну розправу проти
усі яких проявів буржуазного націоналізму, виховувала у радянських людей
почуття дружби народів, любові до Батьківщини, виховували в їхньому дусі
пролетарського інтернаціоналізму.
Список використаної літератури при складанні даного реферату за темою:
« Встановлення СРСР » :
1.История СССР: Учебное пособие поступающим в ВУЗЫ,
(Издание 4-ое, исправленное) Ю.Ю.Кондуфор, В.Н.Котов; Издательское
объединение «Вища школа», 1987г. (стор. – 200-266)
2.ИСТОРИЯ СОВЕТСКОЙ РОССИИ: Большевистская революция 1917 – 1923,
(Книга 1) Едвард Карр; Издательство «Прогресс», 1990г. (стор. – 50-100)
3.История УКРИНСКОЙ ССР Том 1: Издательство Академии Наук Украинской
ССР,
Киев –1953г. (стор. – 695-825)
4.Російська революція 1917 року / Історія України
С.Кульчицький 2003р.
(Без визначення окремих сторінок – уся книга)
5.В.И.Ленин – вождь Великого Октября ( анализ мемуаров современников )
В.П.Тараник; Издательство «Лыбидь» при КГУ 1990г.
(Без визначення окремих сторінок – уся книга)
6.Інтернаціоналізм Великого Жовтня, історія, сучасність: 70 років
Великого Жовтня
О.І.Семіков, В.К.Шульженко, Б.І.Распутніс; Видавництво “Вища школа”
1987р.
(Без визначення окремих сторінок – уся книга)
7.Первое Советское правительство: Октябрь 1917-июль 1918г.
Под ред.А.П.Ненароков; Политиздат.,1991г. (Без визначення окремих
сторінок – уся книга)
8.Российский пролетариат на пути к Октябрю: Критический анализ новейшей
буржуазной историографии
Т.Д.Крупина; Издательство УДН, 1987г. (Без визначення окремих сторінок –
уся книга)
9.Памятные даты истории 16 ноября 1920 года
М.Р.Акулов, В.П.Петров; М.:Молодая гвардия, 1989г. (Без визначення
окремих сторінок – уся книга)
10.Великий Октябрь и реальный социализм: Международная научная
конференция, посвященная 70-летию социалистической революции. Москва
1987 год.
( Материалы секционного заседания ); В.В.Ларина, И.Т.Янин; М.:Мысль,
1988г.
(Без визначення окремих сторінок – уся книга)
Розгорнутий план реферату за темою: “ Встановлення СРСР”:
1. Вступ
2. Організація “Союз боротьби…” як основоположниця СРСР. Її вождь та
її склад
3. Жорсткі дії влади обох країн на припинення розвитку революції
4. Основні риси влади на Україні. Центральна рада – орган
контрреволюційної націоналістичної буржуазії
5. Початок революції у Петрограді. Проголошення Російської
Республіканської Ради
6. Соціалістична революція на Україні. Проголошення Української
Республіканської Ради
7. Встановлення нового державного апарату. Перша Радянська Конституція
8. Встановлення СРСР
9. Висновок
PAGE
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
