Реферат на тему:
Військова організація та ідеали визвольної війни. Досягнення і недоліки
національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Державний
устрій
Волелюбний народ України не міг миритися з всезростаючим польським
пануванням і у січні 1648 p. почав війну проти Речі Посполитої.
Головними причинами війни були: нестерпне соціальне, національне і
релігійне гноблення, яке зазнавав український народ з боку польської
феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну
небезпеку для українського народу, загрожувало існуванню українців.
Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні, палко
бажали позбавитися залежності від Польщі та польських феодалів і
створити власну українську православну, тобто національну державу.
Козацтво, як запорізьке, так і реєстрове, а також українська шляхта
стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче начало в їх
устрій та діяльність, а також в господарсько-політичне життя країни.
Запорізькі козаки складали передову бойову частину армії українського
народу і зробили значний внесок у перемогу над противником. Крім того,
Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових
кадрів, важливою тиловою базою повстанців, одночасно залишаючись
передовою заставою у боротьбі з агресивними планами кримських феодалів.
Загальновизнаним керівником українського народу у війні став
Зіновій-Богдан Хмельницький. Виходець із сім’ї українського
православного шляхтича, добре освічений, він обіймав високі посади у
реєстровому війську, був відомий своїми військовими та дипломатичними
здібностями. Його історична заслуга полягає в тому, що він піднявся до
розуміння потреб України, українського народу, усіх його верств і на
початку 1648 p. очолив війну за визволення України.
Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б
цьому завданню, виявилися на початку національно-визвольної війни.
Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що
було унікальним явищем — коли б організований у класове суспільство
народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу
зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний
було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне
національне утворення. Це об’єднало зусилля усіх класів українського
суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі
Посполитої.
Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська
шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648
p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що
Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе
титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам
повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну
українську державу.
З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи
публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої
функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна
організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на
утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної
України, визнавало нову владу.
Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій,
що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій
пристосовувалася вже готова, перевірена практикою
військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В
екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об’єднати та
мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки
загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною
політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була
підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорізької Січі, то вона
зберігала здавна встановлену форму правління.
Створення української національної держави вперше одержало правове
оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у
Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав
із Річчю Посполитою.
Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом.
Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового,
сотенного.
Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький. Спочатку його у
січні 1648 p. було обрано гетьманом Війська запорізького —
головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через
рік, після перемоги під Корсунем, Б.Хмельницький оголосив себе главою
звільненої України: “Правда, что я малый и незначительный человек, но
Бог дал мне, что я есть единовладелец и самодержец русский”.
Б.Хмельницького як главу України визнавав і польський король. 19 лютого
1649 р. на раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили Б.Хмельницькому
разом з привілеєм на вільності гетьманську булаву і бунчук, червону
корогву з білим лебедем, а також коштовні подарунки. Самовидець
підтверджує, що “…разних стран монархи отозвались з приязнью до
гетьмана и подарки прислали”. Надійшли подарунки і від московського
царя.
Б.Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних
сил. Для того він влітку 1648 p. прийняв військовий Статут — “Статут про
устрій Війська Запорізького”. Дисципліна в ньому була суворою. Достатньо
нагадати, що шановного полковника М. Кривоноса прикували до гармати за
неслухняність гетьману.
Б.Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України,
яку належало звільнити з-під влади Польщі. Кордон з нею передбачалося
прокласти по Віслі.
Але не усі ці землі довелося звільнити. Проте до 1654 p. звільнена
територія України вже охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та
значну частину степу на півдні. В цілому вона сягала: на заході — до
р.Случ, на сході — до російського кордону, на півночі — до басейну
р.Прип’ять, на півдні — до степової смуги. Площа України складала
приблизно 200 тис. кв. км. Хмельницький називав п по-старому — Руська
земля, Русь.
Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація,
поділялися на полки та сотні. Полковий поділ виникнув у 20-ті роки XVII
ст. Але тоді він лише визначав територію, на якій дислокувався козацький
реєстровий полк, населення якої було зобов’язано утримувати цей полк на
свій кошт. Проте, починаючи з літа 1638 р., до полків та сотень, як
територіальних одиниць, включили усе населення і на нього була поширена
влада полкових та сотенних урядів. Згідно з Зборівським договором
територія вільної Наддніпрянської України обіймала три воєводства —
Київське, Брацлавське та Чернігівське, котрі поділялися на 16 юлків та
272 сотні. У 165U р. полків налічувалося 20. Це було територіальне ядро
української держави, де проживало 1,4—1,6 млн. населення.
Запорізька Січ складала самостійну адміністративно-територіальну
одиницю.
Б.Хмельницький намагався синтезувати ідеї козацької соборності з
традиціями старої українсько-руської державності, які зберігалися й за
часів панування в Україні Литви та Польщі.
Особливість української держави, що склалася, виявилася, зокрема, у
виборності органів публічної влади та їх фактичній підзвітності виборцям
з помітною роллю колегіальних установ — рад різних рівней, дозволяє
твердити, що в українській державності була започаткована майбутня
республіканська форма правління. На користь цієї думки свідчить й те, що
глава цієї організації Б.Хмельницький негативно ставився до монархічних
інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім, це не заважало йому
претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним
супротивникам як в Україні, так і за її межами.
Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб’єкта
міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У
1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипломатичні зв’язки з
сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За
договором 1649 р. турецького султана з “Військом запорізьким і народом
руським”, тобто вільною Україною, сторони взяли на себе такі
зобов’язання: Туреччина — надавати Україні військову допомогу, а
українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне
торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким
і донським козакам нападати на Османську імперію.
У ті ж роки Україна встановлює зв’язки з Австрією, Англією, Венецією,
Персією, Францією, Швецією.
Шлях до незалежності був складним. На цьому шляху існували як здобутки,
так і поразки.
За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визнавалася
автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав
проти замирення з Польщею, яка не збиралася задовольнити його
справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність.
Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім
договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою
завойованих здобутків. Все це породжувало політичну нестабільність в
Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни і міщани вбивали
шляхту, орендарів, урядників, знищували їх майно. Стали з’являтися
опозиційні до гетьмана групи і серед старшинства. Український народ усе
більше переконувався, що тільки власна незалежна держава захистить його
свободу і православну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб
продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна
фактично і юридичне розірвала Білоцерківський договір і продовжувала
боротьбу з Польщею до повної незалежність від неї.
Величезна історична заслуга Хмельницького полягає в тому, що він обрав
єдиний вірний шлях до незалежності у вигляді соціального компромісу. Він
проводив гнучку політику: визнавав соціально-економічні вимоги селян,
але не відмовлявся й від захисту інтересів старшината і шляхти. Так, він
пом’якшив напруження в суспільстві, замирив населення і після
блискавичної перемоги під Батогом (червень 1652 p.) рішуче узяв курс на
створення незалежної держави.
Список використаної літератури
Дорошенко. Історія України. – К., 1999.
Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. Львів,
1995.
Наливайко Д. С. Козацька Християнська республіка // Запорізька Січ у
західноукраїнських історико-літературних пам’ятках. К., 1992. — С. 85.
Полонська Н. Історія України. – К., 2001.
Смолій В. А, Степанков В. С. Богдан Хмельницький. — К., 1999.
Субтельний О. Історія України. – К., 2000
Степанков В. Є. Українське козацтво і формування національної держави на
Україні // УЇЖ. — 1990. — N” 12. — С. 23.
Смолій В. А. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва
// УЇЖ. — 1990. — № 12. — С. 14
Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва
до середини XVII ст. // УЇЖ. — № 5. — С. 69.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
