.

Цінова політика держави в період непу: практична реалізація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1963
Скачать документ

Реферат на тему:

Цінова політика держави в період непу: практична реалізація

 

Цінова політика – невід’ємна і визначальна складова всього комплексу
заходів щодо регулювання споживчого ринку. Історія її здійснення в
період непу наочно ілюструє послідовність більшовицької держави в
проведенні курсу на обмеження й демонтаж ринкового механізму
ціноутворення і утвердження командної економіки.

У перші два роки нової економічної політики регулюючого впливу держави
на сферу товарообігу і, зокрема, на політику цін не відчувалося. Комітет
цін, створений 30 серпня 1921р. при Уповнаркомфіні, та комісія цін,
організована 25 жовтня 1922 р. при президії УРНГ, вагомого впливу на
рівень цін в оптовій та роздрібній торгівлі не мали і, проіснувавши
кілька місяців, припинили свою роботу [2. Ст. 486; 3. Ст. 444.].

Осінь 1923 р. стала поворотним пунктом в історії ціноутворення. Відступ
держави від економічних методів управління й посилення
адміністративно-планового начала в регулюванні економіки найяскравіше
проявився в долі принципу «комерційної свободи» промислових підприємств.
Зіткнувшись із кризою збуту, органи управління промисловістю директивно
наказали знизити ціни на промислові товари. «Нині на наших очах колишня
богиня – «комерційна свобода» впала під ножем холодного вбивці
–радянської влади» – констатував поборник таких методів Ю. Ларін [4, с.
101.]. Результатом адміністративного натиску держави стало зниження
оптових цін на промислові товари протягом жовтня – березня 1923/1924р.
на 20%, відновлення рівноваги між товарною і грошовою масою і
стабілізація ситуації на ринку.

Реалізація державної цінової політики здійснювалася через відповідні
структури. За рішенням Комвнуторгу 3 жовтня 1923 р. була створена
Міжвідомча комісія цін на чолі з І. Лобачовим, на яку покладалося
завдання послаблення й ліквідації кризи збуту за рахунок раціоналізації
й удосконалення торговельного апарату й регламентації цінової політики.
Аналогічні комісії створювалися й на місцях [5, арк. 69.]. Регламентація
цін на товари поширилася на роздрібну торгівлю і сягнула 80% всього
ринкового обороту. Контролювалися також торговельні плани та структура
державних і кооперативних підприємств.

Засобом економічного регулювання цін та товари першої необхідності були
товарні інтервенції. Восени 1924 р. «борошняні інтервенції»
влаштовувалися в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі. На ринок було
викинуто від 80 до 100% необхідної кількості борошна за цінами на 25 –
30 % нижчими ринкових. На певний час ціни знизилися, але тимчасова
акція, що не мала великого поширення в Україні, не змогла перебороти
тенденцію до підвищення роздрібних цін. Змінилася й ситуація на ринку.

Якщо в 1923 р. і на початку 1924 р. зниження цін як результат спільної
дії економічних факторів і адміністративного тиску, проходило в умовах
кризи збуту й зниження попиту на товари, то в липні – вересні 1924 р.
ціни знижувалися в адміністративному порядку при підвищенні кон’юнктури,
коли попит переважав пропозицію. За таких умов неминучим було зростання
цін у неконтрольованих або слабо контрольованих сферах – приватному
секторі, який тримав 80% роздрібного товарообороту. Різниця в зниженні
цін на оптовому й роздрібному ринку сягала 10% [6, арк. 26.].
Встановлення максимальних націнок для державної і кооперативної
торгівлі, введення системи етикетних цін, обов’язкових для всіх видів
торгівлі, не вирішувало проблему узгодження оптово-роздрібних цін.

Влітку 1925р. Україна вступила в смугу товарного голоду. Однією із його
причин була некомерційна політика цін. Штучне заниження цін на товари в
системі державної і кооперативної торгівлі служило чудовим ґрунтом для
розвитку спекуляції. Боротися зі спекуляцією та ажіотажем на шляху
просування промислових товарів від виробника до споживача зобов’язані
були комісії при президії ВРНГ УСРР та Комвнуторзі України [7, арк. 9;
8, арк.441.].

Наприкінці 1925 р. у зв’язку з ускладненням ситуації на споживчому ринку
безпосередня робота щодо регулювання цін доповнилася розподілом товарних
мас. У першому кварталі 1924/1925 р. в головних районах хлібозаготівель
СРСР була здійснена спроба планового завозу товарів. Сутність її
зводилася до централізованого розподілу промислової продукції
підвищеного попиту в окремих районах з урахуванням ряду економічних
показників, зокрема: ролі району в зернозаготівлях, чисельності
населення, величини купівельного фонду.

Завдяки використанню планів завозу передбачалося покращити постачання
товарами сільських жителів, оскільки в умовах товарного голоду значна
частина промислової продукції реалізовувалася в містах і не потрапляла
на периферію. Практика показала, що плановий розподіл товарних мас
уповільнив просування товарів до споживача, він не враховував сезонні
коливання ринкового попиту. В централізованому порядку розподілялися не
лише дефіцитні товари, а й цілком достатні, норми завезення товарів
встановлювалися союзними органами без врахування питомої ваги України в
загальносоюзному фонді і були явно заниженими.

Поширення практики планових завозів товарів поклало кінець комерційній
ініціативі промислових підприємств. Тепер держава не лише регламентувала
відпускні ціни на продукцію трестів, але й вказувала, де саме і кому її
потрібно реалізувати. Замість створення економічної зацікавленості у
просуванні товарів на периферію завдяки відповідній кредитній,
податковій, тарифній політиці держава вдалася до безпосереднього
адміністративного тиску.

Цінова політика держави другої половини 20-х років виявлялася у
безперервних кампаніях боротьби за зниження роздрібних цін. Десятого
липня 1926 р. РПО СРСР прийняла постанову про 10% зниження роздрібних
цін. Наркомвнуторг України констатував її виконання лише на 4%.
Сімнадцятого лютого 1927р. була видана нова директива, що зобов’язувала
державні й кооперативні організації до 1 червня знизити роздрібні ціни
на всі промислові товари на 10% порівняно з січнем 1927 р. [9, арк. 15].
За даними Наркомвнуторгу України лютнева директива РПО виконана –
зниження цін на промислову продукцію в містах коливалося від 8,6% до
10,4%, в сільській місцевості воно становило – 9,5% [1.]. Водночас в
офіційних зведеннях відзначалося, що зниження цін проходило виключно за
рахунок значного скорочення прибутків торговельних організацій,
погіршення якості й асортименту промислової продукції. У ході кампанії
за невиконання директиви до судової відповідальності було притягнуто 643
організації [10, арк. 24.].

Для споживачів конкретні результати здешевлення товарів оцінити важко,
оскільки на початку кампанії різні організації і міста мали різний
рівень цін. Так, у Харкові після 10% зниження макарони коштували 45 коп.
за кілограм, а в Артемівську без будь-якого зниження – 40 коп., в
Полтаві після зниження на 4% – 48 коп., а в Одесі після 50-процентного
зниження – 38 коп. Це стосується цін державних і кооперативних крамниць,
на вільному ринку вони були ще строкатішими [9, арк. 24.].

Загалом численні державні кампанії зниження цін і плани розподілу
товарних мас не покращили ситуації на ринку. У торговельній системі
відчувалася гостра нестача товарів першої необхідності. У окремих містах
перейшли до нормованого розподілу деяких товарів через закриті
розподільники.

Отже, якщо окремі факти державного регулювання цін, ще не оформлені в
єдину систему заходів, відмічалися задовго до осені 1923 р. а з цього
періоду почалося регулювання цін по всьому фронту, то з весни 1925 р.
виникла нова категорія – «планова ціна». Регулювання цін перетворилося в
їх планування на всіх рівнях. Для забезпечення успіху проведення
кампаній зниження цін, ліквідації недоліків товарообігу й сприянню
оздоровлення споживчого ринку, широкому задоволенню потреб споживачів
створювалася велика кількість різних комісій.

Сформувалася мережа закладів, які перебрали на себе функцію
збалансування попиту й пропозиції, позбавивши тим самим економічного
змісту ціни.

Подальше втручання директивно-планових органів у емісійну політику й
ціноутворення призвело до остаточного виведення цін з рівноваги з ринком
і втрати ними всіх регулюючих функцій.

Література:

1.     Вісті. Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Рад
Робітничих, селянських і червоноармійських депутатів – 23 червня 1927.

2.     .Збірник узаконень та розпоряджень робітничо – селянського уряду
України (далі З.У.УСРР). – № 16. – 1921.

3.     З.У.УСРР. – № 29. – 1922.

4.     Ларин Ю. Уроки экономического кризиса. – М.,1924.

5.     Центральний державний архів вищих органів державної влади й
органів державного управління України (далі ЦДАВО України ). – Ф. 34. –
Оп. 9. – Спр. 907.

6.     ЦДАВО України. – Ф. 423. – Оп. 2. – Спр. 404.

7.     ЦДАВО України. – Ф. – 34. – Оп. 10. – Спр. 110а.

8.     ЦДАВО України. – Ф. – 423. – Оп. 2. – Спр. 388.

9.     ЦДАВО України. – Ф. – 1. – Оп. 3. – Спр. 1963

10. Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. – 1.
– Оп. 20. – Спр. 2513.

 

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020