РЕФЕРАТ
на тему:
“Трипільська культура
в давньоукраїнській історії”
Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше
звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб,
перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах,
які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків
цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної
культури України.
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України
пов’язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах
Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра.
У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили
великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих
та вузьких спільних оселях, де кожна сім’я займала власну, розгороджену
на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю.
Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп’яному посуді, що
являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й
білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили,
що панували в культурі трипільців. Кінець неоліту на всій території
України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою
хліборобів.
Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом
В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Кивва. Назва
«Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не
зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від
Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та
Балканського півострова.
На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття
перед Р. Х„ утворилася культура, яка на всьому свовму протязі мала
цілким виразні риси. Людність мешкала великими селами на берегах річок.
У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на
стовпи. Сгіни дерев’яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з
дерев’яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.
Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували
розписані.
Житла будували залезкно від місцевих умов: де був ліс — з плах,
обмазаних глиною, де вакувало лісу — з глиняних вальків або т. зв.
саману. На Одещині — з каменю вапняку. Житла були здебільшого
багатокамерні. У Халепї, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко
вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ,
розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих
«хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про
ці будівлі. Вони мали всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші
українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови:
дерев’яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були
будівлі ритуального призначення так звані «точки».
Виявляється, що Трипільська культура була пов’язана з цією величезною
своїм значенням в історії людства, першою европейською і в той же час
світовою культурою.
Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо
її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру
«домікенською» і вважав, що вона ся-арша, ніж Мікенська або Егейська
культура. Пересуваючивь до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи
Егейської культури.
Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно
Трипільська культура не молоддю від них. Проф. Н. П. Курінний пише, що
«чим більше ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим
більшє виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою
еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха»
керамічних форм, мітологій, пластичних і орнамеитальвик мофивів —
пояснюють їх генетічні зв’язки». На Україні Трипільська культура
збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український
народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю
Пра-України.
До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини,
печі тощо. У килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі, вишивках, нисанках —
дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному
циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками,
гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та
неолітичної діб на Україні.
На Лемківщіяи, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб
розмальовувати хата (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з
горизотазніними омурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).
Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов’язаних
з певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці,
різних знаряддях. Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило
«гребінцеву» кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька»
культура, на Закарпатті — носії «буківської» культури тощо, в
надчорноморських степах — «ямна» культура, і ця назва походить від
звичаю ховати небіжчиків в ямах.
Одночасно, наприкінці ІІІ тисячоліття до Р. X., з’явилися носії
«лінійно-стрічкової» кераміки, пов’язаної з Мізинською та Трипільською
культурою. Ця культура цікава тим, що зв’язує неоліт Волині та Галичини
з центральною Европою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною.
Добу неоліту, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов’язують
з українським народом. В. М. Щербаківський писав, лцо жадного
переселення слов’ян не було. Слов’яни-українці жили в Україні від доби
неоліту. «Гадаємо, що історія України починається з иалеоліту… що всі
послідовні великі культури на Україні являють собою етапи, щаблі
формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу.
Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних,
економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з
тим указує дальший шлях нашого народу.»
З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін,
мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала
його історія. Антропологи встановили, що на території історичного
слов’янства за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі
європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.
На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу —
від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її
існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до
Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських
пам’яток: поселень, могильників, курганів. Понад сто років досліджують
цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий
матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів
давнього мистецтва.
Розселення людності Трипільської культури на теренах Лісостепу сприяло
зростанню її чисельності та добробуту. Не всі відомі нам трипільські
поселення існували одночасно, адже їх мешканці періодично переносили
свої поселення на нове місце. Тому ідея циклічності, повторюваності
набула особливого змісту і значення у світогляді давніх землеробів краю.
На полях вони вирощували плівчасті пшениці, ячмінь, горох, бобові.
Посіви, на думку палеоботаніків, були чистими, а поля використовували
тривалий час. Врожай збирали серпами з кремінними вкладениками.
Споро-пилкові аналізи дозволили відтворити рослинний світ, який оточував
трипільські поселення шість тисячоліть тому. Біля хат та на стежках ріс
подорожник, далі — кропива. Схили балок вкривало буйне різнотрав’я,
червоніли мальви, білів в’юнок та рожевіли дикі гвоздики. На полі, серед
пшениці, синіли волошки. Над струмками та річечками росли верби, вільха,
кущі ліщини. В байраках росли дубові та грабові ліси. В лісах було
багато зубрів, оленів, кабанів, водилися ведмеді, вовки, лиси та зайці.
Тисячі дерев кам’яними та мідними сокирами зрубали трипільці, щоб
збудувати свої будинки. Спочатку їхні поселення були невеликими — від
семи до чотирнадцяти будівель, а з часом виникли справжні міста з
тисячами споруд. Будинки мали каркасно-стовпову конструкцію. Стіни
робили з дерева або плели з лози, а потім обмащували глиною з домішками
полови. Цей тип житла виник в трипільські часи і існує в лісостепу
України донині.
Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та
храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців
кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських
кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися
глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший —
господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори,
вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від
ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами,
по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву — на неї
ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували
камені для розтирання зерна на борошно.
Навпроти єдиного округлого вікна, яке звичайно робили у протилежній до
входу стіні, зводили глиняний жертовник — у плані округлий або
хрестоподібний. Вівтар фарбували в червоний колір та прикрашали ритим
спіральним орнаментом. Загальна площа трипільських жител становила від
60—100 до 200—300 кв. м. Крім жител, відомі також, повторимо, храми та
інші громадські споруди.
Одна з таємниць Трипільської культури — знайдені археологами рештки
тисяч спалених будівель. Серед руїн — десятки, а іноді й сотні посудин,
статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей.
На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як
“будинки мертвих”. Інші археологи доводили, що це звичайні житла.
Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді,
тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та
надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих —
пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви — весь цей
чудовий посуд, реманент, м’ясо жертовних тварин. Такий будинок, все
селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових
полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві
тисячі років — доки існувала Трипільська цивілізація на землях від
Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл
трипільців полягав у будівництві кожні 60—80 років нових поселень.
Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні
розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність
мешканців — до 10—15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по
колу у кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до
одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх
господарів. Населення міст займалося переважно сільським господарством,
проте були там і ремісники — гончарі, ковалі, ткачі.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні
механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та
дереві — з’явився у людей трипільської культури. Велике значення мало
впровадження дерев’яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш
надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним
нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого
металу — міді.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як
припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена
до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб
степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси
Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле
перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі
степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
Використана література
1. О.Д.Бойко. Історія України. – К., 1999.
2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.
3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. – Харків, 2000.
4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.
5. К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.
6. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. – Львів, 1997.
7. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. – К., 1996.
8. Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3
томах. –Т.І. – К., 1993; – Т.2. – К., 1995; – Т.3. – К., 1999.
9. В.Ф. Верстюк, О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від
найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
