(9.3.1908 – 15.05.1981 рр.)
Тарас Бульба (Боровець) – заповіт нащадкам
Історія українського повстанського руху періоду Другої світової війни
та перших років після неї підтверджує одну істину, яка й сьогодні не
всім до вподоби. Адже будь-яка партизанська боротьба – за всіх часів,
народів та на всіх континентах – була й залишається явищем украй
неоднозначним. Як і мотиви, котрі змушують різних людей у критичні
моменти історії своєї країни братися до зброї та йти до лав повстанців.
Практично завжди там опинялися й ідейні борці за волю своєї батьківщини,
і хворобливі честолюбці, а поруч із ними – випадкові люди, яких заганяла
“до лісу” безвихідь. А часом – і відверті мародери, а то й провокатори
та зрадники, що слугували не вітчизні, а її ворогові. Мабуть, саме тому
далеко не завжди такі збройні формування досягали своєї мети –
принаймні, за життя їхніх учасників. На цьому тлі героїчна постать
Тараса Бульби-Боровця (1908 – 1981), ще, на жаль, належно не оцінена в
Україні й донині, дає багату поживу для роздумів.
…Легендарний революціонер Че Ґевара у своїх щоденниках, котрих ніколи
не видавали в нас у повному обсязі, наголошував, що його та Фіделя
Кастро багато чому навчив при організації повстання на Кубі передусім
… досвід УПА. Проте навіть він достеменно не знав, що авторство цієї
грізної абревіатури (первісно – “Українська Повстанча Армія”) належить
саме Тарасові Боровцю.
З “Кобзарем” у серці
Тарас Дмитрович Боровець (Тарас, Ристриченко, Байда, Бульба Тарас)
народився того ж дня, що і його геніальний тезка Шевченко – 9 березня
1908 року в селі Бистричі Березнівського району, що на Рівненщині. Сім’я
була багатодітною (дев’ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві за
схожий на картоплину ніс старші діти прозвали Тараса “Бульбою”. “За цю
зневагу, – писав згодом Боровець у книжці “Армія без держави”, – я дуже
гнівався і суворо відбивався. Коли ж у школі прочитав Гоголевого “Тараса
Бульбу”, то почав своїм ім’ям гордитися”. Дитинство його минуло у
розповідях діда Юліяна про предка Боровців, який воював на боці гетьмана
Мазепи проти Петра I. Першою ж книжкою Тараса, за якою він вчився
грамоти, став Шевченковий “Кобзар”, подарований колишнім вояком армії
УНР.
Ще десятилiтнім сiльським хлопчиком пройнявся вiн iдеалами Четвертого
унiверсалу Української Народної Республiки, який урочисто проголошував:
“Вiднинi Українська Народна Республiка стає самостiйною, нi вiд кого
незалежною, вiльною, суверенною Державою Українського Народу”. Живучи в
лічених кiлометрах вiд радянсько-польського кордону, як й iншi жителi
Захiдної України, юнак був прекрасно поiнформованим про страшний
голодомор, який розв’язали бiльшовики в Українi: адже тисячi голодуючих,
незважаючи на пострiли радянських вартових, нелегально переходили кордон
у пошуках їжі. Узимку 1932-1933 років створює “Українське нацiональне
відродження” – пiдпiльну органiзацiю, основним завданням якої було
проведення культосвiтньої роботи, насамперед серед молодi. Слiд
зазначити, що Тарас Боровець, окрім всього іншого, мав непересічний
літературний хист. Скажімо, у книзi “Пан депутат у сеймi” він дошкульно
висмiяв польську парламентарно-демократичну систему. За це Боровця
засудили до трьох років ув’язнення в сумнозвiсному концентрацiйному
таборi “Береза Картуська”. Однак через дев’ять мiсяцiв, завдяки
“зразковій” поведінці, його звiльнили iз забороною проживати у
прикордоннiй зонi. Майбутній генерал УПА був вимушений виїхати вглиб
Польщi, а роботою своєї органiзацiї вiн керував через зв’язкових. Нi
тортури у польських в’язницях, нi катування у концтаборi не зламали волi
патріота до боротьби – вони його лиш морально загартували. Вiн стає
спiвробiтником розвiдуправлiння Генерального штабу Української Народної
Республiки, яким керував полковник Iван Литвиненко.
“Поліська січ”, що стала УПА
1 серпня 1940 року Тарас разом із Валентиною Кульчинською, дочкою отця
Євгена Кульчинського, відомого діяча визвольних змагань 1917-1920 років,
з допомогою полковника Литвиненка переходить кордон між Німеччиною та
Радянським Союзом. Саме на ті часи припала зустріч відомого письменника
Уласа Самчука з Тарасом Боровцем. Перед Самчуком постав “…молодий,
високий i стрункий, із провокативною рудуватою борiдкою монастирського
послушника, добродiй у старому, вилинялому однострої радянського
пiхотинця, з лапiдарною вилинялою жовто-блакитною опаскою на лiвому
рукавi”. I додає письменник: “Чудовий отаман! Його обличчя нагадує
ченця… i анархiста. Вiн же й поет… I драматург… I, розумiється, як
кожен отаман, мрiйник i фантаст”. Митець тоді як у воду дивився. Адже
саме Тараса Боровця у червнi 1940 року уряд УНР в екзилi призначив
командиром майбутньої Української Повстанчої Армiї “Полiська січ”, яку
ще треба було сформувати.
yyyya$gdYf? станніх: “Скiльки не пробували чекiсти та партiйцi пiдносити
бойовий дух цiєї безлюдної маси, головним чином – автоматом, вiн, однак,
із дня на день падав. Деморалiзацiя росла на очах. Пiсля кожного нiчного
бою, пекельних детонацiй динамiту пiд бункерами, сотень мiнометних
канонад на оточеннi села, мiстечка чи лiсового масиву червоноармiйцi
розбiгалися, хто куди мiг. Вони ховалися по лiсах вiд своїх начальникiв
та комiсарiв…, масово переходили на наш бiк, в українсько-бiлоруськi
вiддiли. Це були найкращi нашi бойовi товаришi”.
Не давали бульбівці спокою й нацистським “визволителям”. 16 квiтня 1942
року Головна команда УПА видала наказ новоорганiзованим “Лiтаючим
бригадам” партизанiв, у якому говорилося: “Негайно розпочати першу фазу
збройної боротьби проти Гiтлера…” В iсторiю героїчної боротьби воїнiв
УПА Боровця (Бульби) назавжди золотими лiтерами вкарбована, наприклад,
“Шепетiвська операція”, у результатi якої крупний залiзничний вузол у
нiч проти 19 серпня 1942 року було звiльнено вiд фашистiв. Уваги
заслуговує й військова операція в Гощі, коли формування УПА, розбивши
німців, захопило друкарню. Особливо вражаючою була операція в Людвиполі
28 березня 1943 року, коли 2 000 есесівців і шуцманів, утративши 5
автівок і знищили 58 бійців, так і не змогли захопити місто, котре було
в руках повстанців.
Таким чином, на другому році війни УПА “Поліська січ” майже півроку не
пускала загарбників на величезну територію в трикутнику
Слуцьк-Гомель-Житомир із понад мільйонним цивільним населенням. Він став
воістину “бермудським” для зайд-окупантів, в яку б уніформу вони не були
зодягнуті. І величезна заслуга в тому провідника бульбівців, який на той
час заледве досяг віку Ісуса Христа. На жаль, його відносини з
бандерівцями складалися доволі драматично. У 1941 році Бульба-Боровець
досяг домовленостей про співпрацю лише з представниками ОУН (Мельника).
Хоча останні не погоджувалися з політичною платформою керівництва УНР,
але з тактичних питань, особливо в галузі військової співпраці, досягли
з отаманом певних домовленостей. З прихильниками ж ОУН (Бандери) дійти
остаточної згоди так і не вдалося.
Одна з причин такого характеру взаємин із ОУН (Б) – брак дієвого
керівництва, яке виявилося б у змозі приймати відповідальні рішення й
діяти відповідно до розвитку подій.
Розсварилися й програли обидва
Суть розбіжностей між УПА(Б-Б) і ОУН (Б) полягала в поглядах Бульби та
Бандери. “Ви признаєте принцип безумовної диктатури Вашої партії, а ми
стоїмо на позиції кровної і духовної єдності цілого народу на основі
демократії, де всі мають рівні права і обов’язки, – зазначав Боровець. –
Ми утверджуємо багатогранність світогляду серед українського народу і не
бачимо необхідності ліквідовувати її штучними методами “єдності”, а
вважаємо, що єдино вірною буде та концепція, котра замість розпалювання
внутрішніх міжусобиць за владу мобілізує всі сили народу для боротьби в
першу чергу із зовнішніми ворогами, підкоряє її не тій або іншій силі,
партії, а пріоритету нації і держави”.
У результаті на кінець зими – початок весни 1943 року припав період
утрачених можливостей консолідації всіх націоналістичних сил України.
Посипалися взаємні звинувачення. Зі сторони ОУН (Б): “Самозванчий
отаман, анархіст Тарас Боровець, що голосно назвав себе Бульбою і
підшивається всюди під дії УПА, з якою ніколи не мав нічого спільного,
намагається останнім часом знову порозумітися з німцями, щоби йому
дозволили “творити армію”. Боровець у відповідь: “Сьогодні на землях
Західної України знову появилася анархічна банда нової отаманії у
вигляді так званої бандерівщини. Основною прикметою анархічної отаманії
є її бундючне й безсоромне самохвальство, хамське непризнання нікого
поза собою й вічна жадоба руїни самою війною для війни, а не для
створення яких-небудь духовних чи матеріальних вартостей”.
А така сварка була явно не на часі. До того ж, наприкінці листопада 1943
року Боровець був підступно заарештований гестапо та ув’язнений у
концтаборі Заксенгаузен. Звільнитися вдалося лише у вересні 1944-го.
Життя після слави
Згодом, уже перебуваючи за межами України (пiсля вiйни Боровець жив у
Нiмеччинi), вiн спiвпрацював із Українським нацiональним об’єднанням. З
1948 року проживав в емiграцiї у Канадi. Тут вiн органiзовує випуск ряду
видань, яких нелегально переправляли в Україну, де вояки УПА вели
героїчну боротьбу проти сталiнiстiв. Цi видання пiднiмали дух воякiв,
вселяли вiру в перемогу. Але вiнцем отамана слiд вважати його книгу
“Армiя без держави. Слава i трагедiя українського повстанського руху.
Спогади”, яка вийшла друком старанням Iнституту дослiдiв Волинi у
Вiннiпегу (Канада). Книга складається з чотирьох частин, заголовки яких
розкривають їх змiст – “Мiж двома вiйнами”, “Революцiйно-партизанська
боротьба проти більшовиків”, “Революцiйна боротьба проти Гітлера”,
“Дальша боротьба України проти комунiстичної Москви”.
Але авторовi не судилося дожити до друкованої появи його спогадiв: вiн
помер 15 травня 1981 року. Поховали отамана – генерал-хорунжого,
кавалера вищих українських емігрантських нагород (Воєнного хреста та
Хреста українського вiльного козацтва) – з вiйськовими почестями у
присутностi тисяч людей на українському пантеонi-кладовищi в Баунд-Бруцi
пiд Нью-Йорком. Натомість у рідній Україні, де “геройські” звання
роздавали (і роздають) переважно тим, хто до боротьби за незалежність
нашої держави має доволі сумнівне відношення, отаман гідного визнання ще
не отримав. Віншують генерала по-справжньому й донині хіба що на рідній
Рівненщині.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
