(9.3.1908 – 15.05.1981 рр.)
Тарас Бульба – боровець – діяч українського повстанського руху
Отаман Тарас БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ (9.3.1908 – 15.05.1981 рр.) – діяч
українського повстанського руху часів Другої світової війни, народився в
с. Бистричі Костопільської округи на Рівненщині у родині багатодітного
селянина Дмитра Боровця. Предки були козаками. З чотирнадцяти років
працює в каменоломні. Наполегливим навчанням здобуває загальну освіту, а
революційно-політичною діяльністю – авторитет серед робітників. В 1930
р. відбув військову службу у польській армії, а в 1937 р. одружився з
донькою чеського колоніста в Луцьку Анною Опаченською.
В 1932 р. разом з друзями заснував підпільну організацію “Українське
національне відродження” (УНВ), що підтримувала державницьку сторону С.
Петлюри. Був активним і допитливим. Щоб переконатися, як живуть люди у
розхваленому в пресі більшовицькому “раю”, він нелегально переходить
кордон. Побував у Житомирі, Києві, Харкові, побачив те “щасливе” життя
на власні очі – як вимирали селяни у колгоспах, містах.
У 1939 р. Боровець у Варшаві і бачить німецькі руйнування міста. 20-го
червня 1940 р. в таємному засіданні державного уряду УНР взяли участь
президент Андрій Лівицький, Тарас Бульба-Боровець, полковники
Логвиненко, Валійський, Садовський, інші. Тоді був остаточно
затверджений президентом план Боровця, що передбачав перетворення УНВ у
повстанську армію. З Польщі Боровець перебирається на Україну і особисто
керує роботою штабу. Таємним наказом головного отамана війська УНР
Боровець був призначений керівником усього підпілля УНР та командиром
майбутньої повстанської армії. Одночасно йому присвоєно звання отамана,
а згодом генерал-хорунжого.
У ніч на 1 серпня 1940 р. Боровець разом із розвідницею-кур’єром
Валентиною Кульчицькою перепливає ріку Буг поблизу м. Влодави і
потрапляє під сильний обстріл прикордонників. Кульчицька загинула, а
Боровець до місця призначення пішов сам. Там зайнявся підготовкою кадрів
для майбутньої “Поліської Січі”, УПА. До початку війни він діяв під
псевдами Байда, Гонта. Потім усі накази уже підписував подвійним іменем
Тарас Бульба-Боровець.
“Поліська Січ” до глибокої осені 1941 р. діяла зовсім легально. А коли в
м. Олевську з’явилась цивільна німецька адміністрація, таке існування
стало неможливим, бо вже наприкінці 1941 р. німці її хотіли розігнати.
Тоді Бульба повів своїх бійців у ліси для боротьби з окупантами.
Командування повстанців дислокувалось у Людвиківському, згодом у
Корецькому районах в нелегальних умовах. Отже легендарна УПА народилась
на Поліссі, в районі Олевська.
Влітку 1941 р. Боровець звернувся до бандерівського проводу у Львові
надати допомогу у старшинських кадрах. Йому запропонували
підпорядкуватись їхньому проводу і залишитись командиром. Таку допомогу
надали мельниківці. Боровець планував вкрити мережею військових загонів
усю Україну. В цьому проявилась його мудрість, організаційні здібності,
глибоке військово-політичне мислення стратега партизанської війни,
ясновидства.
У взаємодії з командувачем Білоруської самооборони Всеволодом Родзюком
очистив майже все Полісся від частин Червоної Армії, які залишились у
“котлі”, і змусив їх спішно покинути Україну і Білорусію. Весь 1942 р.
німці відчували на собі болючі удари навіть від розрізнених боївок УПА.
Діяла й молодіжна організація “Січ” (понад 3000 чол.), що входила у
склад УПА Бульби. Бойові кадри готувались у школах м. Луцька, селах
Лаврова, Полічанова, Шпаново під Рівним, у Почаєві.
? ? ?
Від початку 1942 р. фашисти розпочали в Україні нечуваний терор, масові
розстріли. Рухливі відділи УПА під командуванням Боровця активно
включались у боротьбу з німцями. Руйнували залізничні колії, відбивали
гнаних до Німеччини, нападали на військові крамниці, в’язниці, звільняли
арештованих. Штаб УПА на чолі з полковником Петром Смородським звертався
листовно до комісара Еріха Коха з вимогою припинити терор, грабунки. За
невиконання вимоги народні месники нападали на залізничні станції,
руйнували колії, забирали німецьку зброю, боєприпаси.
Москва і німці хотіли переманити партизан Бульби на свій бік, але згоди
не було нікому. В 1943 р. (9 квітня) ОУН знову запропонувала Боровцю
підпорядкуватись. Отаман не прийняв пропозиції Лебедя і відповів, що УПА
має підпорядковуватись урядові, а не осередкам. За це його звинуватили в
отаманстві, анархії, самостійництві. Лебідь перейменував свої партійні
боївки в УПА, відтак в Україні постали дві УПА. Створено було головний
штаб УПА, командувачем призначили легендарного Романа Шухевича. Тоді
головна команда УПА винесла постанову (20.07.1943 р.) за підписом
Отамана Тараса-Бульби про перейменування своїх загонів на “Українську
народну революційну армію” (УНРА).
М. Лебідь у книзі “УПА” писав, що в серпні 1943 р. сотня УПА під
командою Дороша оточила цілу групу Бульби і перебрала її без жодного
пострілу. Існують інші спогади очевидців. Це було так, згадує Боровець.
ОУН(р) заочно винесла вирок штабу УПА, її партійна боївка напала на
“бульбівців” 19 серпня 1943 р. у лісі Людвиківського району, захопила в
полон полковників Савченка, Новицького з дружиною, Тройка з родиною,
поручика Гудимчука та Анну Боровець (дружину Т. Бульби), якій приписали
шпіонаж на користь Польщі. Вона загинула 14 листопада 1943 р. Доля інших
невідома. Оперативна частина штабу на чолі з Боровцем проривом вирвалась
з оточення.
Згодом, коли в боротьбу включилось багато людей, які не були в ОУН, тоді
з ініціативи ОУН (Б) в 1944 р. неподалік Самбора таємно зібрались
делегати різних політичних партій та представники східних українців і
утворили Українську головну визвольну раду (УГВР), що значно розширило
політичну платформу боротьби з окупантами.
Т. Бульба-Боровець виношував плани створити Українську народну
революційну армію (УНРА), а 1 грудня 1944 р., при спробі об’єднати
зусилля своїх вояків і німців у боротьбі проти більшовиків, був
підступно арештований німцями і потрапив до концтабору в Саксенгадзені,
де його застала капітуляція Німеччини.
Після війни він жив у Мюнхені, написав книжку спогадів “Армія без
держави”, організував Українську національну гвардію, видав часопис “Меч
і Воля” (1951-1953 рр.) Помер 15 травня 1982 р. на 73 році життя.
Він не жалів свого здоров’я, ні свого життя, борючись за Україну. Сотні
разів дивився смерті в очі, відбув польський і німецький концтабори,
пережив муки й знущання. Боровся за Україну, в якій, мов у дзеркалі,
відбивалися б широкий діапазон української вільної душі, християнські
чесноти, вільна воля, любов, щирість, лагідність, доброзичливість. Таким
кришталево чистим він і залишився в пам’яті свого народу назавжди.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
