Реферат
на тему:
Становлення християнства на території Київської Русі
У 9 ст. у Сх. Європі склалася могутня держава, яка об’єднала східних
слов’ян і їх найближчих сусідів – Київська Русь. Міжнародний авторитет
цієї держави зростав з кожним роком, налагоджувались контакти з
навколишніми країнами, процвітала торгівля. В той же час великі держави
не бажали рахуватися з новоявленим сильним сусідом через відданість
населення Русі язичницьким культам. Поступово язичництво – прогресивна
для епохи воєнної демократії релігія – стала гальмуючим фактором у
розвитку середньовічної держави феодального типу, яка потребувала
жорсткої централізації соціальних інститутів, об’єднання під рукою
єдиного правителя. Язичництво не забезпечувало формування відносин
феодальної підлеглості і беззаперечного підкорення, навпаки, часто воно
штовхало волелюбний народ на виступи проти влади, яка зазіхала на
родовий устрій та особисту свободу.
На певному етапі язичництво перестало забезпечувати достатні темпи
розвитку торгівлі та культурного обміну з християнськими й ісламськими
країнами. Язичницький світогляд того часу відбивав своєрідний договір
людини з силами Природи – богами. В цій ідеологічній базі не було місця
соціальній і майновій нерівності, притаманних феодальним відносинам.
Представники владної верхівки поступово перетворювались на великих
землевласників, і їх вже не влаштовували старі традиційні норми, які
вимагали від слов’ян праці на своїй землі, накопичення майна для
продовження існування в потойбічному світі. Уявлення про “потойбічний
світ”, як і весь язичницький світогляд в цілому, вимагали від
слов’янина, крім мужності, чесності та працелюбності, ще й визнання
особистої свободи як вищої цінності, неприйняття будь-якої форми
рабства, чи то духовної, чи економічної. Все це вступало в протиріччя з
ходом історичного процесу. Отже, старі традиції потребували суттєвих
змін, прийняття однієї зі світових релігій стало історичною
необхідністю. Це давало можливість деякою мірою урівняти Київську Русь з
іншими європейськими державами.
Першими християнами на усі стали слов’янські купці – зміна віри значно
сприяла розвитку їх торгівлі, чим вони часто і користувались, приймаючи
нову віру по декілька раз. На радощах торгові партнери-християни
віддавали новонаверненому купцю свій товар за півціни. Поступово
християнство проникає в середовище бояр, князевих дружинників. Як
відомо, християнство у 944 році прийняла княгиня Ольга, однак син її –
Святослав тик і залишився язичником, через що між ними постійно виникали
конфлікти.
Серйозно питання вибору нової релігії для своєї держави постало перед
князем Володимиром. Із самого початку був відхилений іудаїзм, а от з
магометанством, католицизмом та православ’ям київські посли знайомились
досить докладно: “Ходили ми спершу в Болгари і подивилися, як вони
поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож,
поклонившись, сяде кожен і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема
радості в них, сама печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І
прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не
бачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас туди, де ото вони
служать богові своєму, і не знали ми, чи на небі були, чи на землі. Бо
нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати.
Тільки те відаємо, що напевно бог їхній перебуває з людьми і служба їх
єсть краща, ніж в усіх землях”. Безсумнівно, князю та його оточенню
імпонувала ідея влади від бога та богообраності християнської імперії.
Крім того, православні ієрархи не претендували на панування в
суспільстві, на верховенство над світською владою. Такі взаємовідносини
держави і церкви відповідали особливостям давньоруського суспільства на
рубежі І—II тис. н. е., тому візантійське православ’я знайшло підтримку
соціальної верхівки Київської Русі.
Питання було вирішеним. Залишалося розв’язати останню проблему:
прийняття християнства від Візантії згідно із заведеною традицією,
поставило б Русь у залежність від імперії. Володимир же бажав
рівноправних взаємин. Свого князь домігся досить оригінальним способом.
У 988 році Володимир взяв Корсунь, погрожуючи захопити і саму столицю,
якщо йому не віддадуть в дружини принцесу Анну. Однією з умов шлюбу було
хрещення Володимира. Все це не відповідало традиціям, дипломатії і
релігійній політиці Константинополя, але саме таким нетрадиційним шляхом
Київська Русь увійшла в Європу як рівноправний партнер не лише Візантії,
а й інших могутніх держав того часу.
Повернувшись додому з молодою дружиною та корсунськими
церковнослужителями, князь розпочав утверджувати нову віру, починаючи з
Києва.
На Старокиївській горі було споруджено церкву Святої Богородиці, що на
певний час стала кафедральним собором столиці. На її будівництво та
утримання виділено десяту частину князівських прибутків, вона отримала
назву Десятинної. Релігійне життя Київської Русі вступило у нову епоху
свого розвитку.
Процеси християнізації протікали з великими труднощами і жертвами.
Християнство було релігією князівсько-боярської верхівки. Загал народу
навіть у Києві не хотів хреститися й голосно кричав, коли тягли Перуна.
Але в Києві Володимир мав наймане вірне військо, а тому крикунів проти
нової віри легко могли відправляти в Дніпро за Перуном слідом. Поза
Києвом справа була вже зовсім нелегкою — коли приходило військо для
охрещення, народ утікав і ховався в лісах, а кого урядники встигли-таки
схопити й охрестити, той все одно тримався старої віри, а з насильного
охрещення не робив собі клопоту В результаті процес християнізації
розтягнувся на кілька століть.
Про це свідчать і неодноразові спроби волхвів повернутися до старої
віри. Навіть християнізовані літописці не змогли обминути такі історичні
факти, як повстання волхвів. Свідомість народу залишалася язичницькою, і
він ставав на бік повсталих. Таким було повстання 1071 року, коли люди
“розділилися надвоє: князь Гліб і дружина його стали коло єпископа, а
люди всі інші — з волхвом, і стався заколот великий”. (Літопис Руський).
Подібні повстання відбувалися в багатьох містах в Києві, Новгороді,
Суздалі.
Хоча з літописних рядків постає картина саме релігійних протистоянь,
однак історики характеризували ці повстання більше як своєрідну “класову
боротьбу”. Звичайно, для народу повстати на чолі з волхвом проти церкви
й попів означало також виступити і проти князя. Для волхвів це
насамперед було боротьбою за збереження стародавніх звичаїв,
традиційного побуту, рідної віри.
У народній свідомості того часу волхви були охоронцями не тільки віри,
а й етнічної моралі. Князі також мусили виконувати моральні закони своєї
держави. Волхви постійно здійснювали контроль над виконанням цих законів
— звичаєвого права. Вони стежили за тим, щоб не було здирництва (надто
великої данини), організовували й військові походи на захист своєї
землі, давали поради князям тощо. Отже, до старої віри привертав
насамперед справедливий суспільний устрій, який задовольняв широкий
загал народу.
Таким чином майже триста років після Володимирової християнізації не
вщухають релігійні бунти, повстання і навіть протести князівської
дружини проти надто суворих християнських постів.
За татаро-монгольської навали народ Київської Русі стихійно повертався
до віри предків. Важко сказати, чи волхви в ті часи виконували свої
функції і чи існували язичницькі храми з регулярною богослужбою —
спеціальних досліджень цього питання немає. Проте у писемних документах
волхви згадуються навіть у ХVІІ-ХVІІІ ст.
Цікавий: візантійські пам’ятки виразно зафіксували навернення
HYPERLINK “D:\Work\Christ\Ia.htm” \l “АСКОЛЬД (Оскольд) і ДИР” Аскольда
та його дружини до християнства у 60-х роках ІХ ст., але ці самі
пам’ятки майже не коментують офіційного запровадження християнства при
HYPERLINK “D:\Work\Christ\Iv.htm” \l “ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ” Володимирі
Святославичі . Натомість руські літописи про прийняття нової віри
Аскольдом взагалі “не знають”, зате підносять до рівня догмату роль
Володимира-першохрестителя. Намагаючись пояснити цю “змову мовчання”,
дослідники припускають, що барвиста історія “Володимирового хрещення”
була внесена до літописних текстів аж через сто років після події –
наприкінці ХІ ст. Своєю чергою, вона спиралася на кілька попередніх
сказань 40-х років ХІ ст., котрі виникли як публіцистичні твори, що
переслідували мету довести незалежність Руської церкви від Грецької.
Київська HYPERLINK “D:\Work\Christ\IIIr_1.htm” \l “РУСЬ” Русь у
баченні автора – це велика й могутня держава, рівна HYPERLINK
“D:\Work\Christ\Iv.htm” \l “ВІЗАНТІЯ” Візантії . Сам же HYPERLINK
“D:\Work\Christ\Iv.htm” \l “ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ” Володимир
уподібнений до імператора Константина Великого: той зробив християнство
державною релігією Римської імперії, а цей офіційно проголосив
християнство у власній державі.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
