Реферат
на тему:
Стан культури України в 30-і роки
Становище у сфері культури слід розглядати в контексті загальної
економічної та політичної ситуації в СРСР зокрема. 30-ті роки – це
період, коли давно вже була придушена НЕП, коли припинилася
українізація, період, коли почався “наступ соціалізму по всьому фронту”,
коли масові репресії стали невід’ємною складовою радянсько-більшовицької
політики. Це був період утвердження сталінського тоталітарного режиму.
«Наступ соціалізму по всьому фронту» не обминув і українську культуру.
Влада в тих межах, котрі їй були необхідні, виявляла турботу про її
розвиток. Вона розуміла, що розв’язання завдань, пов’язаних з
промисловістю та сільським господарством, вимагало певної кількості
освічених спеціалістів. Крім того, потрібні були кадри для роботи в
партійно-державному апараті, органах управління. Відповідно до цього
здійснювались заходи, спрямовані на завершення ліквідації
неписьменності. На кінець 30-х років освіченість населення УРСР у віці
до 50 років становила майже 95%. Запроваджується єдина структура
загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня.
Стандартизація торкнулася й навчальних програм. Учителі у викладі
матеріалу мали дотримуватися тексту підручника. Еталоном для розробки
шкільного курсу вітчизняної історії слугував сталінський «Короткий курс
історії ВКП(б)». Понад 80% дітей навчалося в українських школах. З 1938
р., однак, почалося згортання мережі шкіл, орієнтованих на
обслуговування національних меншин.
Відбулися певні зрушення в галузі вищої школи. За першу і другу
п’ятирічки українські вузи за скороченою програмою підготували майже
таку ж кількість спеціалістів, яка була в усій дореволюційній Росії.
Було, однак, чимало відмінностей в їхній фаховій підготовці: на перший
план висувалися політико-ідеологічний бік справи, відданість режиму.
Тотальна ідеологізація навчального процесу стала визначальною рисою
освіти того часу. До того ж адміністративна система всіляко культивувала
неприязнь до інтелігенції. Більше того, йшов масовий «відстріл»
інтелігенції. Ще у вересні 1929 р. відбулися арешти визначних діячів
української науки, культури, релігії — як членів вигаданої ОДПУ «Спілки
визволення України». У 1930 р. відбувся процес над 45 «керівниками» СВУ.
Серед них — академік С. Єфремов, професори Й. Гермайзе, М. Слабченко,
письменники М. Івченко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. В 1931 р.
відбувся ще один процес — так званого «Українського національного
центру», за яким були репресовані 50 представників української
інтелігенції, в тому числі академік М. Грушевський, відомий
історик-марксист М. Яворський та ін. У сталінських застінках загинули
українські академіки — геолог Н. Світальський, генетик І. Аголь, філософ
С. Семківський. Однак навіть за цих умов українські науковці встигли
зробити чимало корисного. Визнання набули праці О.Палладіна, М.
Стражеска, О. Динника, М. Луговцева, Ю. Кондратюка та ін.
Прес ідеологізації особливої шкоди завдавав сфері культури. Вона була
цілком підпорядкована командно-адміністративній системі, яка
використовувала її для зміцнення позицій правлячого режиму. Для
запровадження тотального контролю над творчістю митців у середині 30-х
років було утворено єдині контрольовані Москвою спілки — письменників,
художників, композиторів тощо. За їхньою допомогою держава придушувала
будь-яке відхилення від «лінії партії».
Наступ на українську культуру особливо посилився з приходом у 1932 р. на
посаду секретаря ЦК української компартії П. Постишева. Саме тоді була
остаточно припинена українізація. Розпочалася неприхована русифікація
всіх сфер життя. На знак протесту наклали на себе руки М. Хвильовий, М.
Скрипник. За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г.
Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та
багато інших українських поетів та письменників. Репресії не обминули й
театр. У 1933 р. було заарештовано видатного режисера Л. Курбаса, а
організований ним театр «Березіль» закрито. У грудні 1934 р. у справі
так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» було
засуджено до розстрілу 28 представників української інтелігенції.
Протягом 1933 р. від наукової роботи за політичними звинуваченнями було
усунуто 1649 науковців, тобто 16% їхнього загального складу. Черговими
жертвами репресій стали І. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник та багато інших.
У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих
письменників. Валда стояла на заваді творчості таких видатних
кінорежисерів, як О.Довженко, І.Кавалерідзе, І.Савченко, І.Пир’єв,
Л.Луков та ін. У 30-х роках О.Довженко не з власної волі вимушений був
залишити Україну і переїхати до Москви.
Таким чином, стан української культури в 30-ті роки повністю
віддзеркалював загальнополітичну ситуацію в країні. Досягши значних
успіхів у 20-х роках, українська культура потрапила під жорсткий
ідеологічний прес режиму, який дедалі більше виявляв себе як
тоталітарний, антинародний. “Розстріляне відродження” – це, мабуть,
найбільш точна характеристика стану української культури в цей період.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
