Реферат
на тему:
СІЛЬСКЕ ГОСПОДАРСТВО
УКРАІНИ У 1950-60-ті РОКИ
На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства
залишалася. В 1950—1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %,
а землеробства зменшився на 1 %.
Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень
1953—1955 рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи
були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів,
збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і
кадрового забезпечення села.
З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької
продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано.
Зменшено поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники
продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. В
1953—1958 рр. заготівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів,
на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза. Скасовано
обов’язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних
дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 р.
відмінено обов’язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на
сільськогосподарську продукцію, диференційовані по зонах країни.
Змінилася практика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів
заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури,
кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як
використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно
авансування колгоспників.
Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних
станцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС
перетворено на ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були
продаж техніки колгоспам, ремонт її, постачання нафто-продуктів,
запасних частин, добрив, отрутохімікатів.
Протягом 1951—1960 рр. збільшилися капіталовкладення, ще становили 6799
млн крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у господарство.
Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво З середини
50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним.
Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в
1954—1959 рр. становили понад 7 %, Неподільні фонди зростали щороку в
колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %, Підвищилися валові збори та
врожайність зерна, зросло поголів’я худоби. Проте піднесення виявилося
нестабільним. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався
спад. Якщо за 1951— 1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65 %,
то з І 959 по 1964 р. — лише на 22 %. Середньорічні темпи розвитку
зменшилися до 2%.
Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами.
Закупівельні ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954—1957 рр. За цих
умов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою
зросла. З 1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі
добрив, насіння, молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за
техніку на суму 180 млн крб. Проте ці заходи були недостатніми.
Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в
1961—1965 рр. становили 16,5 % усіх інвестицій у господарство. Як і
раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у
колгоспах у 1,8, радгоспах — в 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з
1,47 крб. в 1958 р. до 0,87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у
радгоспах з 0,92 до 0.77 крб.
Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на
Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р. законсервувало
екстенсивний характер сільського господарства. Плани розширення
зернового виробництва за цілинною програмою зумовили зменшення в Україні
посівних площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 р. до 40,9 %
у 1960 р. З 1955 до 1964 р. надмірно розширювались посіви кукурудзи на
зерно і фураж без урахування конкретних грунтово-кліматичних умов. У
1955 р. планувалося посіяти понад 5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у
1953 р., у 1962 р. посіви кукурудзи досягли понад 20 % усієї посівної
площі. Однак врожайність її була низькою, валовий збір не забезпечував
потреб країни за умов скорочення посівів зернофуражних культур (ячменю,
вівса).
Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно за
рахунок розширення посівних площ. Так, за 1940—1960 рр. посіви соняшника
збільшилися в 2 рази, врожайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових
буряків у 1,7 і 1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори
сільськогосподарських культур, скоротили площу під чистими парами: з
12.3 % у 1940 р. до 6.7 % у 1958 р. і до 0.4 % у 1963 р.
Проводилась політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так.
у 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У І956 р.
встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в
1959 р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р. знову було
підвищено податки на утримання худоби. В 1954—1964 рр. поголів’я великої
рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників скоротилося на
14,3 %. На колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва,
підвищилися ціни.
Виснаження цілинних земель, посуха 1963 р., застій
сільсько-господарського виробництва в центральних чорноземних районах
Росії та в Україні призвели до продовольчої кризи 1963 р. З цього часу
Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном.
Протягом 1951—1965 рр. певних успіхів було досягнуто в розвитку
тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало
рослинництву. Збільшилося поголів’я тварин, підвищилася їхня
продуктивність, зросло виробництво основних видів продукції. Частка
колгоспів і радгоспів за 1951—1958 рр. за загальною кількістю великої
рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %. корів — з 24.1 до 46.2. свиней — з
60.7 до 68.7, коней — з 99.2 до 99,4, за виробництвом м’яса — з 24,7 до
45, молока — з 19,1 до 50.5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до
14.1 %. Проте частка особистих підсобних господарств населення поступово
зменшувалася, особливо в 60-х роках. В 1970 р. вона становила за
поголів’ям великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м’яса — 37, молока
— 30, вовни — 4.8. яєць — 62 %. На розвиток тваринництва негативно
впливала нестача кормів, породної та племінної худоби.
Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці
1958 р. тракторів було 168,4 тис., зернозбиральних комбайнів — 64,8
тис., вантажних автомобілів — 129 тис., у 1965 р. — відповідно 257,
56,9, 80,4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження
дизельних, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів,
навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати
автоматизовані зернові токи, доїльні установки, пристрої для
приготування кормів, механізоване водопостачання. Енергетичні потужності
лише в 1960—1965 рр. зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень
електрифікації. За 1953— 1965 рр. загальне споживання електроенергії
зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).
Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. До
комплексної наближалася лише механізація вирощування зернових культур.
До державних енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 %
радгоспів. Не задовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно
впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і
мінеральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало.
Непродуктивними були спроби “перебудови природи” насадженням лісових
смуг та будівництвом зрошувальних каналів.
За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 р. до 1343 у
і 965 р.). За розмірами вони були більшими, ніж колгоспи, у 2—3 рази.
Посівна площа їх становила у 1965 р. 16 % загальної посівної площі.
Концентрація виробництва поєднувалася з спеціалізацією.
У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і
500 радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися 223, яєць і м’яса
птиці — 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України буяй рентабельними.
Рівень рентабельності коливався від 29,7 % у 1960р. до 44 % у 1965р.
У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським
господарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, що
об’єднували 2—3 райони. Це ускладнило виробництво, викликало нові
труднощі і проблеми.
У 1964 р. було скасовано укази 1959—1963 рр., що обмежували розвиток
особистих підсобних господарств. Проте нові укази також встановлювали
певні норми утримання худоби в особистій власності громадян.
У березні 1965 р. було розпочато реформу в сільському господарстві.
Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіх
колгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито,
гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За
здану продукцію понад план встановлювалася надбавка — 50 % основної
закупівельної ціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової
оплати праці колгоспників за кінцевими результатами господарської
діяльності. Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося.
Керівництво здійснювали на основі директивності та жорсткої
регламентації.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
