Реферат на тему:
Розміщення слов’янських і українських племен
?????¤?¤?$?????I?мичі) і великоруський (словени та в’ятичі). Сіверяни
жили на Лівобережжі — по Десні та Сейму, поляни — по середньому Дніпру,
деревляни — по Тетереву, Ужу та Горині, на Волині — дуліби або бужани,
«де нині волиняни», на долішньому Возі. Вони ж звуться бужанами, бо
живуть по р. Возі, та волинянами. Можливо, що то були три окремі
племена. Уличі жили понад Дністром та Богом, а тиверці — між Богом та
Прутом. Щодо хорватів, то очевидно тут літопис має на увазі білих
хорватів, в XI ст. входили до складу Велико-Моравської держави і від к
походять українці східньої та західньої Галичини. У той же час назви
окремих племен зустрічаються в творах різних чужинецьких письменників. В
IX ст. анонімний автор, якого цитує теж анонімний баварський географ IX
ст., перелічував племе-ва — волинян, бужан, сіверян, уличів. В Х ст.
Константин Порфірородний теж перелічував племена: кривичів, дреговичів,
сіверян, древлян, уличів, вербіян. Останні дві чизви незрозумілі. У тому
ж Х ст. Аль Масуді писав, що одне з племен — волінана, і називав їхнього
царя Маджака. Таким чином, ім’я слов’ян, які в VII сторіччі замінили
назву антів (останній раз слово «анти» зустрічається в 602 році), зникає
в ІХ-Х ст. ст. Його заміняють назви окремих племен. В Х-ХІ сторіччях
залишилися натяки на пересунення племен. Збереглися назви долішнього
Дніпра — Білобережжя і частини чорноморського побережжя — «Лукомор’я».
На долішньому Дніпрі був торговельний осередок — Олешя, пізніше —
Олепіки. Були українські колонії в Криму, в Корсуні, при гирлі Кубані, в
Фанагорії. Тільки існуванням міцного українського осередку можна
пояснити появу в XI ст. Тьмутороканського князівства. На існування
значного українського населення на Чорномор’ї вказує «Повість временних
літ». Про уличів та тиверців літописець в XI ст. пише так: «Уличи й
тиверци седяху бо по Днестру, приседяху к Дунаеви. Бе множество их;
седяху бо по Днестру оли до моря й суть градьі их до сего дня, да то ся
зваху от Грек Великая Скуфь». Таким чином виявляється, що від
«множества» уличів та тиверців залишилися тільки городища, а вони
подалися на північ. На пересунення племени полян вказує пояснення
«Повісти» на походження назви полян від поля, степу, де жили вони раніш,
а за літописця жили вже в лісовій смузі. Останній рух, який зафіксувала
«Повість» — це прихід із Польщі, від ляхів, двох братів — Радима та
В’ятка з родами своїми й оселення їх — Радима на Сожу, а В’ятка на Оці.
Серед усіг цих українських племен провідне значення набувають поляни, з
їхнім головним містом Києвом, який виріс на місці, безперервно
залюдненому, починаючи з часів палеоліту (Кирилівська стоянка, про яку
згадувалося вище). Можливо, що тут був Данпртштадир готських часів. У
всякому реві, від VI сторіччя тут уже було місто, як свідчать
аровеоиогічиі дослідження, а від VII от. місто це вже згадується
вірменським письменником під назвою Куяр.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
