Реферат на тему:

Рейди УПА за кордон

План

Вступ………………………………………………………….
……………………………….3

Перший рейд на
Словаччину……………………………………………………..
…4

Рейди УПА очима зарубіжних
дослідників…………………………………..8

Висновок……………………………………………………….
……………………………11

Список використаних
джерел………………………………………………………12

Рейди УПА

Pейдами називали в УПА швидкі марші відділів УПА по територіях,
неохоплених повстанським рухом. Такими рейдами були походи відділів УПА
на ОСУЗ (Осередньо-Східні Українські Землі) та СУЗ (Східні), у роки
німецької окупації і в новій підбольшевицькій дійсности.

Такими були походи: на Білорусь, в Польщу, на Словаччину й у Румунію.
Далі рейдами стали називати також походи відділів УПА по територіях,
охоплених повстанським рухом, коли відділи УПА мали якесь спеціяльне
завдання: пропаґанду, саботажі, атентати, тощо.

Pейди були улюбленим методом повстанської тактики. Бійці УПА йшли охоче
на рейди. Відділи для цього добирали, звичайно, з найкраще вишколених,
озброєних й одягнених відділів УПА. Дуже часто рейд попереджував
спеціяльний вишкіл призначеного до рейдування відділу. Точні інструкції
для командирів рейдів були нормальним явищем.

Pейди належали до катеґорії зачіпно-офензивних акцій УПА. Їх тактична
перевага полягала на використанні руху, оцього найважливішого елементу
партизанської війни. Постійний швидкий рух створював моменти
несподіванки й заскочення. Рейдуючі відділи з’являлись, звичайно, там,
де на них найменше чекали. Коли ворог отрясався від несподіванки й
збирав сили для протидії, рейдуючі відділи зникали й з’являлись за
десятки кілометрів, де знову на них найменше чекали. Добре випрацьована
тактика рейдування й добре організована розвідка значно допомагали у
проведенні операції.ё

Завданням рейдуючих частин була, головно, пропаґанда ідеї українського
визвольно-революційного руху, поширювання протирежимних настроїв серед
широких мас населення, створювання передумов для активізації
революційних сил на цих теренах.

Pейди на землі сусідніх народів були також важливим засобом зміцнення
дружби між українським і сусідніми народами. Наказану пропаґандивну дію
вели рейдуючі відділи своєю поставою, живим словом, поширюванням
підпільної літератури. Часами до завдань рейдуючих відділів належала
також оборона населення перед нищівною політикою окупантів, яку рейдуючі
відділи проводили шляхом атентатів на представників окупантської
адміністрації, чи шляхом нищення ворожої аґентури на місцях. Часами
рейдуючі відділи виконували саботажні акції. Одначе майже завжди
рейдуючі відділи повинні були уникати боїв з ворожими відділами й
вступати в бої тільки у випадку крайньої конечности.

Орґанізуючи рейди й виконуючи їх, на своїх і чужих землях, УПА мала
цілком конкретні успіхи. Вона звернула увагу всього вільного світу на
визвольну боротьбу українського народу й здобула дл неї симпатії у
світі. Всередині СССР, вона причинилась до посилення протибольшевицьких
настроїв і зміцнення революційних сил серед поневолених народів. На
землях сусідніх народів, вона допомогла створити передумови для
виникненя місцевих революційних сил і включити їх до єдиного фронту
боротьби проти сталінського імперіялізму. Зростаючі революційні сили
різних народів почали дивитись на Україну, як на свого провідника в
боротьбі проти Кремля.

Pейди були основою бойово-пропаґандивних дій УПА впродовж усього часу її
існування. Про більшість рейдів ми згадували вже у попередніх розділах
нашої історії. У цьому місці, предметом розгляду будуть рейди УПА,
головно, на території сусідніх народів.

Перший рейд на Словачину

   Весною 1945 року відділ УПА «Галайда II» (командир Куліш) рейдував
Польщею, доходячи до Варшави, відділ УПА «Холодноярці» (командир Град) —
по Закарпаттю. Влітку рейди УПА посилилися. Відділ УПА «Вовки» пішов у
рейд на Підляшшя, командир Зенон — у Білгорайщину, один відділ — у
Житомирщину. Відділ УПА «Помста Полісся» успішно рейдував Берестейською
та Пинською областями. Проте може найуспішнішим був перший рейд на
Словаччину.

   У цьому рейді взяли участь відділи УПА-Захід, а саме курінь
Підкарпатський (командир Прут), а також сотні УПА командирів Сокола,
Бурі й Мирона. Загальне командування рейду перебувало в руках командира
Тактичного Відтинку «Маківка» — Андрієнка (Вітовського).

   Рейдуючі відділи зібралися 25 липня у Самбірщині, і без великих втрат
перетнули польсько-совєцький кордон.Дня 8-го серпня вони зібралися у
лісі біля села Лоп’янка (неподалік від Тисної) на Лемківщині. Два тижні
відбувався тут спеціяльний вишкіл. Дня 22-го серпня відбулася нарада
командирів рейдуючих відділів у селі Поляна Суровична й тієї ж ночі,
рейдуючі відділи перейшли польсько-совєцький кордон.

   Наступного дня, під вечір, рейдуючі відділи вступили у перше село на
словацькому боці. Це було село Сухе, Межиляборського повіту (окресу).
Мешканці його називали себе «руснаками греко-католіками», або
«ческо-словенскими країнцами» і були дуже «скомунізовані». Значна їх
частина належала до СКС («Словенска комуністична страна»). Вони спочатку
дуже боялися «бандитів-бандеровцев», але культурна поведінка стрільців,
а зокрема спільна вечірня молитва, заспокоїла їх. На нічліг відділи
відійшли до лісу.

   З таким самим упередженням прийняли наших повстанців мешканці села
Велькроп. Тут повстанці скликали збори місцевого населення і командир
Крук мав до селян промову, в якій роз’яснив цілі УПА. Поява великої
ґрупи повстанців у Межиляборському повіті заалярмувала цілу Словаччину.
Місцеві орґани «штатней народней безпечності» повідомили про повстанців
негайно Братиславу й Прагу. Але їхні заходи, щоб стримати просування
повстанчих відділів углиб Словаччини, не мали ніякого успіху.

   Відділи УПА перейшли цілий Стропківський повіт і, між іншим, побували
в селах Вареховце, Рецейов, Сарада, Якушевце, Міковце, Мразовце,
Пінковце, Грабовце і Діяпаловце. В кожному з цих сіл повстанці
скликували населення на мітинґи й провадили з ними гутірки на актуальні
теми. Скрізь, по селах, зголошувались численні добровольці, що хотіли
вступати у ряди УПА.

   Дня 28 серпня в селі Діяпаловце командир Андрієнко поділив
рйдовуґрупу на три відділи. Один відділ пішов у рейд на Закарпаття,
другий — повернувся на Лемківщину, а третій — продовжував рейд по
Словаччині, прямуючи на південь.

   Дня 29 серпня, коло півночі, відділ сотні Мирона наблизився до річки
Ондави. Біля села Кельча звів короткий бій з комуністичними заставами.
Розігнавши їх, перейшов річку Теплю й попрямував у пряшівські ліси.
Населення Ґіралтовського окресу, що складалося вже зі словаків,
ставилось до українських повстанців дуже прихильно, давало їм теренових
провідників, остерігало перед своїми комуністами й допомагало на кожному
кроці.

   Коли рейдуючий відділ був уже недалеко від Пряшева, в лісах біля гори
Шімонка — чехословацькі орґани безпеки стягнули більші сили з Братислави
й Кошиць і почали оточувати ліси, в яких перебували повстанці. Скрізь по
шляхах їздили танки, гармати, мотоциклісти, в повітрі шуміли літаки. Не
зважаючи на сильну бльокаду, рейдуючий відділ перейшов спокійно через
села Червеніца, Гувіз і Лисечок, переправився через річку Терису й пішов
у ще більші ліси.

   Дня 15-го вересня відділ квартирував у селі Рускі Пекляки біля
Пряшева. Тут у полон до повстанської застави потрапило 8
чесько-словацьких вояків. Після приязної гутірки повстанських старшин із
ними, їм видано відповідні посвідки й звільнено.

   У дальшому рейді відділ перейшов через повіти: Пряшівський,
Сабанівський (села Міхаляни, Подольок, Бальпоток, Градіско),
Бардіївський, Стропківський, Снінський і Гуменський.

   Для того, щоб прихилити місцеве населення, повстанці навіть
влаштували кілька концертів для селян у Снінському повіті (села
Ацідовце, Зубне, Паніна).

   Були також у селах Яблонкі ніжне й вижне та у Тепеловце, яке лежить
на відстані 8-ми кілометрів від кордону.

~

?

????????? ? ?Т?Т?ут українські повстанці влаштували прощальну забаву з
населенням, а потім, під приязні вигуки зібраного населення, відійшли у
напрямі до кордону.

   Принагідно, значна кількість рейдуючих повстанців — випускники II-го
турнусу Першої Старшинської школи УПА «Олені». Ці колишні студенти
львівського університету склали були гарний хор, що давав концерти для
місцевого населення й співав по церквах. Вістки про культурну поведінку
повстанців поширювалися летом блискавки і як вислід — скрізь наших
повстанців приймали з відкритим серцем.

   Для того, щоб затерти позитивне враження словацького населення від
зустрічей з повстанцями, словацькі большевики зорґанізували за
совєцькими зразками провокативну банду, яка копіювала зовнішній вигляд
українських повстанців і восени 1945 року діяла у Снінському окресі,
грабуючи місцеве населення. Комуністична преса спричинила з цього
приводу великий шум і почала нагінку проти українських повстанців.
Треба, однак сказати, що населення, яке бачило УПА, не піддавалось
пропаґанді.

Рейди УПА очима зарубіжних дослідників

Проблема діяльності ОУН і УПА навіть після 12 років існування незалежної
України викликає гострі суспільні дискусії. Рани залишені на тілі
українського суспільства Другою світовою війною, не загоїлися й тепер.
Комплекс питань, пов’язаних з історією діяльності ОУН і УПА, має сильне
політичне навантаження. Це так чи інакше позначається на наукових
дослідженнях даної проблематики. Звернення до оцінки рейдів як одного з
тактичних прийомів, що широко використовувались Проводом УПА, є напевно,
тим виключенням, коли можна подивитися на це питання, полишивши будь-які
політичні аспекти.

Більшість дослідників розглядають проблему ОУН і УПА в комплексі. Це не
дивно з огляду на те, що обидві організації були структурно споріднені і
працювали за принципом сполучних посудин. Досліджень, присвячених
аналізу суто військових аспектів діяльності УПА, дуже мало. Найбільш
гострі питання українського національно-визвольного руху ставляться
головним чином в площині політичної історії.

Серед перших робіт, присвячених проблемі УПА, треба назвати працю М.
Лебедя, яка містить багато фактичного матеріалу і за стилем викладу є
описовою, а тому її радше можна вважати джерелом, ніж самостійними
дослідженням. Проте треба зазначити, що вже в цій роботі були окремі
спроби оцінок найбільш резонансних політичних подій. Своєрідне місце у
дослідженні військової історії УПА посідає література
пропагандивно-інформаційного характеру, яка також поєднує в собі
документальні дані з першими спробами осмислення. Яскравим прикладом є
так звана “Бібліотека українського підпільника”, що видавалась
Закордонними частинами ОУН для користування українського революційного
визвольного підпілля в Україні. Вона містить велику кількість
документів, споминів, передруків статей крайових і закордонних газетних
видань та окремі статті, які за викладом і оформленням (поява посилань
на джерела) можна вважати початком наукового осмислення історії УПА.4
Свого роду це допоміжне джерело, що проливає світло на становлення
військової історіографії УПА.

Таким чином, перші спроби дослідження діяльності УПА не були присвячені
виключно військовим аспектам історії цього збройного формування, але,
акумулювавши значну частину документального матеріалу, ці праці створили
проміжну ланку між джерелами й дослідженнями та заклали підвалини до
подальшого вивчення даної проблеми.

У висвітленні історії УПА дослідники доповнюють і уточнюють окремі
факти та є більш-менш солідарними в оцінці подій. Серед основних
розбіжностей є, хіба що, хронологічні рамки діяльності УПА. Якщо дата
народження УПА (1942 р.) не викликає суперечок, то межі діяльності УПА
кожний історик бачить по-своєму. Окремо треба вказати, що П. Содоль мав
дуже цікавий план створення енциклопедії УПА, яка окрім аналізу
структури, питань тактики і стратегії, містила б інформацію про найбільш
резонансні бойові акції та біографії старшин й вояків УПА. Попередній
варіант енциклопедії вже було видано з метою отримати зауваження та
оцінки, аби скерувати подальший напрямок роботи. Варто сказати, що на
сьогодні П. Содоль є чи не єдиним дослідником військової історії УПА.

Військова історіографія УПА представлена невеликою кількістю праць, що є
закономірним результатом двох чинників: необхідності відповідати на
більш гострі політичні звинувачення (зокрема, в колабораціонізмі та
антисемітизмі) та доволі заплутаної ситуації щодо наявності різних
українських військових формацій під час Другої світової війни. У свою
чергу, це вимагало доброї обізнаності з тогочасною ситуацією у Східній
Європі. Але завдяки тому, що кожен з авторів мав своє специфічне коло
наукових інтересів, є можливість дістати цілком ясну загальну картину
військової історії УПА.

Рейди були одним з різновидів партизанської тактики УПА. Тому варто
сказати кілька слів і про самі принципи партизанської війни. Кожен
дослідник мав своє визначення рейду. Одними з перших, хто дав опис цього
тактичного прийому були П. Мірчук та Л. Шанковський. З огляду на те, що
П.Мірчук за фахом політолог, він звернув увагу на політичні аспекти
застосування цього методу боротьби. Автор не подавав чіткого визначення,
що таке рейд, а натомість вказував, що рейд зв’язаний завжди з
найбільшими трудами й небезпеками, – відділ відривається під час рейду
від своїх баз, що ускладнює питання прохарчування, постачання амуніцією
та відсилки ранених до підпільних лікарень, – але за те дає найбільші
політично-пропагандивні успіхиОсобливу увагу авторів привертає рейд літа
1947 р., коли підрозділи командирів Бурлаки, Громенка й Бродича почали
свій марш до західних зон окупації. Даним рейдом було заявлено про
український національно-визвольний рух усьому вільному світові, чим і
зумовлена однозначно висока оцінка цієї події всіма дослідниками. До
того ж, у своїх працях вони використовували фактично одні й ті самі
джерела. Останнє особливо стосується закордонних рейдів УПА, а тому
розбіжності в поглядах є мінімальними.

В рамках цього рейду важливим є захоплення в полон чеськими військами
командира Бурлаки. Він разом із чотирма іншими вояками у листопаді 1949
р. був засуджений до смерті судом у Братиславі. Найбільш детально цю
подію висвітлив Л. Шанковський, тоді як інші торкнулися її побіжно.
Дослідник вказував, що підсудні вимагали від суду належного до себе
ставлення, як до вояків УПА.

Висновок

Отже, рейди як метод партизанської тактики давали найкращі результати.
Свідченням цього є прорив українських вояків до західних зон окупації.
Саме висока результативність, та той факт, що в основу даного методу
було покладено рух, який є основним елементом партизанської війни,
зумовило значний інтерес військових істориків до цієї проблематики.
Особлива увага, до закордонних рейдів була пов’язана з їх високим
значенням для українського національно-визвольного руху 30-х – 50-х рр.
Так чи інакше, розглядати рейди виключно в площині військової історії
неможливо, бо рейдуючі відділи, окрім суто військових цілей, ставили ще
й політичні та пропагандистські цілі. Відсутність суттєвих розбіжностей
серед дослідників військової історії УПА є результатом обмеженої
кількості документів. Це в більшості випадків призводило до того, що
автори посилались фактично на одні й ті самі джерела. Незважаючи на те,
що дослідження військової історії УПА представлене нечисельною групою
зарубіжних учених, дане питання висвітлено досить добре.

Підсумовуючи сказане вище, хотілося б наголосити на необхідності вписати
військовий досвід українського руху опору в загальний контекст
української військової думки та переосмислити цей досвід відповідно до
умов нового світового порядку, формування якого виразно окреслилось
після подій 11 вересня.

Список використаних джерел

Лебедь М. УПА: Українська Повстанська Армія. Її генеза, ріст і дії у
визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну
Державу. Ч.І. Німецька окупація України. [Репринтне видання]. Дрогобич.
1993. С. 73.

2. Українська Повстанська Армія. Збірник документів за 1942-1950 рр.
Ч.І. 1957. 446 с.

3. Содоль П. Організаційна структура УПА //Сучасність 1983. №1-2. С.
164.

4. www.kaza.org.ua

PAGE

Похожие записи