Коломийський коледж Права і Бізнесу

Реферат

на тему:

Радянізація західних областей України.

Підготувала:

Студентка групи Ю-23

Чернецька Галина

Викладач: Годованець

Леся Михайлівна

1999р.

Відбудова народного господарства західних областей України здійснювалась
за умови інтенсивної радянізації всіх сторін соціально-економічного і
культурного життя краю. Для забезпечення радянізації Західної України
активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного
апаратів, службовці правоохоронних органів, держбезпеки, культури й
освіти з районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України. Їх
направляли туди на постійну роботу на заводах, фабриках, у радянських
установах, школах, вузах тощо. Утворювалась мережа більшовицьких і
комсомольських організацій, формувались профспілки. У 1905р. в Західній
Україні налічувалось 88000 комуністів проти 31000 в 1946р. В грудні
1945р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях.

Зароджується державна швейна та хімічна промисловість, розширюється
видобуток та переробка нафти, газу, організується геологорозвідувальні
роботи щодо сировинних і мінеральних ресурсів, зокрема сірки, різних
мінеральних вод, формується система промислової та торговельної
споживчої кооперації.

Майже всі ключові посади в цих сферах займали в вихідці з інших
регіонів країни.

З приходом на західно-українські землі радянських військ відновилася
розпочата ще у 1939-1941р.р. колективізація сільського господарства. Цей
процес здійснювався методом примусу.

В середині 1950р. кількість колгоспів досягла 7200. Промислова
колективізація, антинародна податкова політика, командні методи
хлібозаготівель викликали незадоволення селянства і поповнювали
соціальну базу для живлення боротьби УПА, підпільного опору структур
ОУН.

Становище загострювалось ще й тим, що ведучи боротьби з ОУНівцями,
беріївський каральний апарат обрушив репресії на мирних жителів. І
східні райони СРСР 1940р. – 1946р. було депортовано близько 500000
західних українців, переважно сільського населення. Це були селяни,
представники місцевої національної інтелігенції, священиків
греко-католицької церкви. На Львівському церковному соборі 1946р.,
основною “фігурою” якого був єпископ Григорій Костельник, було винесено
вердикт про ліквідацію Брестської церковної унії 1596р. і повний розрив
з Ватиканом, про приєднання до Руської церкви. Цей акт не мав нічого
спільного з настроями віруючих і був проведений всупереч волі переважної
їх більшості.

Греко-католицька церква змушена була піти в підпілля. Це посилювало
незадоволення населення новою владою, а організаторам Собору Г.
Котельника через деякий час на одній з вулиць Львова було вбито.

За цих умов збройна боротьба ОУН – УПА, чисельність яких перевищувала
100000 чоловік, стала ще активнішою. Головні свої завдання вояки УПА
вбачали в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму за створення
Незалежної української держави.

Керівником збройної боротьби ОУН – УПА на українських землях був у цей
час видатний діяч українського національного руху Роман Шухевич
(псевдонім – Тарас Чупринка), головний Командир УПА (1943-1950рр.).
Голова Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради
(1944 – 1950рр.).

У 1950р. оточений спеціальними підрозділами МВС – МДБ, Р. Шухевич
загинув біля Львова. Степан Бандера в ці роки перебував за кордоном,
звідки здійснював загальне керівництво діяльністю ОУН.

1945р. – 1946р. боротьба ОУН – УПА з органами МВС – МДБ, військами,
винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів
досягла апогею. На терор бандерівці відповідали терором. У жорстоких
боях вони зазнали тяжких втрат. У 1947 році гострота збройної боротьби
почала спадати.

За умов жорстокої боротьби, яка охопила переважно сільські райони,
здійснювалася модернізація промисловості західних областей України. З
різних районів СРСР та з Німеччини сюди доставлялося обладнання,
технологічні лінії й навіть цілі підприємства. Уже в 1945р. – 1946р.
почали давати продукцію львівські заводи електроприладів і електроламп,
телеграфно-телефонної апаратури сільсько-господарських машин та ін.
Отже, зароджуються такі галузі, як машино- і приладобудування,
металообробна, швейна, трикотажна та хімічна промисловості.

Надзвичайно швидка індустріалізація західної України мала на меті не
лише створення нового індустріального вузла, але й зміну традиційної
структури населення краю, збільшення в ньому питомої ваги тих
елементів, які могли б служити надійною соціальною базою радянської
влади.

Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалось
на великі труднощі. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова
важкої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на інші сфери
життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів.

Ось чому видатки на культуру концентрувались на найважливіших об’єктах
– школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без
налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива.

Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній,
бібліотек, радіомережі та інших культурних об’єктів, то введення їх у
дію не вважалось першочерговим завданням.

У 1950р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося
6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли
забезпечити мінімуму необхідного до навчання, створювався фонд всеобучу.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в
знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю.
Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій,
поповнювалися їх ряди. У повоєнні роки значного поширення набула
вечірня, а потім і заочна форма навчання.

У 1953р. в Україні в основному було впроваджено обов’язкове семирічне
навчання дітей. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи.
Серед них – директор Павлинської середньої школи на Кіровоградщині В.
Сухомлинський. Діапазон користування українською мовою постійно
звужувався. З 1948р. по 1954р. число українських шкіл зменшилось з 26 до
25тис., а російських збільшилось з 2720 до 4051, або в 1,5 раза. В
1953р. в українських школах навчалося 1,4млн., а в російських і змішаних
3,9млн. дітей.

Майже всі школи перепрофілювались на російські. Протягом четвертої
п’ятирічки була відновлена робота всіх вузів України, яких у 1950р.
налічувалось 160.

У перші післявоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ
України, переважаюча більшість з яких перебувала в евакуації. У 1950р.
їх кількість у республіці становила 462. головною науковою установою
України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим
іменем О. Палладін. У республіці в 1946р. було запущено перший в СРСР
атомний реактор.

В інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію
моделювання та обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в
галузі кібернетики. У 1948 – 1951рр. Тут створюється перша в СРСР

Похожие записи