Реферат на тему:

Промислове піднесення 90-х років XIX ст. Особливості промислового
розвитку початку XX ст. в Східній та Західній Україні

ПЛАН

Вступ

Промисловість Східної та Західної України

Особливості промислового перевороту

Іноземний капітал у промисловості

Столипінська аграрна реформа

Фабрично-заводська промисловість

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Hoвi капіталістичні відносини, що виникають на рубежі XVIII-ХІХ ст.,
зростаюче невдоволення селян та активізація їх боротьби наполегливо
вимагали скасування кріпацтва в українських землях. У Західній Україні
вирішення цього питання було прискорене буржуазною революцією 1848 р. у
Західній Європі.

Таким чином, скасування кріпацтва в Західній Україні, практично не
полегшило становища селян. Іхні мізерні наділи не збільшилися, а землі в
користуванні навіть зменшилися за рахунок сервітутів. Але скасування
кріпосного права перетворило селян у власників, а отже, й у самостійну
суспільну силу. Одночасно, обезземеливши селян, реформа відкрила шлях
для розширення ринку робочої сили, а в результаті — до зростання
товарності сільськогосподарського виробництва та початку промислового
перевороту, до розвитку капіталістичних відносин у західноукраїнських
землях.

У Російській імперії об’єктивні умови для ліквідації кріпосного права
виникли лише в другій половині ХІХ ст. Поміщицьке господарство,
засноване на позаекономічному примусі, перебувало у кризовому стані,
господарства занепадали, знижувалися техніко-економічні показники,
товарно-грошові відносини дедалі глибше входили в господарське життя. Щo
стосується промисловості, то існування кріпацтва також неrативно
впливало на її розвиток, насамперед воно звужувало ринок збуту внаслідок
надзвичайно низької купівельної спроможності більшості населення країни
— селян. Крім того, відчувалася об’єктивна нестача робочої сили, адже
більшість населення — селян-кріпаків — не мала права залишати своє місце
проживання в пошуку заробітку в містах та на промислових підприємствах.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, якi
вийшли з кріпосної залежності», котре включало 17 законодавчих актів і
набрало сили закону. Одночасно цар підписав Маніфест про звільнення
селян. Документи побачили світ лише 5 березня. Відповідно до Маніфесту,
селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за
поміщиками зберігалося право власності на землю, у тому числі й на ту,
яка перебувала в користуванні селян.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а
отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час
залишалися реальністю господарського життя країни.

Слідом за аграрною реформою в 60-70-ті роки здійснюється низка інших
реформ, насамперед у галузі місцевого самоврядування, які були вкрай
необхідними для перетворення феодальної монархії в буржуазну, для тогo
щоб пристосувати політичний лад до нових економічних умов.

Однією з найважливіших була земська реформа, відповідно до якої
створювалися безстанові виборні органи місцевого самоврядування –
земства.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий
розвиток ринкового господарства. Саме реформи 1860-1870-х років відкрили
широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови
для затвердження їх як пануючої системи.

Відразу ж після скасування крінацтва на територїі України розпочинається
залізничне будівництво. Перші залізниці з’єднали Одесу з Києвом і
проходили через головні хліборобні губернїі — Київську, Подільську,
Херсонську. Вже наприкінці 80-х років в Україні створено широку
залізничну мережу, яка сполучала між собою найбільші міста України і
промислові регіони Донбасу, Україну з Росією, що активно сприяло
розширенню внутрішнього ринку.

Caмe в Україні створюється новий вугільно-металургійний центр (Донбас —
Криворіжжя). У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського видобутку
вугілля. 3’являються центри сільськогoсподарського машинобудування
(Харків, Одеса, Бердянськ), металургійного виробництва (Юзївка,
Катеринослав). На початку 90-х років ХІХ ст. Україна виробляла 30%
чавуну, а наприкінці сторіччя — уже 62%. В останні три десятиріччя ХІХ
ст. значно зростає кількість міського населення, особливо в 1890-х
роках.

У 70—80-х роках під впливом збільшення попиту на нафтопродукти
відбувалося швидке переоснащення нафтодобувної та озокеритної
промисловості. Видобування нафти ручним способом, який панував ще в
першій половині 60-х років на Прикарпатті, змінюється новою технікою.
Значне місце в промисловості західноукраїнських земель належало
видобуванню озокериту. Однак воно не набрало таких масштабів, як
видобування нафти, і на початку XX ст. почало занепадати. Неабияке
народногосподарське значення мав видобуток кам’яної та кухонної солі,
який зростав з року в рік.

Значного розвитку в Україні в другій половині ХІХ ст. досягає харчова
промисловість, дo складу якої входили цукроварна, спиртова, тютюнова,
борошномельна, олійна галузі.

З’являється й мережа приватних банків, хоча роль українських банків,
підпорядкованих столичним, була незначною. Створення великих банків
стимулює фінансування великої промисловості, сприяє концентрації
промислового капіталу. Швидко зростають великі підприємства у
металургійній, кам’яновугільній промисловості. Так, п’ять найбільших
заводів Півдня виробляли в 1900 р. 49% металургійної продукції регіону
та понад 25% загальноросійського виробництва; 14% всіх вугільних шахт
Донбасу на початку ХХ ст. давали 75% всього видобутку вугілля в Україні.

Поряд із зростанням концентрації промислового капіталу та виникненням
монополій, відбувається зрощення банківського капіталу з промисловим,
посилюється вплив держави на діяльність монополій.

У великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею
стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які
спеціалізувалися на певному товарі: хлібі, металі, будівельних
матеріалах тощо.

Дуже важливу роль у розвитку промисловості відігравав іноземний капітал,
який активно вкладався у гірничо-металургійну промисловість Дон6асу та
Криворіжжя, у машинобудування та інші галузі. Припливу іноземного
капіталу сприяє відповідна політика царського уряду, який очолював
наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. С. Ю. Вітте. Наприкінці ХІХ ст.
стабілізується фінансова політика, запроваджується золотий стандарт, що
гарантувало підприємцям-інвесторам стабільність у їхній діяльності.

Проте так і залишалося невирішеним аграрне питання. С. Ю. Вітте розумів,
що розширити внутрішній ринок можна тільки за рахунок підвищення
купівельної спроможності основної частини населення – селянства. Досягти
цього можна було лише через пошщирення приватного, а не общинного
землеволодіння. Тому Вітте починає роботу з підготовки нової аграрної
реформи. Проте довести до кінця цю справу йому не вдається і реформу
проводить вже його наступник — П. А. Столипін, ім’ям якого вона й була
названа.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування громади, в якій
сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку
продуктивних сил сільського господарства.

Помітну роль у проведенні аграрної реформи відіграв Селянський
поземельний банк, який значно активізував свою діяльність, змінивши
напрямок надання кредитів та позичок на користь індивідуальних
власників, надаючи останнім певні пільги.

Особливе значення в столипінській аграрній реформі мала переселенська
політика. З метою скорочення соціального напруження та аграрного
перенаселення уряд сприяв переселенню за Уpaл близько 3 млн осіб, з яких
більше 1 млн — з України.

У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини,
зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у
Галичині та Буковині, і 70% — на Закарпатті. Скасування кріпацтва та ряд
інших реформ середини ХІХ ст. відкрили шлях капіталістичним
перетворенням і в цьому регіоні. З часом великі панські латифундії
почали переходити до рук підприємців, різних банків, багатих селян.
Панські фільварки починають здавати в орендy.

Проте у великих господарствах, з метою підвищення їх прибутковості,
починають застосовувати сільськогосподарські машини та вдосконалені
знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали застосовувати органічні
та мінеральні добрива.

Для поліпшення становища в багатьох регіонах Західної України
створювалися постачально-збутові кооперативи, з допомогою яких селянське
господарство втягувалось у ринкові відносини. Напередодні Першої
світової війни в Галичині діяло близько 1,3 тис. кооперативів, більшість
з яких були об’єднані в союзи: Крайовий ревізійний союз у Львові,
Руський ревізійний союз тощо. Кооперативи не лише скуповували продукцію
селянських господарств, а й постачали їм добрива, машини, сортове
насіння, сприяючи залученню їх до ринку.

Але через зростання кількості населення, зайнятого в сільському
господарстві, продуктивність праці не лише не зростає, а навіть
знижується. Зростання аграрного перенаселення зумовлює зубожіння
основної маси селянських господарств. Це призводить до зростання
еміграційних процесів; селяни західноукраїнських земель емігрують в інші
країни (США, Канаду, Бразилію, Аргентину), а також у Наддніпрянську
Україну і на Балкани. До початку першої світової війни звідси виїхало
близько 1 млн осіб. Але, незважаючи на активні еміграційні процеси,
істотного поліпшення ситуації в західноукраїнських землях досягти не
вдалось.

Кінець ХІХ ст. характеризується становленням фабрично-заводської
промисловості в західноукраїнських землях, але найпоширенішими
залишаються дрібні підприємства; великих підприємств з сотнями
робітників було одиниці. Фабричне виробництво було поширене насамперед у
галузях видобувної промисловості та первинного перероблення сировини
(нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова,
цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відігравав іноземний
капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою
була його роль і в оптовій торгівлі.

Галузева структура західноукраїнської промисловості залишалась однобокою
і мала характер, типовий для колоніальних територій. Головну частину
продукції давали галузі, що займалися добуванням і первинною переробкою
місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафто-озокеритна. Інші галузі
були розвинені дуже слабко. Це означає, що незважаючи на значні зрушення
наприкінці XIX — на початку XX ст. становлення фабрично-заводської
промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.

ВИСНОВОК

В цілому промисловість українських земель, що перебували в складі
Австро-Угорщини, протягом XIX — на початку XX ст. зробила значні кроки
вперед. Однак якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то
економічний розвиток західноукраїнських земель був на значно нижчому
рівні. Промисловий переворот тут, розпочавшись пізніше, ніж у Східній
Україні, проходив повільніше і до початку першої світової війни ще не
завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно
відставав від передових країн світу. Це стало результатом насамперед
грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії,
наявності багатьох пережитків Середньовіччя, засилля іноземного
капіталу. Без політичної незалежності України не могли повною мірою
зростати нові тенденції в соціальному й економічному розвитку. Він був
типовим для колоніальних імперій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Економічна історія. Навчально-методичний посібник для самостійного
вивченняя дисциплін. – К.: КНЕУ, 2001.

Лановик Б. Д. Економічна історія України і світу. — К.: Вікар, 1999.

Похожие записи