Реферат на тему:

Проблема гетьманства Д.Вишневецького (байди) в українській історіографії

Князь Дмитро Вишневецький (Байда) — одна з помітних та цікавих
особистостей української історії ХVІ cт. Він відіграв велику роль у
формуванні козацтва, у колонізаційних процесах в українських землях доби
пізнього середньовіччя. Дмитро Іванович посідав важливе місце в
українській військовій історії та міжнародних відносинах у регіоні
Південно-Східної Європи того часу. Його військово-політична діяльність
пов’язана з історією не лише України, але також Речі Посполитої,
Московської держави, Османської імперії, Кримського ханату, Молдавського
князівства. Це була легендарна постать, яку український народ прославив
у своїй широковідомій думі.

Українські історики часто зверталися до висвітлення постаті Дмитра
Вишневецького, розглядаючи його діяльність з точки зору різних
концепцій. В історіографії простежується цікава еволюція наукових
поглядів на військово-політичну роль князя в українській історії,
виникло багато дискусійних історіографічних питань, вирішення яких
вимагає спеціального дослідження. Багато історіографічних аспектів даної
проблеми потребує уточнення.

Зокрема науковий інтерес становить вивчення питання щодо зв’язку
Д.Вишневецького з українським козацтвом, ролі князя в його організації.
З цього випливає наукова проблема гетьманства Дмитра Івановича.

Треба зазначити, що в українській історіографії до нашого часу взагалі
залишається дискусійним питання щодо появи у Війську Запорозькому
гетьманської посади. Таке становище в історичній літературі пов’язане з
дефіцитом джерельної бази та слабкістю теоретичної, методологічної
основи висвітлення цього аспекту. Аналізуючи його, необхідно враховувати
конкретно-історичні та загальнонаукові підходи. Важливо з’ясувати
історичні процеси становлення його військово-політичної організації,
роль представників аристократії в цілому та найбільш відомих козацьких
ватажків зокрема у розвитку українського козацтва. Потрібно відповісти
на питання: як з’явилася у Війську Запорозькому гетьманська посада, яку
еволюцію вона пережила у системі козацької організації, наскільки
правомірно розглядати Д.Вишневецького як козацького гетьмана? Шлях до
розуміння цих питань значною мірою лежить через історіографічний аналіз.

У ХVІ ст. на небосхилі української історії з’явилася нова суспільна сила
— козацтво. Саме в цей період його становлення провідниками козаків були
представники князівських родів Лянцкоронські, Ружинські, Вишневецькі.
Яскравою зіркою в сузір’ї роду Вишневецьких був князь Дмитро (Байда),
прозваний так козаками. Він згуртував козаків навколо себе і став їх
провідником. З цього приводу в українській історіографії тривалий час
дискутується проблема гетьманства Д.Вишневецького.

Більшість істориків ХVІІІ — 40-х років ХІХ ст., досліджуючи цей аспект,
називали князя гетьманом. Цієї думки дотримувалися Г.Грабянка, В.Рубан,
А.Шафонський, автор „Історії Русів”, М.Маркевич, А.Скальковський та
інші. Цікавою з історіографічної точки зору є думка А.Шафонського, який
вважав, що Д.Вишневецький був „пожалуваний” на гетьманство польським
королем. При цьому історик розглядав князя лише як військового
провідника козаків [1]. Автор „Історії Русів” стверджував, що
Д.Вишневецький був обраний гетьманом після П.Лянцкоронського. При цьому
князя показано правителем, який „бувши гетьманом у мирний час,
прославився громадянськими чеснотами, відбудовував зруйновані міста,
публічні будівлі, наглядав за правосуддям і правлінням земських і
городських урядників, заохочував народ до трудолюбства, торгівлі та
господарських закладів і всіляким способом допомагав йому відновитися
опісля руйнівних воєн, за що пошанований був „батьком народу”. Отже, тут
розглядаються гетьманські повноваження князя значно ширше, ніж суто
військові, гетьманські. По суті, в „Історії Русів” ми бачимо правителя,
наділеного всією повнотою державної влади [2]. Цю версію повторив також
М.Маркевич [3]. А.Скальковський узагальнено висловився щодо князя Дмитра
Вишневецького, який, на думку історика, був „гетьманом древнього
козацтва” [4].

Історики ХVІІІ ст. поставили питання щодо послідовності правління
гетьманів та датування їх діяльності на цій посаді. Г.Грабянка та
В.Рубан першими в історіографії дали перелік українських гетьманів [5].
У їх списку Д.Вишневецький значився другим після П.Лянцкоронського. Цієї
точки зору дотримувався також автор „Історії Русів”.

Списки гетьманів, вказані у працях істориків ХVІІІ ст., стали предметом
для обговорення дослідників цього періоду. М.Маркевич висловив власну
версію, за якою намагався більш конкретно визначити дату гетьманства
князя. Дослідник вважав, що князь Д.Вишневецький у 1512 — 1514 рр.
обіймав гетьманську посаду [6]. Інший дослідник, М.Максимович, не лише
називав Д.Вишневецького гетьманом, а й таким, який відкрив дорогу князям
волинським на Запорожжя, куди Д.Вишневецький прийшов козакувати у 1556
р. Вчений стверджував, що той „першим з князів Гедиміновичів став
гетьманом козацьким”. За словами історика, його гетьманство визнавали
над собою запорозькі козаки [7]. М.Максимович вважав, що князь Дмитро
був третім після П.Лянцкоронського та В.Хмельницького [8].

Історики ХІХ ст. у своїх працях більш критично підійшли до вирішення
цього питання. Д.Бантиш-Каменський зазначив, що Дмитро Іванович правував
козаками, але гетьманом його ніхто не називав [9]. М.Костомаров вважав
Д.Вишневецького козацьким провідником, якого, на думку вченого, лише
величали гетьманом [10]. У В.Антоновича у цьому питанні простежується
еволюція поглядів від визнання князя гетьманом, до фактичного
заперечення цього. У своїх перших працях учений вказував, що
П.Лянцкоронський, Д.Вишневецький та Е.Ружинський були гетьманами
одночасно, володіли уділами на Україні і кожен з них на правах князя був
начальником громадівського ополчення, тобто провідником козаків.
Наступність гетьманів у працях істориків ХVІІІ ст., на думку дослідника,
була визначена лише для зручності, а в дійсності вона була надумана
[11]. В.Антонович називав Д.Вишневецького серед вигаданих гетьманів
[12]. У своїх лекціях „Про козацькі часи на Україні” вчений розглядав
його лише як старосту канівського та черкаського, не згадуючи про
гетьманство [13].

Д.Яворницький не називав Д.Вишневецького козацьким гетьманом. Історик
вважав князя „знаменитим вождем низових козаків” [14], „одним з перших
козацьких вождів” [15]. На думку вченого, князь зробив першу спробу
організувати козаків, і поклав початок „столиці їх, яка називалася
Січчю” [16]. Отже, визначний знавець запорозького козацтва Д.Яворницький
визнавав Д.Вишневецького першим козацьким провідником, але за
формальними обставинами не називав його гетьманом. Так само, хоч і з
певними особливостями, характеризував князя А.Кримський [17].

А.Стороженко теж не називав Д.Вишневецького гетьманом, розглядаючи його
з точки зору приналежності до князівського роду, який залишив
королівську службу, вирушив на Запорожжя, де зібрав козацьку дружину, з
якою чинив напади на татарські улуси [18].

Подібної думки дотримувався М.Грушевський. Він теж не вважав
Д.Вишневецького козацьким гетьманом. Історик розглядав Дмитра Івановича
перш за все як представника аристократії. Аналізуючи це питання, вчений
зазначав, що князь становив виняток серед представників української
аристократії, які лише використовували козаків, не роблячи нічого для їх
організації, „не приймаючи на себе… ролі формальних проводирів
козаччини” [19]. Отже, М.Грушевський вважав Д.Вишневецького таким
козацьким провідником, не називаючи його гетьманом.

М.Василенко, аналізуючи питання щодо наявності гетьманської посади в
українських козаків у першій половині ХVІ ст., звернув увагу на те, що у
працях істориків ХVІІІ ст. були дуже поширені списки послідовного
правління гетьманів. Час появи цих списків невідомий. На думку історика,
цим спискам довіряли дослідники ХІХ ст. Лише у працях І.Каманіна,
М.Любавського, О.Яблоновського, М.Грушевського вчений відзначив розрив з
цією хибною традицією [20]. Останнє твердження М.Василенка не зовсім
відповідає дійсності. Насправді, як свідчить історіографічний аналіз,
уже М.Костомаров та В.Антонович поставили під сумнів списки гетьманів.

У добу Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.
автори популярних історичних праць з історії України, які покликані були
на прикладах славного минулого формувати національну свідомість народу,
патетично висвітлювали героїчні козацькі часи, у тому числі діяльність
князя Д.Вишневецького, якого вважали козацьким гетьманом. Про його
„войовничий хист та завзяту вдачу” писав катеринославський
історик-аматор А.Кащенко. Він зазначав, що за 14 років свого
гетьманування Дмитро Іванович зміцнив козацтво і своїми відважними
походами відсунув татарські кочовища далі від Дніпра [21]. Історик
вважав, що гетьманування князя продовжувалося до його загибелі [22]. У
короткому історичному нарисі про гетьманів, опублікованому за часів
Української держави П.Скоропадського, Д.Вишневецький був названий
„першим славним козацьким гетьманом” [23].

`

x

O

???

?????????

??????

??????????

?????? [24]. Подібне ставлення до князя Дмитра спостерігається також у
представників української діаспори В.Луціва та Л.Винара. Вони взагалі не
ставили питання про гетьманство Д.Вишневецького [25]. З ідеологічних
позицій зовсім ігнорували питання щодо гетьманства Д.Вишневецького
українські радянські історики [26].

Сучасні українські вчені активно переглядають сторінки вітчизняної
історії, а також діяльність персонажів, які творили її. У наш час
зростає науковий інтерес до постаті князя Д.Вишневецького, розглядається
його зв’язок з козацтвом, а отже, історики повернулися до проблеми його
гетьманства. Відомі українські історики В.Сергійчук, Ю.Мицик, В.Щербак,
Н.Яковенко не вважають Дмитра Івановича гетьманом.

У той же час ряд сучасних українських учених розглядає Д.Вишневецького
як козацького гетьмана. Ця точка зору знайшла своє відображення у написі
на пам’ятнику Д.Вишневецькому, встановленому на о.Хортиця у жовтні 1999
р. Там зазначено: „Дмитро Вишневецький (Байда) (1516-1563). Один з
перших козацьких гетьманів України …” [27]. А.Денисенко вважає, що
саме Д.Вишневецький започаткував українське гетьманство, був першим
козацьким гетьманом в Україні [28]. Аналізуючи це питання, історик
зазначав, що у середині ХVІ ст. українські магнати утримували великі
козацькі загони і „на зразок гетьманів польських, почали звати себе
гетьманами козацькими” [29]. На цій підставі вважав себе гетьманом і
Д.Вишневецький.

С.Борисов розглядає діяльність Д.Вишневецького з точки зору розвитку
державотворчих процесів в Україні у ХVІ ст., зазначаючи, що
„державотворчим елементом … є наявність верховної державної влади”.
Історик стверджує, що князь був першим, хто „спробував здійснити мрію
українців про власну національну державу” [30]. У цьому він спирався на
запорозьке козацтво. За словами вченого, запоріжці підтримали військові
та політичні плани князя та обрали його гетьманом [31]. Очоливши
козацтво, Д.Вишневецький згуртував його на Хортицькій Січі [32].
Державна влада там „належала гетьману-правителю, котрий був керівником
території, куди не доходила влада польського короля і великого князя
литовського” [33]. Дослідник назвав це утворення „Хортицькою державою”,
„першою українською козацькою державою” [34].

Я.Новицький, А.Сокульський та В.Шевченко у своїй праці щодо народної
пам’яті про козацтво розглядали Д.Вишневецького як гетьмана Запорозької
Січі. Дослідники поставили князя у переліку цих гетьманів першим [35].
Вони вказали, що гетьман Д.Вишневецький уміло використав військову силу
за дніпровськими порогами для оборони південних степів України від
турецько-татарської агресії [36].

Т.Чухліб, посилаючись на думку багатьох істориків, зазначає, що у 40-х
роках ХVІ ст. Д.Вишневецький був головним організатором українського
козацтва, основним завданням якого була боротьба з татарською
експансією. Вчений припустив, що саме через це Дмитра Івановича називали
одним з перших козацьких гетьманів, але при цьому пояснив, що інституту
гетьманства як такого ще не було серед українського козацтва, він
з’явився пізніше [37]. В.Лавренюк зазначає, що у добу Д.Вишневецького не
було офіційно введено „титул Гетьмана Війська Запорозького, але козаки
… називали свого ватажка Гетьманом, а згодом і уряд змушений був це
визнати” [38].

Підсумовуючи виконаний огляд, треба мати на увазі, що гетьманська посада
у Війську Запорозькому з’явилася у результаті формування його
військово-політичної організації. Утвердження інституту гетьманства в
українському козацтві пройшло тривалу еволюцію. Оскільки конкретні
джерела, які б давали точні відомості з цього питання, відсутні, то
доводиться спиратися переважно на опосередковані відомості та
висловлювати припущення як версії у розумінні цього процесу.

У першій половині ХVІ ст. військово-політична організація українського
козацтва перебувала ще у зародковому стані. Не досить великою була
чисельність козаків, вони були розпорошені, діяли розрізненими загонами,
значну частину яких очолювали прикордонні старости. Д.Вишневецький, як
староста черкаський та канівський, був управителем козацьких земель, а
відтак керував загонами козаків і сприймався як їх гетьман, хоча
формально гетьманом міг не бути. Якщо князь і був гетьманом, то завдяки
владі старости, а не через обрання козаками, адже козацька виборна
система ще не набула достатнього розвитку. Можна зробити висновок, що
князь Дмитро Вишневецький не був гетьманом за козацькою традицією.

У поглядах істориків на це питання простежується відображення
трансформації взаємин між представниками князівських родів і козаками у
першій половині ХVІ ст., коли козацькі ватажки з числа української
аристократії сприймалися як гетьмани українського козацтва, як
провідники цієї нової верстви населення. В цілому питання потребує
подальшого дослідження в історичному та історіографічному сенсі.

Література:

Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. —
К.: В университетской типографии, 1851. — С. 54.

Історія Русів / Пер. І.Драча. — К.: Рад. письменник, 1991. — С. 51.

Маркевич Н.А. История Малороссии. — Т.І. — М., 1842. — С. 36.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького.
— Дніпропетровськ: Січ, 1994. — С. 193.

Грабянка Г. Літопис гадяцького полковника. — К.: Знання, 1992. — С.
176; Рубан В. Краткая летопись Малой России с 1506 по 1776 год. — СПб,
1777. — С. 4.

Маркевич Н.А. История Малороссии. — Т. V. — М., 1843. — С. 149.

Максимович М.А. Исторические письма о казаках приднепровских // Киев
явился градом великим … Вибрані українознавчі твори. — К.: Либідь,
1994. — С. 200.

Максимович М.А. Письма о Богдане Хмельницком // Собр. соч. — Т. 1. — М.,
1876. — С. 467.

Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. — К.: Час, 1993. — С. 74.

Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий. — М.: Чарли, 1994. — C. 11.

Антонович В.Б. Содержание актов о казаках 1500-1648 год // Архив
Юго-Западной России. — К., 1863. — Ч. ІІІ. — Т. 1. — С. ХХVІІ.

Антонович В.Б. Неизвестный доселе гетман и его приказ // Моя сповідь:
Вибрані історичні та публіцистичні твори — К.: Либідь, 1995. — С. 186.

Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991. — С.
52.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — У трьох томах. — Т. 1. —
К.: Наукова думка, 1990. — С. 100.

Там само. — С. 210.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — У трьох томах. — Т. 2. —
К.: Наукова думка, 1990. — С. 17.

Кримський А. Історія Туреччини. — К. — Львів: Олір, 1996. — С. 187-188.

Стороженко А.В. Князь Дмитрий Иванович Вишневецкий, по народному
прозвищу Байда. К портрету // Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 521.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. — В одинадцяти томах, дванадцяти
книгах. — Т. VІІ. — К.: Наук. думка, 1995. — С. 99.

Василенко Н.П. Очерки по истории Западной Руси и Украины. — К.: Издание
кн. маг. Н.Я.Оглоблина, 1916. — С. 145.

Кащенко А. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання. — К.: Дніпро,
1991. — С. 545.

Там само. — С. 546.

Гетьмани. Коротенький історичний нарис. — К.: Держ. друкарня, 1918. —
С. 4.

Крип’якевич І.П. Історія України. — Львів:Світ, 1990. — С. 155.

Луців В. Князь Дмитро Вишневецький-Байда (Творець і провідник
Козацького Ордену — Запорозької Січі) // Життя і школа. — Торонто, 1968.
— Ч. 3-4. — С. 16-23; Винар Л. Князь Дмитро Вишневецький // Винар Л.Р.
Козацька Україна. Вибрані праці. — К.- Львів — Нью — Йорк — Париж, 2003.
— С. 93-160.

Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. — К.: Госполитиздат УССР, 1957.
— С.71-72; История Украинской ССР / Ред коллегия А.К.Касименко и др. —
Т.І. — К.: АН УССР, 1953. — С. 143-144; Історія Української РСР. -В 2-х
т. — Т.1. — К.: Наук. думка, 1967. — С. 135.

Біляєв Д. Байда // Політика і культура. — 2001. — № 41. — С. 42.

Денисенко А. Козацький гетьман Байда-Вишневецький // Київська
старовина. — 1992. — № 1. — С. 70, 73, Денисенко А., Іванов І. Байда —
князь Вишневецький. Штрихи до портрета першого гетьмана України //
Будівник комунізму. — 1991. — 18 травня. — С. 3.

Денисенко А. Козацький гетьман Байда-Вишневецький. — С. 71-72.

Борисов С. Державотворчі тенденції в діяльності українського козацтва
(до другої половини XVI ст.). — К.: Знання, 1999. — С. 26, 32.

Там само. — С. 27.

Там само. — С. 28.

Там само. — С. 32.

Борисов С. Апогей Дмитра Вишневецького // Наука і суспільство. — 1996. —
№ 11/12. — С. 40-43.

Новицький Я., Сокульський А., Шевченко В. Народна пам’ять про козацтво.
— Запоріжжя: Інтербук, 1991. — С. 155.

Там само. — С. 136.

Чухліб Т. Середньовічна шлягерна пісня та пригоди її персонажа //
Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози
української історії. Козацька доба / Наук. ред. В.Смолій. — К.: Наук.
думка. 2004. — С. 9.

Лавренюк В. Дмитро (Байда) Вишневецький і Запорозька Січ // Джерело. —
Тернопіль, 1994. — № 1. — С. 61.

Похожие записи