Реферат на тему:

Причини занепаду київської Русі-України

?в рід Ізяслава, поділом держави Володимира між Ярославом та Мстиславом.
За цим пішов розподіл держави Ярослава між синами. Після всього того
ввесь час спостерігалось два процеси: намагання Великого князя
київського об’єднати всі землі під своєю владою і прагнення окремих
земель відділитися і створити власні держави, своїми династіями. Цю
тенденцію скріпив Любецький з’їзд, внаслідок чого велике князівство
ділиться на численні маленькі, бідні князівства, нездатні до державного
життя. Отже, перемагав династичний інтерес, переконання, що кожен
нащадок має право на спадщину. Послаблення Київської держави, природно,
викликало її зубожіння: припинилися данини, що їх одержувала вона з
різних частин, військо, яке держава могла виставити, залежало вже від
тих князівств, на які вона розпалася. А це військо потрібне було й для
підтримки авторитету Великого князя, і для захисту границь. Водночас із
послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за
великокнязівський стіл і між окремими князівствами — за Київ та інші
міста. «Слово о полку Ігоревім» в мистецькій формі передає трагедію
України, яку роздирали князівські «котори», вкорочуючи життя «Дажбожих
унуків». Трагедією міжусобиць було ще й те, що князі часто закликали
собі на допомогу половців. Половецькі напади стали постійним явищем. З
послабленням князівств не було можливости організувати таких походів, як
їх організував Володимир Мономах, що загнав половців за «залізні
ворота», — на Кавказ, як Мстислав 1. Тож здебільшого такі походи мали
лише оборонний характер. Південна частина Київщини, зокрема
Переяславщини була стустошена. За 50 років — з 1061 року — нараховується
коло 50 великих половецьких нападів, що обернули Посулля на пустелю і
спричинили перенесення лінії заселення на північ. Половецькі кочовиська
перетяли степи, якими проходили торговельні шляхи до Чорного моря, і
відрізали Тьмутороканську Русь та ряд українських міст. В середині XII
ст. кочовиська половців стояли на Орелі, на Самарі. У XII ст. значення
сторожного посту на київському пограниччі набуває Канів. Коли
торговельні каравани «гречників» або «залозників» ішли степами, князі з
військом уже стояли напоготові під Каневом. Року 1166 Великий князь
Ростислав зорганізував похід до того міста з участю 12 князів. Виходили
князі з охороною навіть до Олепі’я. Року 1168 князь Мстислав знову з 12
князями ходив ще далі — до Орелі та Снопороду. Увага князів до охорони
караванів свідчить про те, яке велике місце належало торгівлі в житті
України. Але зовнішня торгівля України-Руси занепадала нелише внаслідок
захоплення степів кочовиками. Причини були глибші. На це впливали події
світового значення: змінився шлях з Візантії та Малої Азії до Европи.
Першою причиною цього був договір цісаря Візантійського Олексія Комнена
з Венецією року 1082, яким цісар, за допомогу в війні з Сіцілією, дав
дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території
Візантійської імперії, внаслідок чого Венеція стала світовою
торговельною державою. Дуже пошкодили транзитній торгівлі УкраїниРуси
також хрестові походи, які відкрили для італійських, французьких,
райнських міст морський шлях на схід, безпосередньо зв’язавши Західню
Европу з Малою Азією, Візантією. З цього часу розцвітають італійські і
німецькі міста, головно над Райном, що засновують Райнський союз, Ганзу,
який схоплює північну Европу та Балтицьке узбережжя. З міст, які входили
до складу України-Руси, втягуються в новий торговельний вир Новгород,
Псков, Полоцьк, Смоленськ. Дніпрянська Україна залишається поза новим
рухом, при чому найбільше втрачає на тому Київ, убожіють його князі,
боярство патриціят. Золото, що вкривало бані київських храмів, виблискує
тепер на банях храму св. Марка в Венеції, на палацах Канале ґранде. Як
сказано вище, протягом двох століть Київська держава розпалася на 15
окремих земель, які заперечували права Києва на загальний провід, і одні
краще, інші гірше організували своє власне життя, як суверенні держави.
При тому вже в ХШ ст. виявляються прагнення до нових об’єднань,
наприклад, Волинь об’єдналася з Галичиною та Турово-Пинською землею,
Ростово-Суздальпфша — з Рязанською землею. Процес розпаду великої
держави був властивий не тільки Україні. Монархія Карла Великого
поділилася на три частини — Італію, Францію, Німеччину, а ці частини
ділилися на менші. Европейські держави вийшли з того поділу обновленими,
відродженими, але цього не сталося з Київською державою, бо якраз в часи
ії найбільшого ослаблення на неї чатував новий ворог — монгольські орди,
що дістали у нас назву татар. Ці орди довершили занепад Київської
держави, на тлі якої піднімалося Галицько-Волинське князівство, що
продовжило на сто років існування Української держави з новим політичним
осередком на заході, об’єднало всю Правобережну Україну і зберегло її
історичні традиції. Організація Галицько-Волинського князівства тим
важливіша для історії України, що вона протистала узурпації цієї
традиції, цієї берперервности української державности збоку нового
Ростово-Суздальського князівства, яке заявило претенсію на керівну ролю
в Українській державі.

Похожие записи