Реферат на тему:

ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ

НА ПОЛТАВЩИНІ

У 1919-1920 рр.

Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху у
1919-1920 р.р. Соціальний склад повстанців — селянство, робітництво,
інтелігенція. За твердженням доктора Матвія Стахіва, «Ідейно-програмову
підставу цього масового руху давали українські антибільшовицькі
соціалістичні партії, зокрема українську соціалісти-революціонери, що
мала здавна сильні впливи серед селянських мас» [1]. На повстанську
позицію стали також незалежні соціал-демократи» і місцеві діячі
соціал-боротьбистів» [2]. Більшість повстанських організацій виступали
за підтримку уряду Української Народної Республіки. Для координації
повстанським рухом при уряді УНР восени 1919 року було створено навіть
спеціальну окрему установу — Центральний Український Повстанський
Комітет, до якого входили по одному представникові від обох українських
соціалістичних партій (Н. Петренко від УПСР і П. Феденко від УСДРП) та
один від «Селянської Спілки» (О. Щадилів).

За свідченням Х. Раковського, тодішнього голови уряду України, лише за
три з половиною весняні й літні місяці 1919 р. на Україні відбулося 328
повстань [3]. Цей рух на Україні інтенсивно продовжувався протягом
усього періоду 1919-1921 р.р. За даними офіційного радянського «Збірника
справоздань» (виданого в Харкові року 1921), на Україні було нараховано
тоді близько 40.000 повстанців проти московського більшовицького
окупаційного режиму [4]. Варто погодитись з думкою Д. Солов’я, що цей
величезний рух збройного спротиву вівся неорганізовано, не об’єднано, не
мав єдиного національного проводу, а розпорошував свої сили у
несконсолідованій боротьбі. На підтвердження цієї думки спробуємо
навести маловідомі факти про діяльність одного із регіональних
координаційних центрів такого руху, який було сформовано навесні 1920
року в Полтаві. У щоденнику полтавського лікаря О.О. Несвіцького, де на
ґрунтовному фактичному матеріалі відображено події визвольних змагань
1917-1922 у Полтаві, згадується і про появу навесні 1920 року
повстанських загонів [5], але не зазначено нічого ні про керівника
загонів, ні про якийсь керівний центр. Про діяльність таємного комітету
на чолі з А. Геращенком повідомляє В. Ревегук [6]. В архівах Служби
безпеки України автор натрапила на документ, в якому йдеться про
створення наприкінці травня 1920 року і діяльність у Полтаві за
завданням Києва «Комітету Визволення України» [7]. Комітет будувався за
принципом «п’ятірок», центральна з яких знаходилася в Полтаві. Кожен із
членів «центру» створював свою «п’ятірку», члени якої в свою чергу
організовували «п’ятірки». Комітет повинен був охопити діяльність інші
губернії, повітові міста, повіти, села.

Метою «Комітету Визволення України» було, по-перше, об’єднання всіх
роз’єднаних повстанських загонів в Україні у більші бойові одиниці, щоб
за їхнього сприяння захопити владу. По-друге, важливим завданням була
пропаганда і агітація за владу Петлюри. По-третє, відстоювалася ціль за
сприятливих умов оголосити себе Урядом України і розпочати переговори з
країнами Антанти на державному рівні [8].

На липень 1920 року «Комітет Визволення України» було сформовано у
складі голови Комітету — Прийми [9], завідувача
адміністративно-організаційною частиною — Ніньківського, заступника
голови — комісара з воєнних справ — Юрченка, його помічника — Лейко,
завідувача інформацією — Наталії Дорошенко. До складу Комітету також
входили представники від партії українських соціал-революціонерів
Чубуков і Дорошенко та — від партії українських соціал-демократів
Левченко [10]. Секретарем Комітету був Балик, завідувачем фінансів —
Геращенко.

Через посередництво Ніньківського та Воїнова Комітет встиг налагодити
зв’язок з повстанськими загонами Гадяцького, Звенигородського,
Переяславського повітів. Як стверджується в слідчих документах Служби
безпеки України, рішення про оголошення Комітету тимчасовим Урядом було
затверджене, але через арешт його учасників Особливим Відділом не було
реалізовано.

В червні 1920 року в Полтаві було створено Губернській повстанський
Комітет на чолі з членом партії українських соціал-демократів Михайлом
Токаревським.  Але і ця організація не змогла розгорнути діяльності по
координації розрізнених партизанських загонів, оскільки Комітет було
викрито.

Цікаво було б простежити взаємозв’язок вищезгаданих структур із таємним
повстанським комітетом, створеним у Полтаві восени 1920 року на чолі з
А. Геращенком [11]. З використанням справи особливого архіву (документи
з якого наводяться), можливо, вдасться по-новому розглянути розвиток
подій на Полтавщині весною-восени 1920 року. Однак виявлені архівні
джерела дозволяють поки що лише висувати різні версії.

Так, враховуючи той факт, що інформація про «Комітет Визволення України»
вміщено в слідчій «Справі уряду УНР», спрямованій проти представників
партій українських соціал-демократів і українських
соціал-революціонерів, можливо, факт створення і діяльності Комітету
було подано дещо упереджено, на догоду замовнику — партії більшовиків,
яка вела боротьбу за утвердження однопартійності. Реальний же стан справ
міг бути менш значущим, і ні про які претензії Комітету на
представницький орган не йшлося. Однак беззаперечним є той факт, що
антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1919-1920 роках не лише
прагнув до самоорганізації, а й здійснив кілька спроб утворення
політичних керівних центрів. Існування «Комітету Визволення України» в
Полтаві підтверджує зазначену думку.

ЛІ ТЕРАТУРА

1. Стахів М. Україна проти більшовиків (Нариси з історії агресії
Совєтської Росії). Кн.2. — Тернопіль, Вид-во «Тернопіль», 1993. — С.95.

2. Там само. — С.96.

3. Цит. за: Соловей Д. Голгофа України. Ч.1. — Дрогобич: Видавнича фірма
«Відродження», 1993. — С.22.

4. Там само. — С.22-23.

5. Несвицький О.О. Полтава у дні революції та в період смута (1917-1922
р.р.). Полтава. 1995. — С.160.

6. Ревегук В. Полтавщина в українській революції 1917-1920 р.р. —
Полтава, 1996. — С.91.

7. Архів Служби безпеки України. — Спр.69270-ФП, Т.2. — Арк.97 (Далі
Архів СБУ).

8. Архів СБУ-Спр.69270-ФП, Т.2. — С.98.

9. Автор подає прізвища без ініціалів, як подано в документах архіву.

10. Там само.

11. Див. Ревегук В. Вказ. праця. — С.91-92.

Похожие записи