Реферат на тему:

Повстання проти гетьманського уряду

Боротьба з гетьманським урядом набирала дедалі загрозливіших форм. У
різних кутах України організовано повстанські загони. Місцями повстанці
мали значний успіх. На чолі одного з найбільших загонів став командувач
Київської військової округи за Центральної Ради капітан Шинкар. Він діяв
на Звенигородщині. Були значні загони на Чернігівщині, на Поділлі.

Найбільшим було повстання анархіста Н. Махна, учителя з Гуляй-Поля, на
Катеринославщині. Влітку 1918 року він створив великий загін з
повстанців-селян та різних злочинних елементів, яких закликав повалити
гетьмана Скоропадського і не допускати «ніякої іншої влади»; разом з тим
він оголошував боротьбу проти австрійців, німців і поміщиків.

Селянські повстання спричиняли безладдя, послаблювали місцеву
адміністрацію, викликали загальне недовір’я до гетьманського уряду, в
якому широкі маси бачили тільки російського генерала, поміщика.

«На Катеринославщині гетьманський режим почав розкладатися й падати ще
до оголошення повстання Директорією. Вже на початку листопада
катеринославські большевики почали робити повстання для захоплення влади
в свої руки. Побачивши це, гетьманський VIII корпус, що складався
переважно з офіцерських кадрів, став ухилятися від активних виступів.
Катеринославські українці вирішили взятися негайно за організацію свого
власного війська».

У Полтаві до гетьманської влади ставилися вороже, — констатував В.
Андрісвський, колишній комісар освіти Полтавщини.

В таких умовах Український Національний Союз почав загальне повстання.

Для керівництва повстанським рухом обрано Директорію з 5-ох осіб В.
Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андріевського та А. Макаренка.
Осередок Директорії був у Білій Церкві. Вночі проти ІЗ листопада до
Білої Церкви прибув С. Петлюра, 14 листопада — Ф. Швець, О. Андрієвський
та В. Винниченко. Дирекція звернулася до населення з відозвою, в якій
повідомляла про перебрання влади й оголошувала, що гетьманська влада має
бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом».»» Основу повстанцям
дали Січові Стрільці. 16-го листопада Директорія договорилася з
німецькою Військовою Радою в Білій Церкві про невтралітет, і 17
листопада почала повстання, зайняла Білу Церкву та Фастів. Повстанці
рушили на Київ.

Гетьманські війська були дуже невеликі й розкидані по всій Україні.
Єдиною реальною силою була Сердюцька дивізія, що стояла в Києві. Крім
неї були добровільні дружини, переважно під командою російських старшин,
18-го листопада призначено на пост командувача всіх збройних сил
російського генерала, графа Келлера. Була оголошена мобілізація
російських старшин, яка дала дуже мало. Призначення Келлера було дуже
невдалим: він виявив себе ворогом України і навіть хотів стати
диктатором, усунувши Гетьмана. Легенду про близькість Келлера до
Гетьмана спростовує лист самого Келлера до отамана Донського, П.
Красова. «Скоропадський, — писав Келлер, — повидимому предполагает
ввести всех в заблуждение предвкушая прелести своего коронования на
престол украинского королевства». 27-го листопада замість Келлера
призначено генерала князя Долгорукого. Була зформована добровільна
дружина «Родина», переважно із студентів та учнів старших кляс гімназій,
яка стала головною обороною Києва.

6

¤

TH

8

a

?????¤?¤?$?????{?Гетьманський уряд не мав жадної підтримки із зовні.
Антанта не визнавала Української Держави й допускала тільки організацію
федерації народів, що входили до складу Російської імперії; серед них
мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду було безпорадне.
Україна опинилася в кліщах між Антантою, большевиками та
антикомуністичною армією Денікіна, яку підтримувала Антанта. Виходом з
цього положення могла бути зміна орієнтації, 14-го листопада 1918 року
кабінет Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений.

Того ж дня, 14 листопада, Гетьман підписав грамоту про федерацію України
з майбутньою, не-большевицькою, Росією. Цей крок у своїх спогадах
Гетьман пояснював, як єдиний, який на той час міг врятувати Україну. Д.
Дорошенко у своїй «Історії України» пояснював цей акт так: «в тім
державнім союзі України з Росією… Україні силою фактів припадало грати
першу ролю, бо вона вже існувала як держава, а Росію ще треба було
відбудувати.

У той же день доручено С, Гербелеві скласти новий кабінет міністрів;
кабінет мав бути тимчасовим, поки не наладнаються відносини з Антантою.

Таким чином 14 листопада сталися одночасно дві важливі події: в Києві
підписано грамоту про федерацію України з майбутньою Росією, а в Білій
Церкві Директорія почала повстання проти гетьманського уряду — і тому
ставити ці два факти у залежність не можна.

Новий кабінет повідомив про свої завдання: на першому місці стояла
«праця коло відбудови єдиної Росії на федеративних началах із
задержанням на Україні всіх прав на розвиток її державности і
національної самобутности». Далі він обіцяв негайно скликати Державний
Сойм та розпочати реалізацію земельного закону.

Усе разом — і грамота про федерацію і новий склад кабінету, в якому
більшість міністрів були не-українці; і маса росіян, які тікали до Києва
від большевиків; і російські військові частини, що їх формували на
захист уряду проти повстанців — усе це створювало в широких колах
населення ворожий до уряду настрій. Лави повстанців зростали. В.
Винниченко, який за Центральної Ради стояв на Грунті «єдиного фронту» з
російськими соціялістами, тепер став на захист українських національних
інтересів і здобув собі широку популярність в народі.

Ідея федерації не придбала гетьманському урядові прихильників навіть
серед русофільських елементів, які жадали не федерації, а поновлення
«єдиної неподільної» Росії, до якої Україна мала ввійти, як її частина.
Відштовхнула федерація й Галичину: посол ЗУНР, Г. Микетей, який приїхав
до Києва, щоб нав’язати дипломатичні відносини з гетьманським урядом, не
визнав за можливе вести з ним переговори після оголошення федерації з
Росією.

Увесь час велися переговори з Антантою про реальну допомогу. У Ясах, де
зібралися представники Антанти, ставили тверді умови послам
гетьманського уряду — федерацію з Росією; в Одесі консул Франції Енно
ввесь час запевняв, що наближаються війська Антанти. Але їх не було.

Похожие записи