Реферат на тему:

Події церковного та культурного життя у 17 ст. Польсько-Українська війна

План

Події церковного та культурного життя у 17 ст.

2. Польсько-Українська війна.

Навчання на українських землях проводилось в школах, які існували при
церквах і монастирях. Тут учні вчилися не лише читати й писати, а й
набували деяких знань з богослов’я (теології), літератури, грецької
мови. Вчителями в таких школах були дяки («бакаляри», «дидаскали») —
здебільшого молоді люди, які потім ставали священиками. Найздібніші
міщани і шляхтичі (в студентських списках вони записані як «рутені»)
навчалися в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Деякі з них
згодом ставали видатними вченими з європейською славою. До таких
належали Юрій Дрогобичі Дрогобича — професор медицини і астрономії при
Краківському і Болонському університетах (і навіть був ректором
останнього) і Павло Русину Кросна — магістр Краківського університету,
поет. У зв’язку з активним проникненням ь Україну католицької віри
українці ч, і білоруси намагалися зберегти національний характер школи з
навчанням слов’яно-руською мовою і збереженням Православ’я.

В середині ХVІ cт. розвиток освіти в Україні суттєво змінюється.
Протестанти засновують школи, до яких охоче йдуть діти
українців. Відтак ‘ виникають єзуїтські школи (колегії) з бурсами для
учнів, у яких працюють кваліфіковані педагоги. У таких школах
українських дітей перевиховували на католиків. Навчання велося
латинською мовою.

Першою українською школою вищого ступеня в Україні була Острозька
академія заснована близько 1576р. на Волині в маєтку князя
К.Острозького, її очолював український шляхтич з Поділля Герасим
Смотрицький, а працювали в ній викладачами випускники європейських
університетів, відомі культурні діячі, такі як Іван Федорович (Федоров),
Андрій Римша, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Іван Вишенський,
ієромонах з Острога Кипріян, котрий навчався в Падуї і Венеції, та ін.

Цю академію закінчили видатні політичні і церковні діячі, серед яких
були гетьман Петро Сагайдачний, Іов Борецький та інші борці за
Православ’я. Протягом 60 років (1576-1636) в академії навчалося 500
осіб. Після смерті князя К.Острозького (1608) академія занепала. Пізніше
князева онука Анна Алоїза на місці академії заснувала єзуїтську колегію.

ж Згодом в Україні почали створюватись православні братства. Вони мали
свій писаний статут і давали знання в галузі «семи вільних наук» —
граматики, піїтики, риторики, діалектики, математики, астрономії та мов
— грецької, латинської, польської, слов’янської, руської (української).
Викладачами у братських школах працювали видатні культурно-освітні діячі
і письменники-полемісти: Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький,
Захарія Копистенський, Памва Беринда та ін. Великі братські школи у
крупних містах відіграли прогресивну роль у розвитку культури
українського народу і у вихованні борців проти національно-релігійного
гноблення.

У 1615р. відкрилась Київська братська школа, в якій заснували друкарню і
паперову фабрику (папірню). В ній також працювали видатні культурні
діячі України Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький
та ін. Важливою матеріальною і морально-політичною підтримкою в
діяльності школи Київського братства був вступ до нього гетьмана Петра
Сагайдачного «з усім військом запорозьким». „У 1632р. Київська братська
школа об’єдналася із школою Києво-Печерської лаври. Це сталося за
архімандрита Петра Могили. Так виникла знаменита протягом півтора
століття Києво-Могилянська колегія (пізніше — академія) — вищий
навчальний заклад, якому підпорядковувались братські школи у Вінниці,
Гощі, Кременці.

В цілому освіченість серед широких мас України була дуже високою, що
відзначали іноземні мандрівники. Архідиякон Павло Алеппський, котрий зі
своїм батьком антиохійським патріархом Макарієм пробув в Україні 100
днів (1654), у своєму щоденнику відзначив високу грамотність українців:
— «Починаючи з міста Рашкова, тобто по всій козацькій землі, ми помітили
прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть
здебільшого їх жінки та дочки вміють читати та знають порядок
богослужіння й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не
дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».

Багато відомих церковних і культурних діячів України закінчили зарубіжні
вищі навчальні заклади. Так, у польській Замостській академії
(м.Замостя) навчалися Касіян Сакович, Сильвестр Косів, професор
Києво-Могилянської академії; у Вюртемберзькому німецькому університеті
-М.Смотрицький, Гальському університеті — вчитель Г.Сковороди Симон
Тодоський, в Оломоуцькому університеті (Чехія) — ректор
Києво-Могилянської академії Варлаам Ясинський. Так, згідно із списками
студентів Падуанського університету за XVII cт., в ньому нараховувалось
1946 студентів з Литви, України і Білорусії.

Зауважимо, що в Україну приїздили і працювали також освічені іноземці,
котрі українізувалися і зробили великий внесок у розвиток української
культури. Наприклад, — німці Венедикт Гербест та митрополит Інокентій
Гізель, молдаванин Петро Могила, — засновник Києво-Могилянської колегії,
та ін.

В Європі друкарство виникло в середині XV cт. Першою друкованою
слов’янською книгою була «Троянська хроніка» (1468р., м. Пльзень). У
східнослов’янських народів засновником друкарства став білорус з
Полоцька, доктор медицини Францїск Скорина, котрий надрукував у Празі
кирилицею «Псалтир» (1517) і «Біблію руську» (1519), а потім у Вільно —
«Апостол» і «Малую подорожную книжицу» (1525).

В Україні першим з відомих друкарів вважався Іван Федорович (Федоров).
Він прибув до Львова на початку 70-х років XVI cт. після своєї
видавничої діяльності в Москві та Білорусії. Отримавши матеріальну
допомогу від львівських міщан-ремісників і небагатих купців, Федоров у
1574р. видав богослужебні книги «Апостол» і «Буквар». «Апостол»
започаткував українське друкарство, що сприяло розвиткові писемності. У
1576р. Федоров, маючи фінансові труднощі, на запрошення князя
К.Острозького переїхав до Острога. Тут він надрукував майже ЗО видань,
серед яких вирізнялась Біблія» — шедевр поліграфічного мистецтва XVI cт.
Останні роки свого життя І.Федоров провів у Львові. Він помер 5 грудня
1583р. і був похований в Онуфріївському монастирі. На надгробній плиті
було написано: «Іоанн Фёдорович Друкарь Москвитин, который своим трудом
друкуваніє занєдбалоє обновил… Друкаръ книгъ пред тымъ невиданныхъ».
Друкарню Івана Федорова у Львові, викупили братчики. Згодом в ній вийшло
з друку багато творів полемічної літератури.

Крім Острога, Львова, Києва, друкарні працювали і в ряді інших міст і
навіть у селах при монастирях (напр., у Почаєві). Були також «мандрівні»
друкарні у приватних осіб.

На розвиток української культури другої половини XVII-XVIII cт. вплинула
Визвольна війна (1648-1657) та її суспільно-політичні і
соціально-економічні наслідки. Ліквідація на значній частині українських
земель магнатсько-шляхетського феодального гніту і кріпосного права
стала важливим фактором розвою творчих сил українського народу.
Звільнення від національно-релігійного гніту та процес консолідації
народу в ході Визвольної війни сприяли піднесенню національної
самосвідомості українців, що проявилось у всіх сферах життя.

Культурні традиції Київської Русі одержали для розвитку новий поштовх.
Героїка визвольної боротьби народу стала лейтмотивом різних жанрів
літератури та мистецтва.

4j6|6e7i7?7oe7o7.8>[email protected]?92:P:f:ae;u;O

Похожие записи