.

Підстави сформування засад Берестейської унії 1596 р. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2186
Скачать документ

Реферат на тему:

ПІДСТАВИ СФОРМУВАННЯ ЗАСАД

БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ 1596 р.

Берестейська унія як така – тобто Берестейський собор 1596 р. та події,
що передували йому, – віддавна є предметом багатьох досліджень.
Здається, що мало яка історична подія знайшла таке різнорідне
висвітлення і такий неоднозначний підхід. Українські, російські,
польські, німецькі, французькі й інші історики підходять до неї з різних
позицій, і прихильно, і неприхильно.

Станом на початок 90-х рр. XVI ст. населення України та Білорусії умовно
можна поділити на декілька груп, беручи за основний критерій їх
відношення до можливої унії. Першою такою групою можна назвати
прихильників унії, до яких належали єпископи та значна частина вірних.
Друга група, до якої входили братства й більшість населення –
відстоювали православ’я і категорично виступали проти унії. Одначе,
зводячи тогочасну ситуацію до такого простого розділення населення, ми
упускаємо ще не менш як дві групи людей, які можливо й не були настільки
чисельними, але відіграли не менш значну роль при формуванні засад
єдності з Римом. Перша група населення, яку представляла державна влада
Польщі та представники монашого ордену єзуїтів, і речником якої був
отець-єзуїт Петро Скарга, виступила не за унію церков, а за приєднання
української та білоруської церков до римо-катоцицизму. Другу групу
репрезентував відомий український магнат Костянтин (Василь) Острозький.
Він та його прихильники виступили за можливість унії, але лише тоді,
коли до Риму приєднається й Москва. Розглянемо більш детально погляди
тих груп, що виступили з підтримкою унії, звертаючи основну увагу на
правові та соціальні питання.

Варто зазначити, що перші реальні потяги до зміни правового статусу
української церкви можна датувати публікацією 1577 р. книги видатного
проповідника і полеміста Петра Скарги, що мала назву Про єдність Церкви
Божої під єдиним пастирем. Заради справедливості треба зазначити, що до
великої міри провину за низький рівень релігійної культури руського
народу Скарга покладав на його поневолення латинською аристокра-тією,
світською і духовною. Польський єзуїт мав добрі наміри і його щиро
непокоїв занепад в Руській церкві. Однак головну причину такого стану
він бачив переважно в одруженому духовенстві, слов’ян-ській мові
літургії, низькому авторитеті ієрархії серед вірних, а не у
несприятливих історичних обставинах розвитку Руської, так само, як і
цілої Східної церкви [1]. Його в’їдливі вислови, дещо пом’якшені у
Другому виданні книги, напади на руські звичаї, а також заклик до
кожного зокрема перейти до Латинської церкви навряд чи могли зробити
прихильними до ідеї церковної унії з Римом руські провідні верстви.
Власне, найбільш негативним моментом Скарги було те, що він не бачить
майбутнього українського народу в разі, якщо останній не навернеться до
римо-католицизму. Вже сама назва його праці містить частину цієї
програми. Мислитель розуміє “єдність” лише у варіанті “послуху”. Унія
для Скарги не може бачитися як злука рівних у своїй достойності церков,
розбрат яких породжений взаємною непоступливістю в питаннях, що не
порушують основ віри. Вищість католицької віри і церкви для нього не
підлягає сумніву і повинна бути прийнята як аксіома, адже правду
Єван-гелія бережуть якраз і винятково католики. Навіть свою готовність
видати книжку про унію Скарга пояснює “жалощами” до “руського на-роду”,
що загруз у глибокій і згубній омані.

Завданням унії, за Скаргою, є не примирення посварених братів, а
повер-нення православних під главенство Папи. Видимий і строго
інституалізований характер церкви знаходить, за Скаргою, вияв і в
юридичному оформленні церковних порядків: римські єпископи, вслід за
апостолом Петром, з Божого права наділені привілеями і найвищим
пастирством. Сама sиссеssіо ароstоlіса розуміється як правова
наступність між папами й апостолами [2].

Наступний проект церковного порозуміння виклав Костянтин Острозький у
листі до нововисвяченого єпископа володимирського – Іпатія Потія,
напередодні єпископського синоду в Бересті, що мав відбутися в червні
1593 р. Цей лист мож-на вважати проектом церковного порозумін-ня, як
воно бачилось з боку українських мирян.

Князь, право голосу якого у церковних справах не піддавалося сумнівам,
подав на розгляд ієрархії вісім укладених ним умов унії. Деякі з них
співпадали з тими, які висували єпископи, про що йтиметься пізніше, а
саме: щоби непорушними залишилися обряди Грецької церкви; щоби
латинникам було заборонено перебирати церкви і церковні маєтності, щоби
після укладення унії не приймати до Латинської церкви тих, хто бажатиме
перейти до неї з Руської; щоби руські єпископи і священики мали ті самі
права, що і латинські, а також, щоби хоча б деякі з руських владик
одержали місця у Сенаті; щоби дозволено було закладати школи, особливо
для освіти духовенства. Інші ж висунені Острозьким умови могли лише
вразити Потія своєю нерозважливістю. Так, Острозький пропонував соборові
висла-ти представників Руської церкви до чотирьох східних патріархів
(проголошення московського ще не набуло визнання) для спільного
укладення унії. Однак, знаючи становище патріархів під турками, не
можливо було серйозно сприйняти таку пропозицію: Османська влада дуже
негативно ставилась до будь-яких намірів осягнення єдності поміж
християн, вбачаючи в цьому загрозу для свого панування над
хрис-тиянським населенням імперії. Інша пропозиція князя, щодо поїздки
Потія до Москви з місією укладення унії з Римом, мала не менше вразити
Потія нехтуванням його особистої безпеки. Добре обізнаний з історією
церкви Потій пам’ятав, як повелися у Москві з митрополитом Ісидором.
Обидві пропозиції щодо розширення кола учасників унії були далекими від
реалій забаганками і вже тому нездійсненними.

Останнє за порядком, але далеко не останнє за значенням, бачення
майбуття української церкви та держави в цілому репрезентували
українські єпископи. На синоді 1590 р. чотири українські єпископи
постановили і письмово зобов’язалися “за Божою допомогою визнати одного
пастиря і правдивого наступника св. Петра на Римськім Престолі,
святішого Папу, за нашого пастиря і нашого главу”, але лише якщо будуть
збережені “наші при-вілеї і вольності, відповідно до статей, що їх ми
запропонуємо”. І, передавши на руки єпископа луцького Кирила Терлецького
відповідного листа, розпочалося вироблення саме тих статей
“порозуміння”, і сто-совно церковних, і стосовно громадських справ.
Щойно 1594 р. ці статті чи умови з’єдинення вже ви-разно вималювались в
думках єпископів-ініціаторів. Ось яким був варіант знаних згодом в
історії церкви умов Берестейського порозуміння.

Показавши грамоти і повноваження від цілої ієрархії, Кирило Терлецький,
після відповідних нарад, за відомом короля Сигизмунда і Сенату держави,
домовився з латинським кліром про умови майбутнього порозуміння. Серед
соціальних та правових умов особливо виділяються наступні:

1. – Визнаємо першість Папи Римського в Церкві Божій і приймемо новий
календар.

2. – На Королівській Раді владики мають мати місце на Сеймі між
владиками-єпископами.

3. – Церковні маєтки, яким-будь способом, правом чи силою відняті, мають
бути повернені, а всі фундації і дотації єпархій і монастирів
потверджені.

4. – Руські ченці і духовники будуть вільні від уся-ких податків, і
привернені до всяких вольностей, на що дається торжественна обітниця.

5. – Русь мирянська буде допущена: в містах – до Урядів міських, а в
землях – до урядів земських і до всіх вольностей.

6. – Також і подружжя між поляками і русинами не будуть заборонювані.

7. – Ті всі умови будуть потверджені Сеймом і буде укладена державна
Конституція, а посли руського духовенства будуть вислані до короля [3]*.

Такими були статті ієрархії, як основа тих умов, при дотриманні яких
єпископи були готові поєднатися з Католицькою церквою, з Римом і
Заходом. Це вже не були лише односторонні побажання князя Острозького, а
серйозні й авторитетні взаємні обітниці двох договірних сторін. Їх
практичність показує ясно, що ієрархія думала зріло і свідомо про
церковне поєднання, в той час, як про проект Острозького цього, на жаль,
не можемо сказати.

Відтак, саме вищенаведені положення були покладені в основу Головних
Артикулів Берестейської унії до Папи і до короля, що їх підготувала
Ієрархія Київської митрополії від 1/11 червня 1595 р., а також
документів, що були схвалені 23 грудня 1595 року Папою Климентом VIII у
Римі та 6 – 10 (16 – 20) жовтня 1596 р. Берестейським синодом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Софія Сеник “Передумови Берестейської унії” / “Основні документи
Берестейської унії” / Львів: Свічадо, 1996. С. 9

2. Михайло Дмитрієв “Концепція унії в церковних та державних колах Речі
Посполитої кінця XVI ст.” /  “Історичний контекст, укладення
Берестейської унії і перше поунійне покоління” / Львів: Інститут Історії
Церкви Львівської Богословської Академії, 1995. С. 48 – 50

3. А. Г. Великий, ЧСВВ. ” З літопису християнської України ” / Львів –
Рим: Місіонер, 1999. – Книга IV. – С. 32 -33 * З метою передання духу
даних положень, останні подаються у правописі А. Г. Великого

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020