Реферат на тему:

Перед історія УПА

Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне
Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., «з бойових груп
ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовинах завзятої боротьби
українського народу проти гітлерівських загарбників». Та свій
надсподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому факгові, що
унапрямлюючо-формуюча ініціятива ОУН зустрілася з народньою стихією, яка
пливла в тому самому напрямі — в напрямі збройного спротиву обом
окупантам України. Ця стихія була так сильна, що керівництво ОУН під її
тиском зрезигнувало зі свого первісного пляну одностайного виступу
повстанських збройних сил в той сам мент на всіх теренах України і
погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й
психологічного стану кожного терену зокрема. Немає найменшого сумніву,
що при тодішньому політично-психологічному наставленні українських мас
повстанські збройні загони були б появилися й без ініціятиви ОУН, тільки
що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й організаційно центру, вони
були б виялялись у такій же формі, як 1917-23 рр., у формі дій
самостійних отаманських загонів. Завдяки ОУН народня стихія влилась
політично й організаційно у величаві форми одностайної Української
Повстанської Армії з виразним політичним обличчям, під одним
командуванням і одним політичним керівництвом.

В першій частині нашої праці ми розглядали генезу УПА як вислід свідомої
дії політичного чинника; на цьому місці ми хочемо заторкнути коротенько
і другий складовий момент — постання УПА.

Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував, як відомо,
уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На
перший погляд це виглядає куріозом, бо ж Полісся це одна з найбільш
віддалених від центрів українського самостійницького руху та найбільш
гноблених окупантом частин Західньої України. Як же ж воно сталося так,
що саме там постав перший відділ УПА?

Відповідь на це дає, так сказати б, передісторія УПА. Основним тереном
діяльности українського самостшницько-революційного руху УВО й ОУН була,
без сумніву, Галичина. Та після процесу С. Бандери, з огяду на великі
арешти на терені Галичини, та в зв’язку з деякими подіями на терені
Стрийщини-Львівщини, центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах
стають північно-українські землі, — Волинь, Полісся і Холмщина, та
Сокальщина як відскічна база. До праці на цих теренах відходять такі
визначні члени ОУН, як Р. Волошин, Я. Старух, М. Кос та інші. Для
північно-західніх теренів твориться окремий Провід, в якому пост
військового референта обіймає Василь Сидор.

До того часу Полісся, Волинь і Холмщина були опановані КПЗУ —
Комуністичною Партією Західньої України, яка виступала на цих теренах як
— борець за національні права українського народу та оборонець
української православної церкви. Зустрівшись безпосередньо з ОУН
населення Волині й Полісся масово переходить на позиції ОУН.

зв’язку з цим в липні 1937 р. було створено першу таку військово-боєву
групу «Вовків», зложену з 25 випробуваних боєвиків ОУН. Другий такий
відділ почав творитися на Горохівщині.

Масові арешти українських революціонерів, а між ними й Сидора, перервали
на деякий час цю акцію. Та воєнна атмосфера 1939 р. знов загострює її
актуальність. В липні 1939 р. з доручення В. Сидора, що був тоді
«старостою» (тобто таємним провідником в’язнів націоналістів) львівської
тюрми в Бригідках, тікають з тюрми провідні члени Вовківчок і Гроза з
дорученням, відновити організування військових частин на ПЗУЗ. «Вовки»
збираються знов на Поліссі і напередодні вибуху німецько-польської війни
в околиці Янова повстає «Поліська Січ», осідок — військово-повстанчого
загону «Поліського Лозового Козацтва», силою око 500 люда. До командного
складу загону належали: поліщук В. Війтюк-Погоня, капітан польської
армії; Ромашківський, військовий інструктор з Луцька; поліщук
Лось-Адамський, на хуторі якого містилася головна кватира «Поліської
Січі»; А. Карий, студент зі Львова; Федір з Янова; А. Бульба з
Бережанщини; В. Загакайло-Білий зі Стрийщини; Оксана П.-Ріка, з Волині.

Під час німецько-польської війни загін роззброїв довколишні постерунки
польської цоліції та звів кілька боїв з тікаючими частинами польського
війська. З приходом большевиків група галичан вийшла на еміграцію, а
поліщуки розійшлись домів.

В 1940 р. «лозовики» зорганізували самостійно чинний протибольшевицький
виступ, що довів до арештів і голосного процесу Адамського і тов. Виступ
Адамського ще більш розбурхує поліщуків, яких большевицька дійсність
1939-41 рр. змила до решти всякі просовєтські настрої.

1941 р. з групою «лозовиків» пов’язується через Г. Качинську (сестру
Сергія Качинського-Остапа) член ОУН Тарас Боровець, який після приходу
німців відновлює «Поліську Січ» (зручно зв’язуючи в своєму псевді
прізвище відомого поліщука провідного члена «лозовиків» А. Бульби з
іменем романтичного Тараса).

Безоглядна колоніяльна політика німців озлобила поліщуків докраю і
вимога негайного активного збройного виступу проти німців стала на
Поліссю загальною.

В 1942 р. виїжджає на Полісся й Волинь як уповноважений Проводу ОУН для
простудіювання настроїв та політичного положення на тих теренах Василь
Сидор. Він відновлює свої зв’язки з колишніми «Вовками» та «лозовиками»,
апробує, користаючи з свого уповноваження, проєкт Сергія
Качинського-Остапа негайного організування збройних відділів УПА та
переймає в свої руки керівництво в організуванні дальших відділів.
Вирішним моментом для такої постави була зустріч В. Сидора зі сотн. Р.
Шухевичем (пізнішим Головним Командиром УПА, а тоді командиром
допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі), якого в рядах
революційної УПА уважали всі беззастережним авторитетом в ділянці
військової політики, і який заявився за негайним творенням відділів УПА.

Похожие записи