Реферат на тему:

Особливості поетичної творчості Григора Лужницького

Літературна група християнського спрямування “Лоґос” виникла у Львові
наприкінці 1922 року. В той час у багатьох країнах уже діяли подібні
організації (приміром, у Відні існувало товариство “Logos”). Журнал
“Поступ”, пишучи про львівське художнє об’єднання, припускав, що “може
воно на взір віденського піднялося, би перевести в життя піддану думку,
бо серед хмар і тьми, що з усюди валом надтягають на нашу землю, конечно
треба світла…, котрого ніщо не переможе”1. “Лоґосівці” та часопис,
навколо якого вони об’єдналися, творили свій літературний текст, що
вписувався у західноукраїнське мистецьке русло – збереження національної
та культурної ідентичності.

Письменники, які входили до літературного угруповання, відводили релігії
консолідуючу роль. Новостворена група “проголосила своїми програмними
положеннями принципи християнської моралі як протидію атеїзмові”2, –
зауважує Микола Ільницький. “Лоґосівці” поставили перед собою завдання
формувати світогляд українця-християнина, полемізувати з ідеологічними
супротивниками, організовувати власні видавництва, друкувати і
розповсюджувати релігійну літературу, брати участь у християнському
русі, вивести українців із духовної ізоляції.

Зв’язок між творчістю письменників католицького напрямку і релігією є
незаперечним. Тогочасна ідеологія не розглядала релігійність як один із
принципів художнього мислення письменників, тому діяльність “лоґосівців”
замовчувалася. Проте, опираючись на дослідження етнопсихологів, науковці
доходять висновку, що християнський світогляд може бути основою образної
системи письменників3.

Члени “Лоґосу” не тлумачили католицизм як окремішнє політико-конфесійне
явище. Вони йшли за етимологією слова “католицький”, яке означало
вселенський, такий, що відповідає загальній істині вчення про Ісуса
Христа, канонам і догмам монотеїстичної релігії.

Наймолодшим і найбільш всестороннім письменником серед “лоґосівців”
Теофіл Коструба називає Григора Лужницького (Меріяма), який виявив себе
неординарним поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, театрознавцем,
істориком церкви, перекладачем4. Письменник належав до патріотично
налаштованої еліти, був причетним до розвитку багатьох літературних,
театральних осередків у Галичині. Ще навчаючись у гімназії, Григор
Лужницький став засновником Марійської дружини та
співредактором-кореспондентом студентського журналу “Поступ”. У 1921
році він ініціював створення товариства католицьких письменників
“Лоґос”.

Початком творчої діяльності Григора Лужницького стала поезія. До неї він
ставився з великою відповідальністю. Свідченням цього є думки,
висловлені ним у статті “Епілепсія умів на маргінесі футуристичної
поезії”. Автор писав, що “настрій, який охоплює душу людську, при
першому зіткненню з твором мистецтва, це внутрішнє богослуженнє – іnnere
Gottesdienst, як казали німецькі романтики”, або релігійна сторона
мистецтва, а кожний твір мистецтва “має якийсь таємничий наказ”,
“післанництво до душ”, завдяки цьому в людини виробляється тонкий смак,
вона “прилагоджується до приходу самого Бога”, а в результаті цього
виробляються “божественні інстинкти”5. Та оскільки мистецтво ще не
заспокоїло духовної істоти людини, процес пошуків є оправданим. Поезія
згідно з поглядами Григора Лужницького повинна містити послання до душі.
Відтак поетична спадщина письменника стала першою спробою реалізації
ідей постійних божественних пошуків.

Поетичний доробок Григора Лужницького невеликий: збірка віршів “Вечірні
смутки”, близько двадцяти поезій, що були надруковані у різних журналах
протягом 1920-1930 років (найбільше публікацій містив часопис “Поступ”,
деякі твори передруковані у журналі “Терем” за 1984 рік), пісні, які
письменник увів у свої музичні комедії, та недрукована лірика і поеми,
що зберігаються в архіві автора.

Олег Купчинський стверджує, що для кращого пізнання поезії Григора
Лужницького потрібно ознайомитися з його естетичними поглядами та
мистецько-філософським світоглядом, а на поетичну творчість письменника
“значний вплив мали “молодомузівці” та Микола Євшан6. На деяку
подібність філософсько-естетичних засад “Лоґосу” і “Молодої Музи” вказує
і Ярослав Грицков’ян, який вважає, що на творчість “лоґосівців” мала
вплив доктрина символізму, модерністські тенденції7. Такої ж думки
дотримується і Богдан Романенчук8.

З приводу використання “лоґосівцями” різних типів художнього мислення,
Григор Лужницький у статті “Нарис сучасної галицької поезії” писав, що у
мистецькій практиці їхнє угруповання керувалося принципами символізму,
творило лірику з пошуками вічної Правди та поезію смутку9. Творчість
“лоґосівців” становила амплітуду коливань між тим, що нове, модерне, і
тим, що ідейно корисне.

Щодо впливів Миколи Євшана, то слід зауважити, що поряд із гаслами
“чистої краси”, “мистецтва для мистецтва”, критик дотримувався думки, що
у поневолених народів творчість може сприяти поєднанню мрії і дійсності,
вплітатися в “колесо життя”, об’єднувати всіх єдиним поривом10. Він
вважав, що кожний мистецький твір має у собі якийсь таємний наказ,
поклик, якесь послання.

Григор Лужницький, як і Микола Євшан, хотів утвердити в літературі
філософічність думки, викорінити побутовість. Дослідники відзначали
прагнення письменника передати психологічні переживання і вказували на
сліди його навчання у таких поетів, як Петро Карманський, Микола
Філянський. У намаганнях Григора Лужницького відтворити внутрішній стан
простежується певна схожість із “молодомузівцями”, які прагнули
утвердити принцип зображення крізь призму людської душі, а їх символізм,
як і в письменника-“лоґосівця”, “переходить у містицизм, у спрямування
до чогось таємничого, надчуттєвого і неземного”11.

Теофіл Коструба відзначав, що у поезіях Г.Лужницького “бачиться щось
мовби декаданські настрої”12. Мотив самотності, туги, терпіння домінує у
збірці “Вечірні смутки” (1924). На це вказує навіть назва книги, яку
письменник надрукував під псевдонімом Меріям. Збірка стала відображенням
роздумів письменника над проблемою місця людини у світі, спробою
заглиблення у внутрішнє буття. Поезії сповнені роздумами про
недосконалість, смертність людини:

Все гомін радісних пісень

спочив у домовині…

Скотився білий цвіт з вишень –

І завтра знову буде день,

такий самий, як нині.

“І завтра знову буде день …”

У творчості Григора Лужницького простежуються есхатологічні мотиви,
основою яких є духовні і фізичні виміри. Вічним є тільки Бог, а життя
людини, природи – лише певний момент цієї вічності. У його ліриці можна
простежити три точки часового виміру: минуле, сучасне і майбутнє. Вони є
структурними елементами реального хронологічного виміру. Буття набуває
трансцендентних ознак, відтак це піднімає проблему його автентичності. У
поезії показано різні прояви буття: “буття в собі”, “буття для інших”,
“буття для себе”. Останнє є недосконалим.

На життєві орієнтири письменника вказує поезія “Сумнів”. Тут відчутне
трансцендентне сприйняття світу. Його видимий зміст постає як
несправжній, примарний, тимчасовий, він є дорогою випробування:

Яруги, скелі, рухи рук ловимі,

Що спинюють мій хід і душу тягнуть вниз,

І погляди очей жахливі, нездержимі,

І скарги, голоси, притишені, беззримі,

Без сліз.

“Сумнів”

Шлях до абсолюту є важким, адже людина живе у світі примарних ідеалів,
вона як “блудний син-скиталець”. Таким чином, витворюється інтертекст,
що відкриває перед читачем Біблія. У реципієнта важка дорога крізь
“терня болотисте” асоціюється з хресною дорогою Ісуса. Водночас життя
людини нагадує євангельську притчу про блудного сина: Бог чекає на
кожного грішника, але треба пройти дорогу покаяння.

Використання біблійного матеріалу, специфічне осмислення євангельських
образів характерне для творчості “лоґосівців”. Завдяки цьому знакові
образи набувають розширено-символічних значень і перетворюються у
своєрідні “концепти” буття, які сприяють декодуванню поетичного тексту у
релігійному ключі. Це узагальнений, параболічний образ поезії. У вірші
виявляється містичне прагнення індивіда до єдності з Абсолютом. Воно
допомагає вирватися з потоку профанного часу. Хоча людська природа є
немічною і грішною, ліричний герой твору, усвідомлюючи свої провини,
твердить: “І чашу горя з власних рук я п’ю…”13.

E

„@

1$^„@

й, серед грішного світу відчуває себе ліричний герой. Щоб досягти
Абсолюту, потрібно увійти у вимір сакрального, а життєві клопоти,
недосконалість тісно пов’язують людину з профанним, колективним,
безсвідомим. Сакральне і профанне, існуючи у певних зонах, творять
циклічність. Останнє проявляє себе у “світовій темряві”14.

Смерть у поезії “Сумнів” є точкою зіткнення двох площин: профанної і
сакральної, перехід з одного часового виміру в інший, від хаосу до
впорядкованості. Діади і протилежності характерні для буття людини.
Антитеза знайшла свій вияв в уявленнях про полярність людської природи.
В оцінці ліричним героєм смерті домінує не трагедійний кінець, а
прямування до абсолюту. Сакральне виступає символом істиного життя, яке
не підвладне часу. Християнські символи вказують на транстемпоральність
буття, входження у вимір “наскрізного”. Вони слугують своєрідним опертям
у пошуку сутнісного, актуалізовують біблійний контекст. Запитальна
конструкція (“Я – сам один?”), якою закінчується вірш, передає спосіб
думання, пошук питомих істин.

Ціннісне осердя поетичних творів Григора Лужницького становлять глибокі
роздуми про призначення людини на землі. Письменник часто вдається до
творення дихотомій земного і небесного, тимчасового і вічного. У
просторовій, часовій площинах це символізує хрест, який поєднує
парадигматичну та синтагматичну вісь, вертикальний та горизонтальний
просторові виміри. Хрест як символ має надзвичайно глибоку історію:
завдяки “своїй геніальній простоті й універсальності, цей символ може
означувати буквально все: життя, смерть і безсмертя,… Бога-вседержителя
і бога земного, вертикаль і горизонталь, взаємопроникнення часу та
простору”, – відзначає Анатолій Ткаченко15. Проте творення того чи
іншого образу залежить від вибору домінат:

У шовку, багрі хрест горів,

болючим зором вниз глядів,

в тишу гробів…

“На чорних раменах хреста…”

Образ світу у цій поезії витворюється через мікрообраз роздоріжжя,
відгомони якого знаходимо у міфології та фольклорі, зокрема в казках.
Відбувається поділ на праве – ліве, горизонтальне – вертикальне. Цей
простір “хрестоподібний”, ускладнений перешкодами (гори, яри, ріки),
постійними перепадами (підйом, падіння, крутий поворот). Вибір робить
душа. Вона вибирає сутнісне, відкидаючи несправжнє, дочасне:

Іде у тінях піль, ланів

моя душа…

Іде самітна і сумна…

На роздоріжжу двох шляхів,

під тихим взором згаслих снів

Схилилася вона

на чорні рамена хреста…

“На чорних раменах хреста…”

Мікрообраз роздоріжжя знаходимо в інших віршах:

І тихо вниз схилилась голова,

урвався сміх…

На роздоріжжю плакала душа.

… йшов сніг…

“Уривок”

“Роздоріжжя” існує і в емоційному, душевному світі людини. Воно є
символом необхідності світопізнання і самопізнання. Григор Лужницький
“гостро відчуває екзистенціальну самотність людини та абсурдність
людського буття”, – стверджує Леонід Рудницький16.

Філософське осмислення буття Григором Лужницьким часто пов’язане з
певними відтінками та кольоровими гамами. Життя людини письменник
називає сірою тінню. Цей образ є наскрізним. Тінь – це щось без
субстанції, неживе, незважаючи на те, що переміщається у просторі, дещо
несправжнє, несподівано з’являється і раптово зникає. Людина, яка не
пізнала істини, а відтак не знайшла сенсу життя, – тінь, “сліпа істота”.
Епітет “сліпий” вказує на постать блукаючу, неодухотворену. У зв’язку з
кольористикою знову виринає мотив смерті, яка Григором Лужницьким
розглядається у глобальних вимірах. Образ “сірої тіні” стає центральним.
Поет вказує на абсурдність земного буття. Епітет “сліпий” окреслює
природу людини:

Я – сміх! Я скаменілий сміх

сліпих істот…

Котрі скитаються бліді

і падають на грудь землі,

несучи скарги для Висот –

Я – сміх сліпих істот…

“Я – тінь…”

У даному випадку лексема “Висоти” осмислюється як власна назва. Вона
може асоціюватися з Абсолютом, Богом, який залишається непізнаним
“сліпими істотами”. Поет, якщо не розуміє, то хоча би відчуває більше.
“Емоціо” у даному випадку може бути значно ефективнішим, аніж “раціо”.
Такі настрої письменника літературознавці пов’язують із тим, що у молоді
роки поет зазнав впливів естетики декадансу та символізму, і
відзначають, що у збірці “Вечірні смутки” домінуючими є настрої туги,
болю суму і терпіння. Багато поезій письменника побудовані у вигляді
спогадів. Деякі твори нагадують вірші-медитації.

Григор Лужницький займався і перекладацькою діяльністю. Твори, які
письменник вибирав для перекладів, стилістично і настроєво близькі до
його оригінальних поезій:

Я – б покликав тебе – та не вмію назвать,

Я – б по тебе післав – та боюся післать,

Я – б до тебе пішов – та незнаний цей шлях,

Якби стежку знайшов – то б стемніло в очах.

Т.Сологубъ. Переклав Меріям17

Критики по-різному відгукувалися на поетичну спадщину Григора
Лужницького. Але навіть Василь Бобинський, який називав вірші
письменника виливанням “струйкою жалів” “Самозакоханої душеньки”, до їх
позитивів все ж відносив дбайливість автора про культуру слова18. Поезії
Григора Лужницького музичні, зі строгою поетичною формою, багатою і
насиченою кольоровою гамою. Вони “віддзеркалюють світогляд автора, його
візії минулого, сучасного й майбутнього”19. Сприйняття часових вимірів,
простору пов’язане з релігійними поглядами письменника. Він шукав той
божествений стан, у якому час не існує, а панує тільки сучасне – вічне.
Для цього поет часто вдавався до узагальнень, на які вказують ключові
образи, що сприяли “самозростанню” змісту завдяки поєднанню конкретного
і символічного. Ключові образи стали виразниками концептів буття,
увібрали в себе сенсожиттєві значення. На думку літературознавців,
лірика Григора Лужницького вирізнялася з-поміж поетичних творів інших
“лоґосівців” найбільшою зрілістю з ідейного та естетичного поглядів20.
Поезію цього автора можна вважати філософською (“філософська лірика
засадово завжди роздум, ланка умовиводів, що відводять до певного
висновку”21).

Хоча поезія була тільки раннім етапом творчого шляху Григора
Лужницького, вона стала для письменника засобом самоаналізу, пізнання,
усвідомлення завдань, покладених на нього як на митця, громадянина, а
відтак перехідною ланкою до подальшої творчості.

Література

Поступ. Студентський вісник. – Львів, 1925. – Ч. 1-2. – С. 29.

Ільницький М. Від “Молодої Музи” до “Празької школи”. – Львів, 1995. –
С. 111.

Рудницький Л. Поезія Григора Меріяма-Лужницького // Записки НТШ. Том
ССХХІХ. Праці філологічної секції. – Львів, 1995. – С. 155.

Коструба Т. Огляд української літератури в 1918-1938 рр. // Життя і
слово. – 1948. – Ч. 2. – С. 121.

Поступ. Студентський вісник. – Львів, 1925. – Ч. 1-2. – С. 242.

Збірник праць і матеріалів на пошану Григорія Лужницького (1903-1990). –
Записки НТШ. Праці філологічної секції. – Т. ССХІІ. –
Львів-Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1996. – С. 242.

Грицков’ян Я. Українські католицькі письменники міжвоєнного
двадцятиліття: група “Логос” // Записки НТШ. Праці філософської
секції. – Т. ССХХІХ. – Львів, 1995. – С. 174.

Збірник праць і матеріалів на пошану Григорія Лужницького (1903-1990). –
Записки НТШ. Праці філологічної секції. – Т. ССХІІ. –
Львів-Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1996. – С. 242.

Лужницький Г. Нарис сучасної галицької поезії // Терем. –
Вворен-Мічиган, 1984. – Ч. 9. – С. 61.

Євшан М. Суспільний і артистичний елемент в творчости // ЛНВ. – 1911. –
Т. 53. – С. 550. 

Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 29. – К., 1981. – С. 121.

Коструба Т. Огляд української літератури в 1918-1938 рр. // Життя і
слово. – 1948. – Ч. 2. – С. 121.

Слово Благовісту. Українська релігійна поезія // Упорядник і автор
пердмови Т.Салига. – Львів, 1999. – С. 358.

Там само. – С. 358.

Біблія і культура. – Чернівці, 2000. – Випуск 1. – С. 127.

Рудницький Л. Поезія Григора Меріяма-Лужницького // Записки НТШ. Том
ССХХІХ. Праці філологічної секції. – Львів, 1995. – С. 155.

Поступ. Студентський вісник. – Львів, 1925. – Ч. 1-2. – С. 262.

Бобинський В. Орест Петрійчук. Про те, що люблю я. Еротики; Степан
Семчук. Метеори. Поезії; Меріям. Вранішні смутки. Настрої //
Бобинський В. Гість із ночі. Поезія. Проза. Публіцистика. Літературна
критика. Переклади. – К., 1990. – С. 461-462.

Рудницький Л. Поезія Григора Меріяма-Лужницького // Записки НТШ. Том
ССХХІХ. Праці філологічної секції. – Львів, 1995. – С. 163.

Ільницький М. Драма без катарсису. Сторінки літературного життя Львова
першої половини ХХ століття. – Львів, 1999. – С. 16.

Соловей Е. Українська філософська лірика. – К., 1999. – С. 12.

Похожие записи