Реферат

на тему:

Основні напрямки зовнішньої політики Київської Русі і
Галицько-Волинського князівства

Починаючи із заснування Київської Русі та зв’язків зі Скандинавією,
Київська Русь і в подальшому досить активно займалася зовнішньою
політикою у різних напрямках: політичному, економічному, релігійному та
культурному.

Так, княгиня Ольга у зовнішніх зносинах віддавала перевагу дипломатії
перед війною. Відомо, що у 957 р. Ольга їхала до Константинополя для
переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться
про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами переговори
виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель
християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про
зростаюче значення Києва.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство
слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства
перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали
захопленню західноукраїнських земель Польщею.

У Київській державі соціально-економічні процеси були аналогічні
загальноєвропейським. Певна економічна й політична незалежність
мешканців міст (ремісників, купців) та великих землевласників (бояр,
церкви) не сприяли монополізації влади князем і перешкоджали виникненню
деспотичного режиму. Татаро-монгольське нашестя 1237-1240 pp. перервало
зв’язки північносхідних земель Русі з Європою. Середнє Подніпров’я,
Волинь, Галичина, Полоцьке князівство, Псковсько-новгородська ‘ земля
продовжують розвиватися як периферійно-європейські державні утворення.
Безпосереднім нащадком і спадкоємцем Київської Русі було
Галицьке-Волинське (королівство) (Грушевський, 1991). Тут її традиції
розвивалися ще протягом століття після татарської навали, а зв’язок з
Європою був ще тіснішим. Данило Галицький встановлює міцні зв’язки з
Польщею та Угорщиною, робить усе можливе, щоб організувати хрестовий
похід європейського лицарства проти татар. З цією метою була укладена
угода з папою римським, а князь прийняв титул короля. Як і більшість
королів країн Європи, Данило Галицький бореться з феодальною вольницею,
спираючись на економічний, політичний та військовий потенціал міст. Саме
з цією метою він будує нові міста, зокрема Львів. Тут поширюється
латина, якою написані грамоти останніх галицьких князів (Грушевський,
1992, с.483 — 485). Український народ втратив державність у середині XIV
ст., коли Галичину захопила Польща, а Волинь —Литва. Остання поступово
приєднує інші українські землі, зокрема Середнє Подніпров’я з Києвом.
Відбулось це «без ґвалту і крику», бо Литва «старини не рушила, а новини
не вводила». Незважаючи на бездержавність та національне гноблення, що
особливо посилювалося після злиття Литви з Польщею 1569 р., Україна з
XIV по XVII ст.ст. продовжувала розвиток у лоні європейської
цивілізації. Адже і Литва, і Польща були європейськими країнами. У XVI —
XVIII ст.ст. стрижнем українського етносу стало козацтво. В Європі
українців називали «козацькою нацією», а Україну «країною козаків».
Козацтво — це своєрідний прояв традицій європейського лицарства в
Україні, яке відіграло провідну роль на середньовічному етапі розвитку
європейської цивілізації. Лицарство — суттєвий елемент, що відрізняє
середньовічний Захід від східних деспотій. Вільне козацьке
землеволодіння в Україні мало певну специфіку, пов’язану із суспільним
станом козаків як збройної сили, і значною мірою було спрямоване на
товарне виробництво зерна для Європи. Розвиток міст і зростання
населення на Заході підняли попит на хліб, що стимулювало козацьку
колонізацію лісостепової та степової смуг Східної Європи. Оптова
торгівля (чумакування) в Україні XVII — XVIII ст.ст. свідчить про
розвиток тут ринкової економіки, зародження буржуазних відносин, тобто
про початок формування господарства європейського типу.

Київські князі підтримували зв’язки з Візантією, Арабським Сходом,
Чорноморськими, Азовськими ринками і мали вихід на китайський ринок.

Для Київської Русі була характерна договірна торгівля, значне місце
посідав звичайний обмін «товар на товар». Київські князі допускали
работоргівлю (продаж в раби холопів [голів родини чи молодих], які не
здатні були сплатити мито, податок і т.д.).

Досить багатою для тих часів була предметна структура торгівлі. Зовнішня
торгівля супроводжувалася завоюванням ринків збуту і утвердження позицій
князів на цих ринках силою війська.

В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється
періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля
ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася
своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв’язки
з Візантією, Польщею, Генуєю.

В 1203 р., об’єднавши Волинь із Галичиною, Роман Мстиславич завдає
поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під
владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські
князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.Здавалося,
от-от має відбутися об’єднання всіх колишніх київських земель, що
складають територію сучасної України. Враховуючи те, наскільки князь
Роман наблизився до здійснення цієї мети, сучасні українські історики
відводять йому у своїх дослідженнях особливе місце. Щоб захистити
українські князівства, Роман провів ряд нечувано успішних походів на
половців, разом із тим він заглибився далеко на північ у польські та
литовські землі. Прагнення розширити межі своїх і без того величезних
володінь стало причиною його смерті. В 1205 р., йдучи польськими
землями, Роман потрапиву засідку й загинув. Територіальне об’єднання,
яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час,
щоб із нього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все
ж сучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його
«Великим» і «повелителем усієї Русі».

Отже, і в період існування Київської Русі і під час розвитку
Галицько-Волинського князівства зовнішня політика проводилася досить
активно і різнобічно.

Похожие записи