Реферат на тему:
Організаційне оформлення феодальної сеньйорії
Поступовий розвиток феодальної ренти, ріст феодально-залежного і
закріпаченого селянства — все це збільшувало розміри феодальної
сеньйорії. Зростання числа холопів, закупів, ізгоїв і залежних груп з
колишніх холопів і наймитів тощо давало змогу збільшувати ріллю,
заселювати цю нову робочу силу на незайнятих, пустих землях і таким
чином поширювати вже організовану сеньйорію. Поступове перетворення
данників, головним чином смердів, у групи феодально-залежного населення,
втягання в коло феодальної сеньйорії закладників і прикладників
створювало вже нові центри феодальної експлуатації. Безперечно, що й
організаційні форми феодальної сеньйорії повинні були також змінитись.
Один тип організації феодального володіння був у той період, коли
основну робочу силу сеньйорій становили холопи і закупи, і другий тип —
коли з’явились у великій кількості інші групи феодально-залежного
сільського населення.
Типовими організаційними формами феодальної сеньйорії в епоху раннього
феодалізму е утворення адміністративного центра — villa, де перебуває
двір феодала — Trohnhof, curtis, двори його найближчих помічників по
управлінню, з яких головний був Meijer, mere, або villicus. На території
vill-и будується церква, навколо якої розміщуються двори причту і
кладовище. В цьому центрі будуються також і двори різних
селян-ремісників — ковалів, мірошників тощо. До території
адміністративного центру феодальної сеньйорії безпосередньо прилягала
панська нива, terra indominicata, яку обробляли панщинною працею.
Такий організаційний тип феодальної сеньйорії встановлений не тільки в
більшості феодальних країн західноєвропейського середньовіччя, а й на
Північно-Східній Русі XIII ст. Великою заслугою [М. П.]
Павлова-Сільванського е те, що йому якраз удалось виявити тотожність
організаційних форм нашої феодальної сеньйорії з західноєвропейською в
добу раннього феодалізму.
Виникає питання: в якій мірі існував цей установлений організаційний тип
феодальної сеньйорії на Русі в XI — XII ст.?
На жаль, наші джерела майже не дають нам даних для вичерпного
розв’язання цього питання. Доводиться тільки на основі окремих моментів
здогадуватись про тодішню організаційну структуру феодального володіння.
Але все-таки, нам здається, організаційний тип феодальної сеньйорії,
встановлений Павловим-Сільванським для XIII — XV ст., цілком склався ще
в епоху Київської Русі.
4?;???????aeaeaeaeaeaeaeaeae
дає селу XIII — XV ст. Село — це villa західного середньовіччя; це —
центр феодального володіння. Селом не може бути назване поселення, якщо
там не буде феодала, якщо воно не належить феодалові. На нашу думку,
наші джерела прекрасно підтверджують погляд на село як на
адміністративно-господарський центр феодального володіння і
підкреслюють, що це — певний економічний комплекс, певна адміністративна
одиниця. За грамотою Ростислава Смоленського єпископові Мануїлу дається
«село Дросенское, со изгои и со землею, село Ясенское и c бортником и c
землею и со изгои…» В грамоті підкреслюється, що село і земля, яка
належить до нього, — два різні об’єкти. Де немає села як
адміністративного центру, там говориться просто про землю, про ниви, про
ріллі, сіножаті тощо. Так, вказана грамота продовжує: «и се если дал
землю в Пегоновичах Мойшинскую святей богородице и епископу». Значить, у
Пеговичах не було адміністративного центру.
В літописах, коли говорять про князівські, церковні володіння, то
згадують не про землю, а про села як про одиниці феодального володіння.
Говорячи про вигнання князя Ігоря з Києва, літопис відзначає:
«разграбиша кияне c Изяславом домы дружины Игорове и Всеволоже и села и
скоты». Літопис вкладає в уста вигнаному з Києва Ізяславові такі слова,
сказані ним дружині: «Вы есте по мне из Рускые земли вышли, своих сел и
своих жизний лишився». Можна було б навести десятки прикладів, коли
джерела говорять про села, як про встановлені феодальні
адміністративно-господарські центри.
Джерела багато говорять про феодальну адміністрацію. Очевидно,
найближчим помічником феодала по управлінню селом е тіун, або сільський
староста, який іноді називається в церковних володіннях посольським
(точний переклад villicus) або прикажчиком. Знову-таки помічниками
тіунів були старости «ратайні», які, очевидно, керували польовими
роботами холопів, закупів та інших, що відбували панщину. Найближчими
помічниками тіунів, сільських старост, були рядовичі, дрібні
господарські агенти, які доглядали, мабуть, за окремими галузями
господарства.
З легкої руки Б. Д. Грекова, в новітній літературі під рядовичами
розуміють окрему групу залежних людей, «що працювали за рядом». Але в
наших пам’ятниках цілком виразно говориться про рядовичів як про дрібних
господарських агентів, помічників тіуна. Так, Данило Заточник просто
вказує на рядовичів як на найближчих помічників тіунів. Та й інші
джерела говорять про рядовичів у тісному зв’язку з адміністративними
агентами 37*. Коли прийняти думку Б. Д. Грекова, що рядовичі — це люди,
які повинні працювати за договором, то незрозуміло, чому вони починають
одразу оцінюватись у 8 разів менше (5 гривен), ніж до свого «ряду».
Далі, що слід розуміти під рядом? Ряд — договір; він припускав якийсь
конкретний зміст. Договір про найми породжує наймитів; договір про
позику може породити закупів і вдачів. Які інші моменти можуть бути
предметом договору? Навряд чи зміг би взагалі встановитись самий термін
рядович, коли під рядом розуміється ряд про одруження з рабинею.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
