.

Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3035
Скачать документ

Реферат на тему:

Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток
ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст.

Їх долі, радощі та сподівання, невдачі та трагедії, розкриваються перед
дослідником, часом примушують його серйозно замислитись – чи не
втрачаємо ми щось дуже важливе? Щось таке, заради чого було прожите
життя представників минулих поколінь.

Рубежі століть у долях народів зазвичай наділяються таємничістю, мало не
містичністю. Не винятком стали події і на зламі ХІХ – ХХ-го століть.
Такого буяння наукових відкриттів та їх втілення у практичну діяльність,
мабуть в історії людства ще не було. Від науки очікували відкриттів, які
б докорінним чином змінили життя людства; сподівання ентузіастів
поширювались від реальних практичних прогнозів до фантастичних проектів.
Не винятком були й біологічні науки, зокрема ветеринарна медицина. До
неї ставились вимоги позбавити тваринництво від страшних епізоотій, які
спустошували селянські та поміщицькі господарства. Багато надій
покладалося на досліди, спрямовані на пошук методів лікування та
профілактики захворювань свійських тварин. Розвиток мікробіології та
епізоотології, санітарно-різницької справи, нова організація справи
надання ветеринарної допомоги населенню дійсно створювали уяву про
уможливлення того, що вважалось неможливим.

Зазвичай будь-які досягнення не утворюються самі по собі, тут потрібна
енергія людської діяльності та енергія не абияка.

Сучасникам відомі біографії багатьох великих учених того часу,
діяльність яких була поворотною у поглядах, що існували до цього,
викликала багаточисельні суперечки, розкривала нові обрії щодо
практичних можливостей.

Прізвища І.І.Мєчнікова, Л.С.Ценковського, І.М.Садовського, М.А.Мальцева
стали надбанням не тільки вітчизняної але й світової біологічної науки.
Проте не слід забувати і про тих трудівників-ветеринарних лікарів, які
знаходились у авангарді практичної ветеринарії на місцях – у губерніях і
повітах. На їх долю припадала апробація новітніх досягнень ветеринарної
думки, їхукорінювання у практику. Вони були популяризаторами ідей, не
завжди привабливих з першого погляду. Їхня практична діяльність була
реальним підґрунтям наукових звершень у ветеринарії.

Передові методики та технології, як відомо, часто й густо наштовхуються
на багато перепон, як то – бюрократичні проволочки, недоліки
фінансування, скепсис населення тощо. Подолати їх можна було лише за
рахунок невичерпної енергії, завзяття, готовності до самопожертвування.
Такі якості були притаманні людям, які працювали на теренах земської
ветеринарії.

За інших обставин було б важко працювати з такою високою ефективністю
над проблемою викорінювання інфекційних захворювань, про які свідчать
документи та інші об’єктивні свідоцтва досліджуваного періоду. Саме
земські ветеринарні лікарі являли собою приклад високоосвічених
спеціалістів, які опріч основних обов’язків, пов’язаних з наданням
допомоги населенню у справі боротьби з хворобами свійських тварин, несли
на собі тягар адміністративної діяльності. Вони виступали у якості свого
роду передового загону науки, її повноважних представників у практичній
ветеринарії та тваринництві. Але найбільш примітним було те, що ті ж
самі лікарі діяли як “каталізатори та індикатори” діяльності наукових
лабораторій та інститутів. Вони задавали тон, розставляли наголоси у
пріоритетах дослідницької роботи, спираючись на твердий грунт
повсякденної діяльності земського ветеринарного лікаря.

Яскравим прикладом такого спеціаліста може служити головний ветеринар
Катеринославського губернського земства – Євдоким Васильович Теличенко.

На жаль, до теперішнього часу залишається невисвітленою професійна
діяльність цієї надзвичайно цікавої людини. Невелика кількість
інформації щодо Є.В.Теличенка обмежена двома роботами – “История
ветеринарной службы Днепропетровской области ” С.М.Канзберга і
Я.М.Захрялова [1, с. 39-41], та “ На сторожі здоров’я людини ”
Л.С.Короленка [2, с. 17-18, 22-23]. Проте той факт, що троє дослідників
історії ветеринарної медицини Дніпропетровської області, згадують
прізвище Є.В.Теличенка, безумовно свідчить пройого значимість. У той же
час нерозробленість його наукової біографії ставить перед
дослідникомісторії ветеринарної медицини багато питань.

У 2002 р. в Києві відбулася наукова-практична конференція “Наукові
сільськогосподарські бібліотеки у ХХІ столітті” [3, с. 12-14] на якій
нами була зроблена доповідь на тему “Є.В.Теличенко та розвиток
ветеринарної медицини Катеринославщини першої чверті ХХ-го століття”.
Доповідь була спрямована на те, щоб привернути увагу до особистої
діяльності Є.В.Теличенка та на його прикладі – земської ветеринарії
Катеринославщини взагалі. Оскільки наші дослідження у цьому напрямі
продовжувалися, стали відомі нові свідоцтва про науково-практичну
діяльність Є.В.Теличенка, які і розглянуті у даній роботі. Мета нашого
дослідження полягала у тому, щоб проаналізувати джерельну базу, що
торкається діяльності Є.В.Теличенка й простежити зв’язки між діяльністю
Є.В.Теличенка та розвитком науково-практичної ветеринарії у регіоні,
дати їм історико-наукову оцінку.

Вивчаючи документальні свідоцтва першої чверті ХХ-го століття, що
стосуються Катеринославської ветеринарії, не можна не помітити прізвище
Є.В.Теличенка. Здається, що він перебував усюди, де
потрібнакваліфікована ветеринарна допомога. Роз’їзди по губернії,
завідування ветеринарно-бактеріологічною станцією, засідання та участь у
різних комісіях, відрядження на ветеринарні з’їзди, науково-дослідницька
робота, написання науково-популярних брошур, безпосередня ветеринарна
допомога у господарствах та багато ін. Мимоволі переймаєшся повагою до
такої людини, і замислюєшся – як же потрібно любити свою професію, що б
так працювати?

Час, у який довелося діяти Є.В.Теличенко, був відзначений нещодавньою
перемогою ветеринарії над чумою великої рогатої худоби, захворюванню
номер один у регіоні. Завдяки напруженій роботіземських ветеринарів,
починаючи з 1894 р. чума на Катеринославщині більше не реєструвалась.

Сили фахівців були перекинуті на боротьбу з такими захворюваннями як сап
і сибірка, збитки від яких хоча і були дещо меншими, але також болісно
відбивалися на тваринництві. Треба відмітити, що сап носив характер
епізоотій, і не рідкістю були випадки смерті і людей, що заразилися
сапом від тварин.

У 1899 році, губернська влада вирішила провести поголовний огляд коней,
з метою діагностики на захворювання сапом. Діагностичні дослідження було
вирішено провести у Верхньодніпровському повіті, тому що сил і коштів на
більше не вистачало. В огляді приймали участь 8 ветеринарних лікарів, з
них 7 відряджених з інших повітів, і 8 фельдшерів. Було організовано 4
ветеринарні комісії, у які крім вище названого ветеринарного персоналу
входили поліцейські урядники, а при необхідності і представники земських
повітових управ. Загальне керівництво здійснювалося старшим губернським
земським ветеринарним лікарем Є.В.Теличенком [4, с. 6].

Є.В.Теличенко народився 29 липня 1867 року в міщанській сім’ї. Після
закінчення Харківського ветеринарного інституту в 1896 році працював
дільничним ветеринарним лікарем у селі Гришино Бахмутського повіту (нині
Донецька область). Невдовзі був призначений старшим губернським земським
ветеринарним лікарем і одночасно завідуючим Катеринославською
ветеринарною бактеріологічною станцією [5, с. 1].

Є. В. Теличенко належить до такого типу людей, для яких професійний
обов’язок, суспільне благо, складають невід’ємну частину особистого
життя.Хоча його робота у лабораторії не обмежувалася потребами
Катеринославської губернії, Є. В. Теличенко активно займався
науково-дослідницькою діяльністю, результати якої мали не лише локальне
значення. Так, досконале вивченняметодів розведення і
приготуваннявласних вакцин проти сибірки, діагностика їх дії,
дослідження якості вакцин на місцях, мікроскопічне вивчення і техніка
посіву патологічного матеріалу дозволили у подальшому вийти на рівень
надання ветеринарної допомоги далеко за межами губернії.

Під час Російсько-японської війни, у вересні 1904 року, Є.В.Теличенко
разом з лікарем С. Ф. Бакуном вирушив до міста Вільно, де провів
щеплення 3000 коней, відправляємих у діючу армію. З представленого
звіту, що його зробив, повернувшись з відрядження, старший лікар
Є.В.Теличенко, випливає, що крім 3000 коней, які були щеплені у Вільно,
було проведено вакцинаціюпроти сибірки 2702 коням мирного складу у таких
містах як: Двинськ, Вітебськ, Могильов, Мінськ та ін. [6, с. 1282]. Це
відрядження не було єдиним. Щеплення вакцинами Катеринославської
лабораторії, проводили у Варшаві, Омську, Хабаровську тощо [7, с. 1204].
Як бачимо діяльність Катеринославської ветеринарно-бактеріологічної
станції у роки війни зробила її відомою на державному рівні, а її
керівник – Є.В.Теличенко, розпорядженням військового міністра (за
проханням міністра внутрішніх справ) був звільнений від призову до
діючої армії [6, с. 1285]. Такий історичний факт яскраво засвідчує
значення Є.В.Теличенка у масштабі всієї вітчизняної ветеринарії.

??a? Є.В.Теличенко і під час Першої Світової війни. На початку ХХ
століття велике значення мав кристалічний йод. Спиртові розчини йоду
використовувалися у гуманітарній і ветеринарній медицині. Цей
фармакологічний засіб широко застосовувався для підготовки операційного
поля, обробки рук хірурга, використовувався для лікування ран тощо.
Головним постачальником йоду для Росії була Німеччина. З початком війни,
зрозуміло,виник дефіцит цього важливого препарату. Ціна на кристалічний
йод підскочила з 16-18 до 60-80 карбованців за кілограм. У цей скрутний
час професор Катеринославського гірничого інституту Л.В.Писаржевський
разом зі старшим лаборантом інституту М.Д.Авєркієвим, в подальшому теж
професором, відкрили технологію отримання йоду з морських водоростей
Чорного моря. Не залишився у стороні і Є.В.Теличенко. Він вирішив
експериментальним шляхом дослідити бактеріцидну дію залишків виробництва
йоду, так званої “рідини Писаржевського-Авєркієва”.

Отримавши від М.Д.Авєркієва необхідну кількість рідини, Є.В.Теличенко
провів досліди, в яких визначав її властивості та бактеріцидність
відносно збудників сибірки, сапу та пацюкового тифу. За результатами
проведених досліджень, які були опубліковані, він довів, що вищеозначена
рідина дійсно має дезинфікуючі властивості, але поступається за ними
класичним засобам – сулемі та карболовій кислоті. Однак у науці
заперечливий результат теж має корисне значення [8, с. 7-10].

Є.В.Теличенко – учасник повітових нарад ветеринарних лікарів
[9, с. 787], де його зауваження завжди суттєві і практично корисні,
делегат від губернії на Всеросійських з’їздах ветеринарних лікарів.
Відомі виступи Євдокима Васильовича з питань покращення життя та рівня
оплати лікарів і фельдшерів, організації допомоги сім’ям загиблих
лікарів та багато ін.

У червні 1915 р. Головне Управління Державного Кіннозаводства звернулось
до губернських влад та земств півдня Росії (власне кажучи, України) з
проханням з’ясувати причини розповсюдження парувальної хвороби коней та
запропонувати заходи до її ліквідації. Для кваліфікованого вирішення
питання була створена компетентна комісія, до складу якої увійшли
провідні фахівці регіону – ветеринарний інспектор Л.К.Реймер, головний
зоотехнік Катеринославського земства В.А.Шадрін, завідуючі Ветеринарними
Бюро: Херсонського – В.І.Сінькевич (до речі, регіону з найчисельнішим
поголів’ям худоби), Харьківського – П.О.Косьминський, Київського –
К.М.Хороманський (розробив новий метод діагностики сапу – очну
маллеінізацію) [10, с. 168]. Є.В.Теличенко також увійшов до складу
комісії, у роботі якої приймав активну участь [11, с. 11-12]. Роком
пізніше Є. В. Теличенко працює у складі бюро по об’єднанню заходів
боротьби з інфекційними хворобами тварин на півдні Росії у зв’язку з
бойовими діями.

Розуміючи, що успішний розвиток ветеринарії можливий тільки при
взаємодії усіх рівнів влади і населення, Є. В. Теличенко неодноразово
звертався до Губернської Управи та Повітових Зборів з проханням
безкоштовного росповсюдження роз’яснювальних брошур про причини хвороб і
заходи боротьби з ними. Часто автором цих брошур був сам Є. В.
Теличенко. Відомі такі брошури пера Євдокима Васильовича: «О сапе»
(1899), «Где и как следует убирать трупы животных» (1914) [12, с. 49],
«Сибирская язва животных» (1913) [13]. Остання брошура нагороджена
премією Катеринославського Губернського Земства.

На нашу думку, написання науково-популярного матеріалу досить важка та
незвична задача. Мета автора у такому випадку спрямована на доведення до
непідготовленого читача інформації, яка базується на спеціальних
поняттях і термінах, не завжди зрозумілих навіть освіченій людині.
Іншими словами, потрібно подолатипсихологічно-професійний бар’єр і
перетворитися не тільки на розповідача, але й на перекладача з наукової
мовина побутову. Безумовно така людина повинна володіти матеріалом у
більшій мірі, ніж звичайний фахівець.

Аналізуючи вищезгадану роботу Є.В.Теличенка “Сибирская язва животных” не
перестаєш бути враженим умінню донести до читача у необхідному обсязі,
доступною мовою інформацію про етіологію хвороби та її
перебіг,симптоматику та лікувально-профілактичнізасоби, не втрачаючи при
цьому її наукової цілісності.

Друкують Є.В.Теличенка й у різнихперіодичних виданнях. Його роботи
завжди відзначаються щирістю, глибоким, всебічним баченням питання,
проникливістю висловлення. До речі, таким характеристикам відповідають
публікації у журналі “Южное хозяйство” [14, с. 25-28] тагазеті “Вестник
Екатеринослаского земства” [15, с. 1467-1468].

І сьогоденні здається дивним, що Є.В.Теличенко, перебуваючи на посаді
старшого ветеринарного земського лікаря, знаходив час і можливість
навідуватись у приватні господарства для діагностики захворювань. Так,
“Вестник Екатеринославского земства” повідомляє про відрядження
Губернською Управою Теличенка 16 жовтня 1904 року в економію
П.А.Степуніна (Верхньодніпровський повіт), де разом з дільничним лікарем
він провів поголовний огляд 53 коней економії та знайшов двох дійсно
сапних і 10 підозрілих на захворювання сапом. На прохання господаря,
тварини що дали позитивну реакцію на хворобу, були забиті і знищені [16,
с. 1323].

Траплялось займатися йпитаннями зоотехнії і селекційної роботи в
губернії. Є.В.Теличенко вносить пропозиції до повітових владних
структур, робить зауваженняна ветеринарних нарадах відносно покращення
галузі твариництва, її породного складу [17, с. 1120]. Старшого
ветеринара цікавить все – прилиття крові гірських арденів домісцевих
коней з метою покращення їх робочих якостей; розведення у селянських
господарствах свинів йоркширської породи та багато ін.

Необхідно відзначити, що на знаменитій Південно-Російській
сільскогосподарській виставці у місті Катеринославі посаду інспектора
відділу тваринництва займав Євдоким Васильович Теличенко. Він з таким
успіхом справився з дорученими йому обов’язками, що земельний майдан,
відведений під секцію тваринництва та птахівництва, довелося
розширювати. Відомі коментарі Є.В.Теличенка до програми і результатів
виставки.

Прізвище Є.В.Теличенка ми знаходимо і в 20-ті роки. Саме він у цей час,
перебуваючи на посаді старшого губернського лікаря, піднімав
тваринництво Катеринославщини, зруйноване війною і революцією. Згодом
Є.В.Теличенко переїхав до Північного Кавказу, де очолив Черкеську, а
потім і Карачаєво-Черкеську обласну ветбаклабораторію. На цій посаді,
виконуючи свій професійний обов’язок, він і помер у 1955 році, у віці 87
років. До останніх днів він не залишав свою роботу, якійвіддав усе своє
життя.

Життя Євдокима Васильовича Теличенка – це яскраве, барвисте, повне
самовідданості і шляхетності життя громадянина і ветеринарного лікаря.
Перед сучасним дослідником постає багато невирішених питань – чому
спеціаліст такого високого рівня і рангу не залишав практичної
діяльності, щоб присвятити своє життя суто науковій ветеринарії? Чому
людина, яка віддала величезні сили для створення високоорганізованої
ветеринарії на Катеринославщіні, що діяла на наукових засадах
ветеринарної медицини, покинула свою батьківщину? На жаль, його
біографія по цей час залишається білою плямою в багатьох значимих
моментах. Проте особистість Є. В. Теличенка заслуговує того, щоб бути
прикладом для сучасного покоління і потребує вивчення як з боку фахівців
з краєзнавства, так і істориків науки.

Література

Канзберг С. М., Захрялов Я. Н. История ветеринарной службы
Днепропетровской области. – Днепропетровск, 1990.

Короленко Л. С. На сторожі здоров’я людини. – Дніпропетровськ, 2001

Вакулик В.В. Є.В.Теличенко та розвиток ветеринарної медицини
Катеринославщини першої чверті ХХ-го століття // Наукові
сільскогосподарські бібліотеки у ХХ1 столітті. Тези доповідей
науково-практичної конференції. (Київ, 26-27 березня 2002 року). – К.,
2002. – С. 12-14.

Отчет о состоянии ветеринарной части в Екатеринославской губернии в 1899
году. – Екатеринослав, 1899.

Державний архів Харківської області. – Фонд. 928. – Опис. 61. – Справа.
4148.

По ветеринарной части // Вестник Екатеринославского земства. – 1904. – №
43.

По ветеринарной части // Вестник Екатеринославского земства. – 1904. – №
40.

Теличенко Е.В. О дезинфицирующих свойствах остатков, получаемых при
изготовлении русского йода по отношению к некоторым низшим организмам //
Сведения о ветеринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии
за февраль месяц 1916г. – № 2. – Екатеринослав, 1916. – С. 7-10.

Совещание земских ветеринарных врачей Павлоградского уезда 20-го июня
1905 г. // Вестник Екатеринославского земства. – 1905. – № 30. – С. 787.

Рудик С. К. Коротка історія ветеринарної медицини України. – К., 2001.

Протокол заседания комиссии… // Сведения о ветеринарно-санитарном
состоянии Екатеринославской губернии за октябрь месяц 1915г. –
Екатеринослав, 1915. – № 10.

Теличенко Е. В. Где и как следует убирать трупы животных // Отчет о
Чернявщанских с.-х. курсах. – 1914. – С. 49.

Теличенко Е. В. Сибирская язва животных. – Екатеринослав. – 1913.

Теличенко Е. В. Нужды земской ветеринарии Екатеринославской губернии //
Южное хозяйство. – № 1. – С. 25-28.

Теличенко Е. В. Небывалое развитие сапа // Вестник Екатеринославского
земства. 1904. – № 48. – С. 1467-1468.

По ветеринарной части // Вестник Екатеринославского земства. 1904. – №
44. – С. 1323.

Журнал совещания ветеринарных врачей Мариупольского уезда 21 июля 1904
года // Вестник Екатеринославского земства. – 1904. – № 36-37. –
С. 1120.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020