РЕФЕРАТ
Національно-культурницька діяльність українського козацтва
План
Коли і як виникло козацтво.
Запорізька Січ – центральне явище в історії України.
Внесок козацтва в культурний розвиток України.
Висновок: Історичне значення української козацької культури.
З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» – це гілочка, – на якій
ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий –
сучасного, а третій майбутнього. Тому люди ще в сиву давнину знали про
нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього.
Отже, щоб вірно орієнтуватися в життя, щоб бути освіченою людино, треб
вивчати минуле свого народу, його історію.
Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і
нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється
національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці
сторінки особливо хвилюють і викликають почуття національної гідності. В
історичному минулому українського народу було таке неповторне і
легендарне явище як козацтво…
Коли і як виникло козацтво. На жаль. Історичні джерела підвладні
руйнівницькій дії невблаганного часу. Безліч їх знищили пожежі й повені,
війни, людська недбалість або злочинність. І чим далі в глиб віків
намагається проникнути думка історика, тим важче вдається також і
козацтва, початки якого губляться в темряві століть… І все-таки науковці
спромоглися відтворити, бодай в загальних рисах, зародження й розвиток
цього унікального історичного явища. Щоб краще зрозуміти утворення
запорізького козацтва та першопочатки його існування, треба визначити
характерні риси, на тлі якої розгорталася. Козацька історія…
Блискуча держави Київська Русь припинила своє існування у 40-х рр.. ХІІІ
ст. Це сталося внаслідок монголо-татарської навали. .. Орда хана Батия
завоювала переважну більшість київських князівств, вогняним смерчем
пронеслася по квітучих містах і селах, залишаючи по собі гори трупів та
згарища. Чимало людей було забрано в неволю, обернено на підданих
Золотої Орди. Але героїчний опір наших предків кочівницьким ордам не
пішов даремно. Київська Русь прийняла на себе найпотужніший удар
монголо-татарських загарбників і врятувала від загибелі європейську
цивілізацію.
Героїчні традиції Київської Русі продовжувалися у житті тих князівств,
яким вдалося зберегти свою незалежність, і тих, котрі боролися за її
відродження. Північно-східна Русь стала територією формування російської
народності, західна – білоруської, південно-західна – української. Як
відзначали тогочасні історики об’єднувальний етнічний процес в межах
майбутньої України почався ще напередодні монгольської навали.
Таким чином головною причиною утворення козацтва є утиски з боку
феодалів та Польсько-литовської держави, які змушували до втечі селян і
міську бідноту. Іншою причиною була – турецько-татарська агресія, яка
являла собою смертельну небезпеку для слов’янських та ряду інших
народів.
Що ж власне означає слово «козак». Починаючи з ХVІ ст. історики ведуть
гострі суперечки з цього приводу. Потрапити на слов’янський грунт, слово
«козак» пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого
соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі
поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони
різної землі від іноземних загарбників.
Найчастіше слово означало вільну, незалежну й озброєну людину.
Давно відомо, що козацтву і його авангарду, Запорозькій Січі, належить
особливе місце в історії України ХVI-XVIII ст. і в історичній пам’яті
українського народу. Воно визначене тим, що в часи пробудження
українського народу та виборювання ним свободи й непідлеглості козацтво
виступило провідною силою визвольних змагань, навколо якої згуртувалися
інші верстви й групи суспільства. Це й зробило козацтво і Запорізьку Січ
центральним явищем історії України ХVІ- ХVІІІ ст. тим явищем, яке в
наступні періоди владно жило в народній пам’яті і перевертало посилену
увагу національної інтелігенції, ставало предметом вивчення і роздумів,
рефлексій і художніх відображень. Козацтво не було історичним феноменом,
роль і значення якого замикається в національних межах. Ледве не з часу
межами України, причому не тільки в сусідніх країнах, але й у більш
віддалених, зокрема в західноєвропейських. Цей відгомін зростав у міру
того, як українське козацтво розширювало й активізувало свої діяння,
перетворюючись у вагову військово-політичну силу на Європейському сході.
Голосно заявило воно про себе на європейській сцені наприкінці ХVІ – на
почату ХVІІ ст. своєю запеклою боротьбою. Наслідком всього цього була
численна література про Україну й про козацтво, що з’явилось в ті часи
на Заході, література різноманітна за змістом і жанровими ознаками:
маємо тут мемуари й листи, щоденники й описи подорожей, історичні і
публіцистичні, а також художні твори які здебільшого ґрунтувались на
«літературі факту». ХVІІІ століття розпочалося новим спалахом
зацікавленості Україною та запорізьким козацтвом, викликаним діями
гетьмана Мазепи й битвою під Полтавою, все це відбилося в значній
кількості історичко-літературних пам’яток, що з’явилися в різних країнах
Західної Європи.
Величезна роль у розвиток культури України належить братствам. Братства
існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки
релігій6ний характер.
R6
QOToooooooooooooooooooooooooo
, поширювали церковну літературу. Спочатку до братства входили міщани,
пізніше шляхта і духовенство.
Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Рогатині, Дубно та ін.
Це були – релігійно-національні об’єднання, як очолили боротьбу проти
політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в
Україні. Мета братства: «… православні християни, що живуть серед
чужовірців, серед ляхів, уніатів і проклятих єретиків, хочуть від них
відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов’ю
єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються…»
Для того, щоб діяльність київського братства, до нього вступив сам
гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким і так узяв цей
культурний центр під свій протектораи.
У ХVІІ ст. братства стають загальнонаціональними установами, і цей біг
своєї діяльності вони підкреслювали свідомо у статуті Львівського
братства зазначено, що членом може бути «чи міщанин, чи шляхтич, чи хто
з посполитих людей всякого стану». Виразна всенародність братської
організації – особливо помітна риса. Братства стояли в тісних
взаємозв’язках, вели жваве листування.
Братські друкарні видавали книги, які поширювались не тільки в Україні,
але й Білорусії, Московщині та на Балконах. Виконавці братських шкіл
шукаючи собі хліба, мандрували по містах і селах, всюди розносили нові
знання і гасло боротьби. Це нове, освічене покоління, що пізнало і
власні традиції і чуже знання, виховане в атмосфері боротьби,
визначалося сміливістю і активністю, їхні впливи можна побачити в
завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських
повстаннях, і в зачатках козаччини.
Наставала епоха національного відродження.
Певну роль у розвиток освіти відіграла Запорозьку Січ.
Вже у 1578 р. на землях Війська Запорозького була заснована перша школа,
в якій навчалися бажаючі – як малолітні так дорослі. На Чортомлицькій
Січі в 1650 р. збудували січову військову церву із центральною школою
при ній.
У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів. Всього на
Запорожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковнопарафіяльні
школи. Діяли також, за твердженням історика О.Апанович 3 спеціальні
школи підвищеного типу. Навчання в усіх школах Запоріжжя велося рідною
– «руською» – мовою.
Крім рідної, у січових школах вивчали старослов’янську і латинську мови,
письмо й лічбу, закон Божий, геометрію географію, астрономію, музику
тощо.
Учні проходили курс військово-фізичного виховання, мали досить широкі
права.
Головне завдання козацької педагогіки полягало в підготовці фізично
загартованих, здорових, мужніх воїнів – захисників рідного краю від
чужоземного поневолення; виховання українського національного характеру
і світогляду.
Запорізька Січ – це було не тільки військове, а й ідеологічне утворення.
Тому велике значення надавали в Запоріжжя Січі вміння не тільки
фізичним, але й розумовим, дипломатичним, знанням грамоти та іноземних
мов.
На Січі існували школи музики і співу.
Відомо що Богдан Хмельницький 1652 р. видав універсал про організацію
при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників і взяв їх під свою опіку.
Козацька педагогіка – феноменальне явище і складова української
етнопедагогіки: в усній формі вона збереглася, передаючи з покоління до
покоління найкращі духовні цінності народу. Козацька педагогіка як
невід’ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі
вироблені віками та випробувані часом традиції виховання молоді.
Висновок
Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з середини ХVІІ ст.,
досягнувши в ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. своїх найважливіших форм.
Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалася іншим
європейським національним культурам, а викликала їхній подив і
захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи налагоджується широкі
культурні зв’язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форматом
європейської культури.
Запорізька Січ була певною державою в державі, яка зберегла або
розвивала нові звичаї, які корінилися на виключно українському ґрунті,
були спрямовані на дотримання ідей української незалежності. Права
українцям – бути господарями на своїй землі та не залежати від впливу
чужоземців.
Запорізька Січ не тільки виголошувала ідеї незалежності України, але й
робила всі можливі спроби, щоб досягти їй власними силами. Чи можна
сказати, що українці без такого утворення як запорізька Січ? Можливо,
але це б були друга Україна, і вона б мала другу історію.
Українська історія має чимало визначних подій та явищ, але наявність
Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією, своєрідним стержнем її ідеї
незалежності, її волі та спрямувань для її завоювання.
Історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки
явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та
загальносвітової історії, яке потрібно вивчати. Досліджувати і не
забувати.
Використана література
Антонович В. Коротка історія Козаччини. – К.: Україна, 1991 р. – 158 с.
Мицик Ю.А, Плохій С.М. Стороженко .С. Як козаки воювали: Розповіді про
запорізьких козаків. – 2-и вид. – К.: «Пам’ятки України», 1991 – 302 с.
Запорожці: До історії козацької культури. – К.: Мистецтво, 1993. – 400
с.
Голубицький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування.
(1734-1775 рр.) – Дніпропетровськ: Січ, 2004 – 421 с.
Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К.: Дніпро. – 1991. –
335 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
