Народно-визвольна війна 1648-1654 р.р. та історичні передумови входження
України до складу Російської держави.

Гнітольсько-шляхетської держави, розгнуздана, визиск і пограбування
народних мас феодалами гальмували соціально-економічний та культурний
розвиток України. Пригноблений український народ тривалий час вів
безперервну героїчну боротьбу проти поневолювачів, за свою свободу і
об`єднання з братнім російським народом, близьким йому за походженням та
історичною долею, територією, мовною спорідненістю, культурою і
характером, спільною релігією, єдиній Російській Державі, що розвивалася
і зміцнювалась. Через століття український народ проніс почуття єдності
з братнім російським народом, прагнув до об`єднання з ним у спільній
державі. В російському народі він справедливо вбачав єдиного захисника і
вірного союзника в боротьбі проти іноземних загарбників. В той час
загострювалися відносини між Росією і Польщею. Тривалі переговори
російського посольства у Варшаві не дали бажаних результатів. На початку
липня 1652 року до Москви прибуло посольство з Польщі. Переговори
тривали до вересня. Обидві сторони не змогли дійти згоди. Польські посли
вимагали від Росії припинення зв`язків з Україною і дорікали їй за
пропуск козацьких військ через брянщину у 1651 році тощо. Богдан
Хмельницький наполегливо проводив політику, спрямовану на возз’єднання
України з Росією. Влітку 1652 року він зустрічався з митрополитом,
намісником константинопольського патріарха, Гавриїлом, який проїздом у
Москву побував на Україні і доручив йому повідомити російський уряд про
події на Україні. Гетьман не обмежився цим дорученням. У грудні 1652
року з України до Москви прибуло посольство, очолюване генеральним
суддею С.Богдановичем-Зарудним. Останній був прийнятий царем і вів
переговори з повноважними представниками царського уряду – боярином
Г.Пушкіним, думним дяком В.Волошеніновим і дяком А.Івановим. Від імені
гетьмана і всього Війська Запорізького він просив прийняти Україну до
складу Російської держави і подати військову допомогу в боротьбі з
ворогами. Переговори посольства С.Богдановича-Зарудного в Москві (до
лютого 1653 року) мали велике позитивне значення для подальшого
зміцнення політичних зв`язків України з Росією.

Національно-визвольна війна 1648-1654 р.р.

За своєю суттю це була антифеодальна всенародна визвольна війна,
головною рушійною силою якої виступало селянство, а потім силою і
лідером – козацтво, яке вело за собою і всі інші стани феодального
суспільства України. Ця війна була досить довготривалою, набула великого
розмаху і мала рішучій характер. ЇЇ очолював видатний діяч і
воєначальник Богдан Хмельницький, син українського дрібного шляхтича,
чигиринського сотника.

Близький до широких мас козацтва, він розумів її думи і прагнення – і
тому він разом з групою запорожців, своїх сподвижників, з`явився на
Запоріжжі і почав безпосередню підготовку до повстання. Хмельницький вів
його дуже обережно.

На початку квітня 1648 року козаки обрали Богдана Хмельницького
гетьманом і зразу ж після цього він очолив виступ запорозьких козаків
проти польських військ.

Перша битва відбулась пір Жовтими Водами 5-6 травня 1648 року. Козаки
розгромили передовий авангард шляхетського війська, а 15-16 травня 1648
року під Корсунем – і його основні сили.

До вересня 1648 року визвольна армія Богдана Хмельницького вже
нараховувала понад 80 тисяч чоловік і була готова вести подальшу
боротьбу за праве діло всього народу.

У битві під Полявцями, яка відбулася у вересні 1648 року, було
розгромлене 40 тисячне польсько-шляхетське військо, яке прибуло для
придушення повстання. Ця битва засвідчила зрослу силу повстання, яке
тепер охопило і Білорусію. Польський уряд змушений був запропонувати
Богдану Хмельницькому укласти перемир`я, визнавши його гетьманом
України.

Битви українського народу під проводом Хмельницького показали великі
потенційні сили повстанців, їх рішучість і готовність до подальшої
боротьби.

У цей час розробляється військовий статут – “Статті про устрій Війська
Запорізького”, розпочинається формування центрального і державного
апарату, в якому функції уряду виконували генеральний старшина і
гетьман, обозний, суддя, осавули, писар, хорунжий, бунчужний,
підскорбій.

Центральною установою вважалась гетьманська канцелярія, яка перебувала у
Чигирині, де була і гетьманська резиденція.

Українські війська за звичаями і традиціями поділялись на полки і сотні.
У реєстрі Війська Запорізького (1649 р.) названо 16 полків:
Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський,
Уманьський, Брацлавський, Київський, Переяслівський, Миргородський,
Полтавський, Прилуцький, Ніжанський, Чернігівський тощо. В них
нараховувалося 271 сотня.

У цей час Україна перетворювалась на суб`єкт міжнародних відносин.
Встановлювалися стосунки з Росією, Портою, Кримом, Трансільванією тощо.
У той же час велися переговори з польськими комісарами, після яких,
виконуючи волю народних мас, вирішено продовжувати війну.

Весною 1649 року польська армія чисельністю 12 тисяч чоловік знову
вторглася на Україну, але була зустріта і оточена під Збарежем. Їй на
допомогу із Любліна вийшов великий загін польського війська на чолі з
королем Яком Казиміром.

5-6 серпня 1649 року вирішальна битва поблизу Зборова. Зрада кримського
хана Іслам-Гірея, підкупленого поляками, врятувала їх від повного
розгрому. Ця битва примусила Богдана Хмельницького піти на укладення 8
серпня 1649 року Зборівського договору. Договір декларував підтвердження
“привілеїв” козакам і старшині, визначав 40 тисяч реєстру козацького
війська, а шляхта могла повертатися до своїх маєтків.

У лютому 1651 році польські війська, які нараховували 150 тисяч чоловік
почали нашестя на Україну. Проти них Богдан Хмельницький повів 100
тисячну селянсько-козацьку армію. Разом з ним йшли його союзники –
кримські татари, чисельністю 50 тисяч чоловік. Битва відбулася поблизу
міста Берестечка на Волині 18-20 серпня 1652 року.

Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гніту
продовжувалась до 1667 року, коли царський уряд заради своїх імперських
інтересів, знехтував інтересами України, підписав з польським урядом не
вигідне для України Андрусівське перемир`я, яке згодом переросло у
“Вічний Мир” між Росією і Польщею. Саме ця обставина і зумовила
українсько-польську війну, яка тривала 19 років, засвідчила перед усім
світом велич духу українського народу. У цій смертельній боротьбі він
відстоював право на своє існування, створив власну державу і здійснив
свою мрію про звільнення рідної землі від іноземних загарбників.

Похожие записи