.

Мазепа у німецькій пресі по 1708 р. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2174
Скачать документ

Реферат на тему:

Мазепа у німецькій пресі по 1708 р.

Після переходу Мазепи до шведського короля, тон німецької преси різко
змінюється. Передтим вона писала прихильно, друкувала у прихильному
світлі його біографію, а Европеїше Фама помістила, як згадано, на першій
сторінці 1706 р. портрет Мазепи. Тепер німецька преса зайняла до
гетьмана вороже становище, називаючи його “зрадником”, людиною без чести
й тому подібними епітетами.

Однією з перших німецьких газет, що подала вістку про “зраду” Мазепи —
це нам уже відома Пост унд Орд. Цайтунґ (у Ляйпціґу) в 52-гому числі за
1708 рік. Цей тижневник, як видко зі змісту й насвітлення цієї вістки,
користувався московськими джерелами. Користуючись тими самими джерелами,
згадав про “зраду” Мазепи інший німецький тижневник Вохентліхе
Реляціонен, у Галле з 7 січня 1709 р. У зв’язку з переходом гетьмана
Мазепи на сторону Карла XII в 1708 р., німецька преса знову присвячує
йому багато уваги, але вже в іншому світлі. Европеїше Фама інформуючи
своїх читачів про цю подію, стримується від будь-яких коментарів, згадує
тільки, що вже в 1704 та в 1706 роках редакція помістила його біографію
та портрет.

Европеїше Фама не знаючи хто буде переможцем, не хотячи наражуватись на
евентуальні прикрості зі сторони шведів та покликуючись на свою
об’єктивність, пише за шведськими джерелами, “що в цій війні Карло XII
має перевагу, бо отримав по свою сторону Мазепу”, а з другого боку,
цитуючи московські джерела, подає, що несподіваний перехід гетьмана до
шведів хоч зробив велике враження, однак багато козаків повернулось
назад до царя, який наказав негайно вибрати в Глухові полковника Івана
Скоропадського на нового гетьмана, так що ситуація багато не змінилася.

Будучи певною, що шведський король дійсно програв битву під Полтавою і
що від нього не загрожує ніяка небезпека, щойно тоді Европеїше Фама не
дотримується вже більше своєї “невтральности”, відновлює вихвалювання
царя, не щадить злорадісних та іронічних завваг на адресу Карла XII, а
Мазепу називає “зрадником, що не побоявся Бога”. Яке вороже наставлення
з боку Европеїше Фама було до Мазепи, свідчить той факт, що редакція з
задоволенням коментує вістку про видачу Туреччиною гетьмана та
Войнаровського цареві. Коли ж виявилося, що ця віства не відповідає
правді, редакція не приховує з цього приводу свого жалю, стверджуючи
помилку в попередньому числі й додаючи, що цар визначив нагороду у сумі
300.000 талярів за голову Мазепи.

У подібному тоні пише тижневник Вохентліхе Реляціонен у Галле з 14
вересня 1709 р. (ч. 37) та 17 жовтня 1711 р. (ч, 42), переписуючи майже
дослівно з Европеїше Фама. На окрему увагу заслуговує таке
характеристичне речення:”…відомий уже нам Мазепа, вождь козаків,
плянував звільнити Україну з-під московського ярма, щоб володіти як
суверенний володар під шведською протекцією”.

Нюрнберзький журнал Більдерзаль, згадуючи в 1708 р. про перехід Мазепи
до шведів, обмежився лише до ляконічного ствердження самого факту, без
ніяких коментарів. Додано, що причиною, чому шведський король змінив
свій первісний плян, було те, що цар, відступаючи перед шведами, все за
собою нищив. Саме тому Карло XII був змушений силою обставин повернути
війська на Україну.

Щойно в наступному числі за 1709 р. Більдерзаль, коментуючи
українсько-шведський союз, пише, що шведський король, опинившись у
невідрадному стані, знаючи невдоволення гетьмана з царського уряду, сам
запропонував Мазепі союз, а цей погодився на шведську протекцію.
Переходові Мазепи до шведів Більдерзаль не надає великого значення,
мовляв, що це не допомогло багато шведському королеві, ані не пошкодило
цареві. Крім того, Більдерзаль, користуючись Европеїше Фама (т. 25),
помістив досить довгу біографію Мазепи. Для пропагандивного ефекту, в
Більдерзааль додано ілюстрацію, на якій показано тих козаків, що
покинули гетьмана й повернулися в боєвому порядку на сторону царя.

Дуже систематично, по діловому та в подробицях описує франкфуртський
журнал Театрум Европеум у 1720 р. перехід Мазепи до шведів, аналізує
причину його переходу, подає довгий, але радше негативний життєпис
Мазепи, повне знищення Батурина, погане ставлення шведського війська до
українського населення, гостру зиму в 1708 р. та її згубні наслідки для
шведів і прихід запорожців у березні 1708 р. до шведського короля. Тут
же дано детальний опис битви під Полтавою, втечу Карла й Мазепи до
Туреччини й заходи царя в султана, щоб дістати гетьмана у його руки.

Майже після 12 років Театрум Европеум розповідає про події з 1708-09
років гарною літературною мовою, починаючи від вияснення, чому шведський
король, ідучи походом по дорозі Смоленськ-Москва, несподівано змінив
свій плян, і повернув у напрямі на південь.

З цього вияснення довідуємося, що Мазепа, використовуючи нестерпні
утиски царя по Україні, ображений грубим поводженням Меншикова, з Волині
(в листопаді 1705 р.) наладнав зв’язки через пол. короля Ст. Лещинського
зі шведським королем, якого просив узяти його під свою протекцію. У той
час Карло XII мав інші пляни й не пішов на Україну, але 1708 р.,
особливо по втраті корпусу Левенгавпта (29 вересня 1708 р.) він радо
згодився на пропозицію українського гетьмана. Будучи в таємних зв’язках
із Мазепою, пише Театрум Европеум, Карло XII, як тільки наблизився з
півночі до кордону України, наказав ген. майорові Ляґеркроні, щоб він із
добірним 6.000-ним військом зайняв деякі місцевості на шляху
Брянськ-Калуґа-Москва, зокрема ключову твердиню Стародуб. Ляґеркрона
збившись із дороги, вислав гінця із запитом, що йому дальше робити.
Розсерджений Карло наказав негайно зайняти Стародуб. Коли шведський
генерал нарешті прибув під Стародуб, було вже запізно, бо в міжчасі
царський генерал Іффлянд зайняв Стародуб без бою, тому що Мазепа, будучи
певним, що шведи прийдуть скоріше, наказав полк. Скоропадському впустити
те військо, яке прибуде перше. Так то, без бою, дістався росіянам не
тільки Стародуб, але й інші міста — як Новгородок і Батурин, який
Меншиков зруйнував до основ ще до прибуття шведів. Насправді, як це
подає Б. Крупницький за свідоцтвом польського представника при Карлові
XII ген. С. Понятовського, Скоропадський впустив Ляґеркрону, вітаючи
його хлібом і сіллю. Одначе швед зробив тактичну помилку: замість
обсадити й забезпечити місто, подався пів милі дальше, щоб зайняти місто
Почеп, а в міжчасі вночі Стародуб зайняв рос. генерал Іффлянд.

Далі йде опис прийняття Мазепи в головній квартирі Карла XII, а потім
довгий життєпис Мазепи, в якому попри позитивні прикмети, як
“високоосвічений, хоробрий,” Театрум Европеум тепер додає такі прикмети:
“честолюбивість, жадоба грошей і влади, еґоїзм, скупість”. Показує
гетьмана в негативному світлі, дарма що протирічить своїм власним
попереднім інформаціям. Ще перед 1708 р. Театрум Европеум писав, що
Самойловича усунено через його зраду, тепер він пише, що його скинено на
донос Мазепи. Раніше підкреслював, що виключним виновником за неуспіх
другого походу на Крим у 1689 р. був сам князь Ґоліцин, тепер приписує
цю невдачу Мазепі. Тенденційність франкфуртського журналу очевидна.

Дальще Театрум Европеум описує погане, вороже відношення шведів до
місцевого українського населення, з яким обходилося не як з союзником,
але як із ворогом, тож не диво, що наставлення цього населення змінилося
на вороже.

Театрум Европеум теж аналізує союз Мазепи зі шведським королем і
приходить до висновку, що з уваги на невелике число, бо 8.000 козаків,
навіть пізніше доповнене запорожцями, теж 8.000 тисяч у березні 1709 р.,
Мазепа не допоміг багато Карлові XII, а найбільше пошкодив сам собі.
Своє твердження Театрум Европеум підтверджує таким роздумуванням: якби
Карло XII не брав поважно допомоги Мазепи, то не міняв би пляну і міг би
був врятувати корпус Левенгавпта; втративши його, силою обставин мусив
би відступити назад до Литви або до Польщі, бо дальший похід був би
безглуздям. Отже причиною програної під Полтавою битви була надія
шведського короля на допомогу Мазепи, якої він не дістав.

У дійсності причиною, чому Карло несподівано вирушив на Україну, було не
запрошення Мазепи, але те, що Петро, відступаючи, наказав за собою все
нищити. Це однозгідно стверджують учасники походу — німецький капелян Й.
В. Барділі та військовий капелян шведського короля, Ґеорґ А.
Нордберґ. 20 Більше того, згідно з записками Нордберґа, дорадник Карла
XII ґраф К. Піпер старався переконати короля, щоб він не тільки не йшов
на Україну, але радше повернувся й забезпечив корпус ген. Левенгавпта,
що був саме в дорозі з Риґи до головної армії.

Шведський король гадав, що росіяни не наважаться заатакувати корпус
Левенгавпта, який, маючи 11.000 війська й великий запас боєприпасів, міг
сам оборонитися. Тим часом король не знав, що ген. Лібекер, згідно з
первісним пляном, мав вести диверсійну війну в Інґрії (в Естонії) та в
околиці Петербурґу, відступив до Риґи і дав цареві вільну руку у воєнних
опереціях. Цар не тільки заатакував, але й розгромив корпус Левенгавпта,
якому вдалося втекти 3.000 вояків, про що Карло довідався щойно тоді,
коли звернув зі шляху Смоленськ-Москва на Україну. У своїх споминах
Понятовський гірко докоряє не тільки генералові Ляґеркроні, але й іншим,
серед яких згадані Лібекер, Левенгавпт, Росс та Реншельд. Останньому
Понятовський закидає, що підчас битви під Полтавою ген. Реншельд
розгубився й не знав, що робити, хіба що бігати з одного кінця до
другого, не давши ні одного розумного наказу. Як відомо, шведський
король кілька днів перед битвою, виставивши себе на небезпеку, був
ранений у п’яту і не міг особисто командувати армією, передав
командування ген. Реншельдові.

h

,„9a>[email protected]?R°bigaejaen???????aeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

5До речі, чи не найбільшу помилку вчинив ген. Лібекер, командуючи
шведською армією на півночі. Він “хоч мав досить війська, щоб зайняти
околиці Новгорода і Пскова та взагалі тримати армію царя в шаху”, без
попереднього порозуміння з Карлом XII, навіть не повідомивши свого
начального вождя, через вибух якоїсь недуги, відступив до Риґи, даючи
вільну руку цареві. У той час зі Швеції через Риґу поволі посувався
корпус ген. Левенгавпта, везучи на 5.000 возах воєнне добро — артилерію,
боєві й харчові припаси для головної армії. Цар, маючи вільні руки,
напав 29 вересня 1709 р. на корпус ген. Левенгавпта під Лісною, повністю
розбив його (з 11.000 врятувалося тільки 3.000) і забрав велику здобич.
Оскільки росіяни, відступаючи все за собою нищили, шведська армія
опинилася під маревом голоду. У цьому була причина, чому шведський
король був приневолений змінити свій плян і замість іти по дорозі
Смоленськ-Москва, повернув на Україну. Довідавшись про це, Мазепа сказав
П. Орликові: “Чорт його сюди несе. Він зруйнував усі мої пляни і наведе
сюди російське військо. Тепер Україна буде зруйнована — і все пропало.”

Насправді, Мазепа, не покладаючись на власні сили та боячись зради із
власних рядів, (от хочби недавній донос ген. судді Кочубея та полк.
Іскри), договорюючись зі шведським королем, обіцяв йому тільки допомогу
в харчах без активної воєнної участи. Мазепа, надіючись на шведську
перемогу, слушно волів зайняти невтральне становище. Карло, наступаючи
на Москву, був би відрізав російську армію від України, і тим самим
гетьман міг би стати по стороні переможця, рятуючи тим свою ситуацію.
Щоправда, 1707 р. Мазепа, будучи зі всією армією на Волині, пропонував
шведському королеві свою допомогу, але тоді, як вже згадано, король
дипломатично відкинув українську пропозицію.

Як одну з причин катастрофи під Полтавою, Театрум Европеум подає
катастрофічні наслідки надзвичайно гострої зими в 1708-9 р., що своїм
холодом “здивувала всю Европу”, та під час якої від сильного морозу
“багато вояків відморозило ноги, руки, носи та інші частини тіла, а
багато зовсім замерзло, зокрема ті, що пили багато горілки… За одну
ніч Шведи втратили три тисячі вояків”.

19 березня (правильно 4 квітня) 1709 р. Театрум Европеум згадує про
“прибуття козаків з Запоріжжя”, щоб з’єднатися з Мазепою та прийняти
шведську протекцію. Поки прибули запорожці до шведського табору, вони
“розбили три московські полки коло міста Горшина, з яких урятувалося
всього 400 людей. Об’єднавшись із Мазепою, вони створять 15.000-тисячну
армію.” Звичайно ця цифра перебільшена. Згідна з даними сучасників, на
шведську сторону прибуло 8.000 запорожців, а сам Мазепа не мав тоді
більш як 4.000 козаків.

Хоч генерал Реншельд та граф Піпер відраджували своєму королеві
продовжувати облогу Полтави, — пише Театрум Европеум — Карло послухав
Мазепу, що мав на нього великий вплив. Зовсім слушно, бо, як пише
Оглоблин, “Полтава мала велике стратегічне значення, стояла на схрещенні
важливих шляхів на Запоріжжя, й Крим та Туреччину, на Правобережжя й
Польщу, на Слобожанщину й Москву та на Дін. Володіння Полтавою
забезпечувало панування над усією південною частиною Лівобережжя.
Нарешті, в Полтаві були запаси провіянту та фуражу, а також сукна,
потрібного для війська”.

Дальше йде детальний опис битви під Полтавою, який Театрут Европеум
закінчує драматичною розмовою, під час якої Карло XII мав сказати до
гетьмана: “Мазепа, Мазепа, ви нас завели! Коли б ми були послухали
нашого вірного генерала Реншельда”.

Втеча до Туреччини вдалася, завдяки Мазепі й козакам, пише Театрум
Европеум. Вони “знали всі долини, ріки й потічки, як найкращий моряк без
компасу знає свою дорогу на морі”; це взято дослівно від Барділі, який
переписав це зі шведського “докладного денного реєстра”.

Далі Театрум Европеум пише, що цар робив усі заходи дістати Мазепу, але
турецький уряд кожного разу відмовляв московським посланцям. Свій нарис
про Мазепу Театрум Европеум закінчує так: “З листопада 1709 р. помер
старий Мазепа в Бендерах, вірний, але дуже нещасливий союзник шведського
короля. Був це чоловік глибокого розуму, з великим воєнним досвідом і,
хоч мав велике майно та владу серед козаків, шукав собі чогось вищого;
може через бажання помсти, знайшов нещастя. Він помер, проживши 77
років, саме тоді, коли росіяни дуже сильно домагались його видачі. Були
поголоски, що турки, бажаючи позбутись, отруїли його, однак тяжко в це
повірити, бо вони кожного разу категорично відмовлялись його видати”.

Побіч періодичної преси того часу, треба ще згадати тодішню енциклопедію
Якова Христофа Ізеліна, в якій на основі тогочасних німецьких журналів
(Европеїше Фама, т. XXV та Театрум Европеум т. XV), зредаговано
біографію Мазепи у невтрально-прихильному світлі; Мазепа походив зі
шляхетського роду, був при польському королівському дворі, але через
збіг обставин опинився спершу в Дорошенка, а опісля в Самойловича.
Завдяки своїм здібностям Мазепа не тільки вибився поміж козаками, але
став навіть вибраним гетьманом. Він віддано служив цареві 20 років, але,
хотячи бути сувереном, об’єднався з Карлом XII. Однак це не вийшло
Мазепі на добро, бо шведи програли, по битві під Полтавою Мазепа мусів
шукати захисту в Туреччині, де й помер 3 вересня 1709 р. в Бендерах і
був похований у катедрі св. Юра в Яссах. Майже однаково подав Й. Г.
Зедлер біографію Мазепи у своїй енциклопедії.

Відносно дати смерти Мазепи в українській історіографії триває
розбіжність. Одні історики (М. Костомаров, М. Грушевський) приймають за
дату смерти Мазепи день 22 серпня (ст. стилю), тобто 2 вересня (hob.
стилю) 1709 р., інші історики (М. Андрусяк, Б. Крупницький) уважають за
правильну дату 22 вересня (ст. ст.), тобто 2 жовтня. Зацікавлення
Мазепою та його союзом зі шведським королем знаходимо навіть у Меркюр
гісторік енд попітік, що рівночано виходив теж німецькою мовою,
присвячуючи свою увагу майже виключно подіям у Західній Европі.
Принагідно згадував козаків, напр., про участь “вірних козаків” під час
першого Кримського походу, чи про похід козацького війська до Польщі в
1704 р. Однак у своєму виданні за січень 1709 р. Гісторішер — унд
політішер Меркуріюс користуючись “листами” з царської головної квартири
над Десною з 16 листопада 1708 р., подає докладний опис цієї історичної
події: Сімдесятлітній “генерал” Мазепа поставив всю свою козацьку армію
у бойовому порядку і під претекстом наступу проти шведів вирушив у
похід. Одначе, коли розповів козакам про свої наміри перейти на сторону
шведського короля, головні сили козацької армії, за винятком трьох
полковників із їхніми полками, повернули назад. На вістку про це, цар
вислав Меншикова зруйнувати Батурин і звелів вибрати нового гетьмана в
особі полковника Скоропадського. У виданні за вересень 1709 р.
Гісторішер унд Політішер Меркуріюс згадує про втечу Карла XII до
Очакова, а звідти до Бендер. Під час цього захоплено в полон небіжа
гетьмана та інших визначних старшин, яких доставлено до Києва. Як уже
згадувано, ця відомість не відповідає істроричній правді.

Інший журнал, Ной-ерефнетер Вельт— унд Штаатшпіґель, що також
присвячував свою увагу західноєвропейським справам, у своєму виданні за
1709 р. дав багато місця докладному описові битви під Полтавою,
користуючись виключно московськими джерелами. Подано негативну
характеристику Мазепи.

Література:

АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.

АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.

БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.

БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.

БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).

БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.

БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1

ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.

ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.

ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.

ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.

ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.

ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.

ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.

ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.

ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.

ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.

ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.

КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.

КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.

КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.

КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.

КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.

ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.

ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.

ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.

МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020