Реферат на тему:

Математик, літератор, громадський діяч Б.О. Маркович

Від народження Богдан ділив з батьками їх дороги – спочатку по Україні і
Росії, згодом – по Європі. Героями його дитинства були Хмельницький і
Дорошенко, а першими прочитаними книжками – випуски “Хати”, які
М.О.Маркович замовляла до Німеччини і Франції. Для “науки своєї і
Богдасевої” [7, с. 26], М.О.Маркович також інтерпретувала “Історію
русів”, твори Рігельмана, Бантиш-Каменського, Маркевича, компілювала
народні історичні перекази і легенди. Богдан з дитинства цікавився усім
довколишнім, жадібно вчився, був відкритою, сміливою і розсудливою
дитиною. Відвідавши російських родичів, пані Маркович повідомляє
чоловікові, що Богдан “втішив усіх своєю мовою і величністю. Ну, якби ти
побачив, ходить і говорить, ніби цілий вік між великими панами був… Дуже
жадаю я, щоб ти послухав як він почне оповідати про діянія Дорошенка і
Хмельницького…” [7, с. 17-18, 26]. Письменник Д.В.Маркович запам’ятав
двоюрідного брата таким: “Но всех более удивил меня Богдась … волоса
светлой головки острижены коротко в кружок, одет был в «вышиванной»
сорочке, заложенной в штаны, подпоясанный и босой; говорит только
по-украински” [20, с. LXXXV].

У Франції пані Маркович показала сина френологу, і той пророкував, “що
дуже буде чоловік правдивий – не зможе ніколи неправди вимовити; дуже
буде розумний і розуму великого; що organ de distruction в його
развитий” [7, с. 74]. Життя Б.О.Марковича підтвердить цей прогноз.

Навчаючись на фізико-математичному факультеті Санкт-Петербурзького
університету, Б.О.Маркович захопився соціалістичними ідеями, був
соратником В.Г.Плеханова, присвятив молоді роки політичній боротьбі.
Знайомий з Б.О.Марковичем по колу радикально налаштованої студентської
молоді, науковець і громадський діяч Д.М.Овсяніко-Куліковський, залишив
портрет молодого революціонера: “Это был в полном смысле красавец.
Умный, хорошо образованный, живой, бойкий, он производил чарующее
впечатление …Он очень увлекался социалистическими идеями того времени,
в их несколько ученической и сентиментальной форме, как увлекалось ими
большинство радикальной молодежи” [22, с. 1-9].

І справді, Б.О.Маркович був налаштований і діяв радикально: у 1877 р.,
під час відомої демонстрації на Казанській площі в Петербурзі, де
виступав Плеханов, він “весьма энергично действовал боксом, сражаясь с
городовыми” [22, с. 7]. Серед інших рис Б.О.Марковича – відвертість і
любов до мистецтва [16, арк. 6]. Б.О.Маркович виріс, не знаючи
соціальних меж, бачив у кожній людині рівного. Аби вивчати потреби
народу і розповсюджувати соціалістичні ідеї, Б.О.Маркович поступив
робітником на фабрику. Антиурядова діяльність, участь у демонстраціях і
розповсюдження політичних ідей, не завадили йому закінчити навчання в
університеті і отримати кандидатський ступінь, але призвела до численних
арештів і заслань.

У 1885 р., місцем перебування заарештованого Б.О.Марковича призначено
Новомосковськ Катеринославської губернії, де він оселився під гласним
наглядом поліції, яка мала “собирать все сведения, относительно
Марковича, как-то совершение преступлений и неблаговидных поступков,
причины переселения из одной местности в другую, если бы таковое
последовало, сведения об образе жизни, занятиях, поведении.” [4, арк.
1-3]. У Новомосковську, за поліційними рапортами, Б.О.Маркович “ведет
себя по отношению к местным властям крайне вызывающим образом” [4, арк.
9]. За зухвалу поведінку та спроби підтримки товаришів, що опинились у
в’язниці, вже через півтора місяця піднаглядного життя, у жовтні 1885
р., він на півтора роки потрапляє до в’язниці. Це був найсумніший період
життя Б.О.Марковича: в неволі, “среди нравственно искалеченных людей”
[16, арк. 13], що були по обидва боки ґрат. В’язень вболіває “за их
духовное убожество, за те страдания совести, которые наверное
сопровождают их дурные поступки, беспричинные обиды других – я не
допускаю, чтобы совесть их не мучила… А до меня доносится лишь немногое,
лишь то, что можно видеть или слышать издали. Что было бы, если бы я все
видел и слышал, знал и чувствовал? Наверное души бы не хватило
воспринять и перестрадать все эти чувствования” [там само].

Співбесідницею, порадницею Б.Марковича в цей час, як завжди, була
М.О.Маркович — вона підтримувала його листами і посилками, а наприкінці
лютого, маючи звістку про заслання сина до Астрахані [16, арк. 14],
відвідала його у в’язниці. В дорозі вона захворіла, в Катеринославі її
зустріла негода, “скверная гостиница” і невблаганність губернатора
Д.Н.Батюшкова, до якого вона зверталась з проханням вплинути на долю
сина [7, с. 176]. Мати й син мали кілька побачень у в’язниці. Пригнічена
станом здоров’я сина, М.О.Маркович з Катеринославу вирушає до Харкова,
де сподівається продовжити клопотання про звільнення.

Клопотання успіху не мали: Б.О.Марковичу призначено прибути на місце
трирічного заслання до Астраханської губернії [4, арк. 14]. Він
намагається відкласти час відправлення через слабкий стан здоров’я, а
також вимагає дворянських привілеїв — заміну шляху “по этапу” в
арештантській робі прибуттям до Астрахані залізницею без супроводу, або
ж у супроводі конвоїрів, утримуваних власним коштом [4, арк. 17-18].
Тричі оглянувши Б.О.Марковича, Новомосковські тюремний та повітовий
лікарі визнають його стан таким, що не дозволяє вирушити на заслання;
виконання призначення відкладається. У травні 1887 р. Б.О.Маркович
вирушає залізницею з Новомосковську через Синельникове і Лозову до
Ростова-на-Дону, а звідти – через Царицин — до Астрахані [4, с. 31].

На засланні, в Астраханській, а згодом – Саратовській губерніях,
Б.О.Маркович стає помітною постаттю в житті російської провінції. Він
зближується з М.Г.Чернишевським, і під його впливом розпочинає
літературну діяльність: стає співробітником місцевих видань, а згодом-
редактором “Саратовского вестника” (1895-1898 рр.). З 1889 р. він
співпрацює з“Астраханским вестником”, з 1900 р. – з “Волжским вестником”
і “Саратовским листком” [16, арк. 24; 249, арк. 1-3]. Під керівництвом
М.Г.Чернишевського, Б.О.Маркович дебютує як перекладач. Першою його
роботою в 1888 р. стає переклад творів французького натураліста Летурно
“Evolution de morale” і “Evolution de famille” [26, арк. 1; 25] Після
смерті М.Г.Чернишевського, Б.О.Маркович був довіреною особою його удови
[16, арк. 2, 9; 25].

?????????\?Між 1887 і 1889 рр., Б.О.Маркович остаточно визначився з
професійним вибором, відмовившись від попередніх планів на юридичну
освіту [16, арк. 9]. Його життя остаточно пов’язане з літературою: від
журналістської роботи і публіцистики, до виконання функцій посередника
між літературним світом і М.О.Маркович. Б.О.Маркович бере на себе
видання праць Марка Вовчка і свого дядька, Д.Писарєва. Об’їздивши все
Поволжя, зробивши внесок у культурне життя Казані і Астрахані, Саратова,
Катеринодару [16, арк. 23], на початку нового сторіччя Б.О.Маркович
переїхав до столиці, де увійшов до життя столичної преси. Водночас,
Б.О.Маркович не залишав своєї першої професії, і до історії вітчизняної
науки він увійшов, перш за все, як математик, автор підручників з
геометрії, які відзначались методичною цінністю [8].

З поверненням Б.О.Марковича до столиці, поновилось співробітництво з
Д.Овсяніко-Куліковським [13, арк. 1], який залучив товариша до
столичного журналістського бомонду. Спільні проекти, серед яких — робота
над біографіями О.В.Марковича, М.Г.Чернишевського, М.І.Костомарова,
пов’язують Б.О.Марковича з О.М.Пипіним [18]. Б.О.Марковичу доводилось
зустрічатись з О.Ф.Коні [5].

Перші петербурзькі видання, в яких пощастило знайти тимчасову роботу
провінційному журналістові і колишньому політзасланцю – “Среди
провинций” та “Правительственный дневник” (1901 р.), згодом були
“Санкт-Петербуржские ведомости” (з 1903 р.) [24] і “Свободный народ”
[21, арк. 1-2]. З 1905 р. Б.О.Маркович стає постійним співробітником
столичних “Биржевых ведомостей” [17; 1]. Попри постійні звинувачення у
тому, що він оточив себе революціонерами і радикально настроєними
журналістами [15, арк. 20], Б.О.Маркович працював у цій газеті довгий
час. Тут він керував висвітленням внутрішньої політики, координував
роботу авторів історичних нарисів [23].

Однією з тем, які приваблюють Б.О.Марковича-журналіста на межі ХІХ-ХХ
ст., стає діяльність земств. Ще під час роботи у поволзьких часописах,
він дбає про ретельне висвітлення земської діяльності, організовує
редакційну роботу таким чином, аби представники преси були присутніми на
найважливіших засіданнях земських органів і мали уявлення про
“подкладку” вопросов и прений” [15, арк. 2], а також, разом з
саратовським губернатором О.Косичем, розробляє проект упорядкування і
публікації земських записок в Саратовській губернії [6].

Проживши наповнене пам’ятними зустрічами життя, Б.О.Маркович створює і
бере участь у збиранні матеріалів до цілої низки біографій. Будучи одним
з перших біографів батьків, Б.О.Маркович передає атмосферу свого
дитинства, знайомить читача з своїми видатними батьками, турбуючись про
збереження пам’яті і покладаючи початок вивчення діяльності О.В. і
М.О.Марковичів [2; 3; 9; 12]. Героєм нарисів Марковича, був і його
дядько по материнській лінії Д.І.Писарев [11; 27].

Ще у 1872 р. Б.О.Маркович розробляє економічний нарисМар’їнської
волості, який містить господарчі, демографічні, статистичні, агрономічні
відомості, інформацію щодо тваринництва у вісімнадцяти досліджених селах
[10]. Ставши журналістом, Б.О.Маркович у 1908 р. пише, на
замовленнявидавництва “Мир”, історичний нарис “Царствование Николая І”.
Публікації і особисті папери Б.О.Марковича дають можливість сформулювати
його публіцистичне кредо. Від тексту, від інформації, що подається,
автор вимагає, насамперед, доказовості, обґрунтованості і об’єктивності.
Попри суворі вимоги до роботи і підкреслену математичність ходу думок,
син своїх батьків, Б.О.Маркович не міг не цінувати легкості і образності
журналістського слова, закликаючи молодих колег переймати найкращі
здобутки майстрів літератури [12; 15].

Б.О.Маркович був представником інтересів своєї матері в останню добу її
життя. Його зусиллями, за участі Чернишевського і Пипіна, видається і
розповсюджується по бібліотеках країнивосьмитомове видання зібрання
творів Марка Вовчка [18, арк. 3; 19, арк. 1-2]. За участі
М.Грушевського, Б.О.Маркович видає твори Марка Вовчка на
західноукраїнських землях [3].

Отже, можемо виокремити такі періоди життя Б.О.Марковича: юність, роки
навчання у Петербурзькому університеті, що пройшли у революційній
боротьбі і осягненні математики; заслання і життя на Поволжі, де
Б.О.Маркович знаходить друге покликання свого життя — журналістику, і з
бажанням реалізуватись на цій ниві перебирається у 1900 р. до столиці,
відколи починається новий етап його життя. Верхня хронологічна межа
комплексу джерел, за якими відтворюємо життєвий шлях Б.О.Марковича —
1915 р. Дехто з авторів повідомляє, що Б.О.Маркович помер у 1915 р. [28,
с. 70]. Українські ж видання 1927-1929 рр. говорять про Б.О.Марковича як
про живого на той час професора Ломоносівського університету в Москві
[29].

Література

Анциферов В.А. Письмо к Б.А.Марковичу. – Інститут Російської літератури
(далі – ІРЛІ). 9594.

Гнатюк В. Письмо к Богдану Афанасьевичу Марковичу. – ІРЛІ. 9596.

Грушевский М.С. Письмо к Б.А.Марковичу. – ІРЛІ. 9598.

Дело канцелярии Екатеринославского губернатора об установлении гласного
полицейского надзора за Марковичем Б. – Дніпропетровський облдержархів.
Ф. 11, оп. 1, спр. 178.

Кони А.Ф. Письмо к Б.А. Марковичу. – ІРЛІ. 9599.

Косич А. Письмо кБ.А.Марковичу. – ІРЛІ. 9600.

Марко Вовчок. Твори в 7 т. – Т.7. – Кн. 2. – К.: Наукова думка, 1967. –
423 с.

Маркович Б.А. Геометрия пространства. – СПб., 1911.

Маркович Б.А. Марко Вовчок (М.А.Маркович). Биографический очерк // Союз
женщин. – 1908. – № 1. – С. 11-15; № 2. – С. 10-21.

Маркович Б.А., Вощенин И.А. Деревни, исследованные Б.А.Марковичем и
И.А.Вощениным. I. Марьинская волость. Экономический очерк. 9 августа
1872 г. Торжок. – Відділ рукописів Російської національної бібліотеки
(далі – ВР РНБ). Ф. 1000, оп. 2, спр. 818.

Маркович Б.А. Д.И.Писарев. І. Даниловы и Писаревы. – ІРЛІ. Ф. 174, спр.
9542.

Маркович Б.А. Письмо к С.А.Венгерову. – ІРЛІ. 9616.

Маркович Б.А. Письма в издательство “Мир”. – Російський державний
історичний архів (далі – РДАЛМ). Ф. 597, оп. 1, спр. 159.

Маркович Б.А.Письма в издательство “Речь”. – РДАЛМ. Ф. 1666, оп. 1, спр.
544, 2550.

Маркович Б.А. Письма к Жилкину И.В. – РДАЛМ. Ф.200, оп.1, спр.56.

Маркович Б.А. Письма к Маркович М.А. – ІРЛІ. 9512

Похожие записи