Реферат

на тему:

Легенда про Довбуша

Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700
року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на
будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами
до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на
призьбі, він побачив, як душиться у ворині телятко. Побачивши це, він
доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.

І тоді почав він освоювати свою першу професію — пастухував. Є така
легенда. Коли він пас вівці, то побачив чорта. А всі пастухи мали з
собою рушниці. Побачивши чорта, він вистрелив у нього. Тоді з неба
злетів ангел і сказав:

— Ти проживеш недовге життя, але залишишся в пам’яті людей. І помреш ти
від ярої пшениці і свого волосу.

Другу професію Олекса Довбуш освоював з батьком, працював ковалем. І
третю професію він мав — будував церкви. Він будував церкву в Космачі. І
йому сподобалася гарна дівчина, гуцулочка Марічка.

А перед тим, як звінчатися, обов’язково треба було сповідатися в церкві.
І до тієї церкви приходить Олекса Довбуш з Марічкою сповідатися.

А пан Яблонський, на честь якого названо селище Яблунів, приїхав із
своїм сином на ту Службу. І його син набирає собі для розваги дівчат, бо
він був пан. І сподобалася йому Марічка. Він наказує своїм воякам, щоб
Марічку схопили і привезли до його оселі. Олексі це не сподобалося і він
молодого пана вбив прямо перед церквою з одного удару.

Люди, які це бачили, повтікали в гори, щоб не попасти в тюрму. І Олекса
втік у гори. Ще тоді, коли він був пастухом, Олекса бачив, як пани
знущалися над селянами. І він сказав: «Я не буду ґаздувати, а вони не
будуть панувати».

Є ще така легенда. Коли Олекса втік у гори, він зустрів старого опришка,
загін якого було розбито панами. Опришок той уже помирав. І сказав він
Олексі:

— Ти файний хлопець, ти зможеш зібрати загін, я бачу по тобі.

І Олекса зібрав загін. Він випробовував хлопців по-всякому. Наприклад,
зрубували дерево і воно падало між двома скалами, і по цьому дереву
треба було пройти. Хто не пройшов, той у його загін не проходив. А ще
таке випробування було: казали класти руку на пеньок і бартку* забивали
в пеньок попри самі пальці, так, що іноді відрубували нігті, у кого були
довгі. Забрав руку — в загін не приймуть.

Зібравши таким чином загін, Олекса Довбуш почав бити панів і грабувати
їх добро. Відібрані в панів золото й худобу віддавали бідним. Само
собою, панам це не подобалося, і вони шукали різні способи, щоб знищити
Довбуша.

Пани схопили Марічку і завезли у Коломию, знаючи, що Довбуш обов’язково
прийде її визволяти. І вони схоплять його. І Довбуш поїхав визволяти
Марічку. Поїхав без своїх хлопців, навіть хлопцям не сказав. Але хлопці,
дізнавшись про те, поїхали навздогін. А Довбуша було схоплено і вже його
вели на шибеницю. Але над’їхали хлопці і врятували і Марічку, і Олексу.

Після цього батьки примусили Марічку вийти заміж за багатого гуцула
Дзві?нчука. Але Олекса далі до неї ходив, бо в них була дуже сильна
любов. Олекса любив Марічку і Марічка любила його.

А крім панів були ще й гуцули, які не любили Олексу Довбуша. Це були
брати Мочернаки, які оба? давали по шапці грошей за голову Олекси
Довбуша. Але Олекса Довбуш з ними розправився, зразу з обома.

А ще був такий Дідушко, який теж давав шапку грошей за голову Довбуша.
Одного разу Довбуш приїхав до оселі Дідушка. Був обід, якраз доїли
корови. Довбуш хотів переговорити з Дідушком і послав до нього свого
опришка. А Дідушко побив того опришка. Той Дідушко був такий здоровий,
що до нього було трудно підібрати противника.

Розгніваний Довбуш заходить до нього на подвір’я, зв’язує його і його
сина шнурком, піднімає їх одною рукою і танцює гуцульський танець
«Аркан». Після того було порубано бартками і Дідушка, і його сина. А
надоєне молоко було вилито в річку. З того часу називається річка Білий
Черемош.

Є ще докази того, що сестра і мати Олекси переховувалися в селищі
Яремче. Коли Олекса приїжджав до свої матері і сестри, він кожного разу
хотів купатися у водоспаді. Ставав на пагорбі і свистав у пальці. Тоді
пани вискакували з водоспаду і ховалися по кущах. Бо приїхав Олекса. А
коли Олекса з хлопцями з водоспаду виходили, пани поверталися до
водоспаду.

Одного разу з загону опришків утік найкращий друг Олекси. І забрав той
опришок з собою половину награбованого опришками золота. Довбуш не
вірив, що може бути така зрада, і через три роки найшов він його в одній
із старих церквів. Побачивши його, Олекса викликав його надвір і став з
ним говорити. Микола зрозумів, що розмова буде серйозна і Довбуш його
вб’є.

Довбуш спитав:

— Чому ти втік від мене? І де мої гроші?

Микола повів рукою направо і показав, що збоку будується нова церква. За
ті гроші. Олекса йому сказав, що тут не всі гроші. На це Микола йому
відповів, що решта грошей у Львові, де за них виливається дзвін. І ще
сказав Микола, що він був покараний за те, що кинув забагато золота в
метал, з якого виливався дзвін.

І Олекса Довбуш, піднявши невеличкого Миколу обома руками і поцілувавши
його в чоло, відпустив його на всі чотири сторони.

Пани шукали різні можливості, щоб знищити Довбуша. І вони вирішили
використати Дзвінчука. Дзвінчук був дуже багатий і хотів бути ще
багатшим. Довбуш ходив до Марічки тоді, коли Дзвінчук працював у лісі. А
в ліс він ходив на тиждень, на два. І пани підкупили Дзвінчука.

Дзвінчук зробив кулю, яка була набита ярою пшеницею. І Довбушів волос
був у тій кулі. І перед тою кулею було проведено дванадцять богослужінь.

Дзвінчук сховався на горищі. Прийшов Довбуш, а Марічка його в хату не
пускає. Вона знає, що тут є зрада, і не хоче його пустити. А Довбуш був
хлопець бравий. Він подумав: «Як це Марічка не пускає мене в хату?» Він
виламав двері. Довбуш зайшов, а Дзвінчук у нього стрілив. У пісні як
співається?

Як поцілив у праве плече, А з лівого кровця тече.

Тут розповідають по-різному. Одні кажуть, що Марічка відвела його в ліс
і втекла з ним. Він дав їй багато золота, і вона виїхала в Польщу, де
прожила сто років.

А інші розказують, що Довбуш свиснув у свої білі пальці, як співається в
пісні, хлопці прибігли і питаються в нього:

— Що зробити? Чи цю хату спалити, чи Дзвінчука вбити? Чи її вбити? А він
сказав:

— Ні, я її не вб’ю, бо я її дуже люблю. А Дзвінчука лишіть, його народ
проклене. І хату не паліть. Нехай він жиє в цій хаті.

А в пісні співається, що він просить хлопців занести його в Чорногору.
Але це не було можливе, бо була зрада. Пани були тут як тут, вояки вже
були. Вони просто віднесли його в ліс і накрили гіллям. І він їм
наказав, щоби вони розійшлися по хатах, сховали бартки, сховали пістолі,
бо вони без нього нічого не зможуть зробити.

І він там помер. Три дні він там мертвий лежав. А пани найшли чоловіка і
заплатили йому багато грошей, аби він пішов і подивився, чи він дійсно
мертвий. І тоді його було відвезено в Коломию. В Коломиї тіло Довбуша
було розчленовано на дванадцять частин. І ті частини були розвішані в
цих місцевостях, щоб налякати опришків.

А дехто каже, що тіло Довбуша не найшли, а найшли тіло іншої люди.

* Вори?на — загорожа з жердини.

* Ба?ртка — гуцульський топірець.

Джерела:

Українські народні казки: Книга 3. Казки Гуцульщини. Записав,
упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Львів: Світ, 2008.
— 328 с. Видавництво ДП «Всеукраїнське спеціалізоване видавництво
«Світ»» –

http://www.dsv-svit.lviv.ua/

Похожие записи