.

Козацьке самоврядування на Запорізькій Січі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 636
Скачать документ

Реферат на тему:

Козацьке самоврядування на Запорізькій Січі

Київ 2016

Запорізька Січ у своєму складі мала поділ – військовий і територіальний,
у відповідності з яким і будувалося управління нею. Як військо,
запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіальне – спочатку
на п’ять, згодом на вісім паланок

Слід мати на увазі, що у запорізьких козаків слово “курінь” вживалося у
двох значеннях:

по-перше, як житло;

по-друге, як самостійна частина війська.

Термін “паланка” також мав два значення:

невелика фортеця,

певна частина території Запорізької Січі.

Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші
питання, були загальні або, як їх частіше називали, військові
ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки – 1 січня і 1
жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те
була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші
питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна і укладався мир,
об’являлися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно
переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо,
обиралася і зміщалася козацька старшина.

Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по
куреням, які частіше звалися “сходками”. Курінні сходки збиралися у разі
потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних
справ.

Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні
господарські спори, оскільки населення паланок складалося з нежонатих
козаків, які займалися господарством.

На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у
другій половині XVI – на початку XVII ст. були військові начальники –
кошовий отаман, військовий суддя, військовий отаман, військовий писар,
курінний отаман; військові чиновники – булавничий, хорунжий, довбиш,
пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові
начальники-полковник, писар, осавул.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар складали так звану
військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували
на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися
курінні отамани. У мирний час військова старшина займалася
адміністративними і судовими справами, а під час війни очолювала
козаків, передаючи свої повноваження наказний старшині.

Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову,
адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман
був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і
традиціями козацтва. Обов’язки кошового отамана зводились до
затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення
розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових
доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків,
встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. При всій
повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його
влада обмежувалась трьома умовами: звітом по закінченні строку
повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді
і, нарешті, самою військовою радою.

Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на Запоріжжі.
Його основний обов’язок — здійснення суду над козаками. Крім цього, він
призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як
наказний отаман.

Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи
війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі
розрахунки, приймав укази і послання, що надходили на його ім’я.

Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі, а
під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових
рішень кошового отамана і військової ради, проводив дізнання щодо
злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство
для війська на випадок війни, видавав хлібне і грошове забезпечення
козакам, відав охороною кордонів та ін.

Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада
курінного отамана також була виборною. Курінними отаманами обирали людей
здібних, хоробрих, рішучих. Обрання курінного отамана було внутрішньою
справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших
куренів. Курінний виконував в Січі функції інтенданта: його прямим
обов’язком було забезпечення козаків усім необхідним (продовольством,
паливом тощо), збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові чиновники, головною метою яких
було надання допомоги службовим особам військової старшини у виконанні
їх обов’язків.

Військовий довбиш відав полковими літаврами, якими збирали козаків на
раду. Крім того, він був присутній при виконанні судових вироків,
забезпечував стягнення податків і торгового мита.

?????-

L

t

AE

J

O

?

?

2ійськова в’язниця. Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача.
Інколи він відряджався у прикордонні райони для здійснення військової
розвідки.

Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та ваг, які були
однакові для всього Запоріжжя. Військові шафарі збирали мито
(“перевозне”) на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару.

Військовий булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву,
бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено –
хоругву. Військові чауші виконували функції посланників.

Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і
паланкова. Вона вважалась вище за рангом від військових чиновників, але
на відміну від них діяла за межами Січі в паланках. Похідну старшину
складали полковник, осавул і писар. Вони діяли під час війни.

Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул і
підписарій. їх влада поширювалась на козаків, які мешкали за межами
Січі, у слободах і зимівниках. Усі представники паланкової старшини
обирались на свої посади і залишали їх після загальної військової ради,
тобто рівно через рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки
була досить широкою: він фактично виконував функції отамана, зрозуміло,
в межах території паланки.

В організації козацького самоврядування, яке склалося в Запоріжжі, можна
знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно,
що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної
влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і
зовнішньої політики, притаманні лише державній владі.

Ось чому деякі автори вважають за можливе оцінювати Запорізьку Січ, як
“своєрідне державне утворення” в низов’ях Дніпра або “республіку з
яскраво вираженими демократичними рисами”, підкреслюючи, що “в
конкретно-історичних умовах XVI – XVII ст. Запорізька Січ, як
військово-політичне утворення українського козацтва, в силу специфічної
тодішньої ситуації виконувала функції державного об’єднання і мала риси
ранньобуржуазних республік.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалися
використати цю суспільно-політичну організацію у власних інтересах. Вона
досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність,
всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади
протягом кількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила
також військовий суд.

Однак засилля старшини не в змозі було зруйнувати основні демократичні
принципи побудови органів військово-адміністративної влади, скасувати
притаманні цій системі риси демократизму. Запорізьке лицарське братство
мало великий вплив на процеси державотворення. Мабуть, саме це мав на
увазі К. Маркс, коли характеризував Запорізьку Січ як християнську
козацьку республіку.

Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був
використаний у ході визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Висновки. За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки
зберегти високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в
політичному житті українських земель мала поява і розвиток такої
суспільної верстви як козацтво, центром консолідації якого стала
Запорізька Січ. Тут виникали зародки української державної організації з
притаманними їй елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ
стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

Запорізька Січ була певною державою в державі, які зберігала або
розвивала нові звичаї, які корінилися на виключно українському ґрунті,
були спрямовані на дотримання ідей української незалежності, права
українцям бути господарями на своїй землі та не залежати від впливу
чужоземців.

Запорізька Січ не тільки виголошувала ідеї незалежності України, але і
робила усі можливі спроби, щоб досягти її власними силами. Чи можна
сказати, що українці та сучасна Україна могли б відбутися без такого
утворення як Запорізька Січ? Можливо, але це б була друга Україна, і
вона б мала другу історію. Українська історія має чимало визначних подій
та явищ, але наявність Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією,
своєрідним стержнем її ідеї незалежності, її волі та спрямувань для її
завоювання.

Історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки
явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та
загальносвітової історії, яке потрібно вивчати, досліджувати і не
забувати.

Література

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. К., 1990. – Т. 1. – С.
115-116.

Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва
до середини XVII ст. // УЇЖ. – 1995. – № 5. – С. 66.

Степанков В. Є. Українське козацтво і формування національної держави на
Україні // УЇЖ. – 1990. – N” 12. – С. 23.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020