Реферат на тему:

Концепція «дідичного гетьманату» В`ячеслава Липинського у світлі
сучасного трактування легітимності політичної системи

Легітимність підтримує переконання, що існуючі політичні інституції
найбільше відповідають системі [1]. «Одним з тестів легітимації є
ступінь примусу, до якого треба вдатись виконавцю, щоб домогтися
прийнятної позиції і послуху» [2]. Отже, чим менше примусу державі
доводиться використовувати для досягнення своїх цілей, тим легітимація
її вища.

В. Липинський вважав, що «монархія в формі дідичного, а не виборного
Гетьманства» [3] є органічною потребою у становленні Української
держави. Ідея «дідичного Гетьманства» чужа українській політичній
традиції. Реалізація її у чистому вигляді вимагала б неприйнятного
насильства, і її ймовірно не можна було впровадити в життя за будь-якого
періоду української історії. Хоча, безперечно, ця концепція могла б
набути політичної актуальності і реалізму принаймні на евристичному і
таксономічному рівнях, якщо її розглянути з огляду на використання
деяких відомих політичній науці видів легітимації [4].

Далі ми розглядаємо авторитарну форму правління як сучасну реалістичну
форму «дідичної монархії».

Згідно з традиційним видом легітимації державна влада є легітимною, якщо
вона схвалюється традиційною політичною культурою і цінностями.
Безперечно, з точки зору доцільності у часи Хмельниччини, Руїни чи в
періоди політичного хаосу, суспільної кризи, така форма правління дала б
змогу оформити волелюбну стихію українського політичного життя в
державні рамки. Але реалізувати цю форму правління на рівні традиційної
легітимації нереально внаслідок її суперечності українській політичній
традиції. У процесі становлення Української держави авторитарна форма
правління, припускають, могла б імовірно відіграти роль норманів у часи
Київської Русі.

Згідно з харизматичним видом легітимації влада є прийнятною, якщо вона
спирається на авторитет лідера. За умови існування достатньої харизми і
авторитету «дідичного Гетьмана», персоніфікуючи у своїй особі Українську
державу, могла б з часом набути легітимності. На наш погляд, достатньо
харизматичними і авторитетними особистостями у цьому зв`язку були Б.
Хмельницький, І. Мазепа, меншою мірою П. Скоропадський. За сприятливих
умов їх влада могла б еволюціонувати в бік «дідичного Гетьманства». В
сучасних умовах про таких лідерів ще рано говорити. При їх появі
харизматичний вид легітимації сприяв би утвердженню авторитаризму
особливого українського типу. Спираючись на право, європейські держави
право-раціонально легітимізували своє існування. З точки зору
право-раціонального виду влада вважається легітимною, якщо вона
спирається на рішення, волю законодавчих інститутів.

» & U

?????????Y?Влада «дідичного Гетьмана» могла бути легітимною, якщо б вона
спиралася на рішення законодавчих інституцій (віча, козацької ради,
Верховної Ради), на Конституцію України. Отже, «дідична монархія» у
цьому випадку не суперечила б право-раціональному виду легітимації, а
спиралася б на неї.

В основі національно-патріотичного (націоналістичного) виду легітимації
лежать символи попередніх державних установ, ідея національної держави і
необхідності її зміцнення. Джерелом націоналістичної легітимації у В.
Липинського є ідея не «етнічного», а «територіального» суверенітету
(«закон землі»). Авторитарна форма правління може спиратись на цей вид
легітимації.

Легітимність на основі участі можна інтерпретувати у нашому випадку
виходячи з ідеї В. Липинського, що «дідичний Гетьман» через авторитет не
тільки легітимізує державу, але дасть змогу у перспективі
децентралізувати владу. Цьому виду легітимності властиве залучення людей
до політичної діяльності, що розвиває почуття впевненості у змозі впливу
на власне життя за допомогою політичних структур. Авторитаризм з
«українським обличчям» і сучасним фасадом неодмінно включав би участь
населення у децентралізації влади. Це був би авторитаризм сучасного
європейського типу.

В Україні могла сформуватись не чиста «дідична монархія», а різновид
авторитаризму президента (гетьмана) і у формі, що «засадниче
відрізняється від польської анархічної шляхетської демократії і
московського, східного деспотизму» [5] і водночас протистоїть
українському «традиційному отаманству». Український авторитаризм міг би
набути додаткової актуальності при опорі на національно-свідому еліту,
професіоналів-політиків, менеджерів-технократів, меритократію в сфері
культури [6] і поступовому, але радикальному усуненні від влади
«радянсько-партійного» шару псевдопрофесіоналів і аморальних
апаратників.

Література

Lipset C. Political Мап. – 1963. – № 4. – С.64.

Guy J. J. People politics and government // Political Science: A
Canadian Perspective. – Ontario, 1990 (2 nd ed.). – С.176.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Нью-Йорк, 1954. – С.80.

Graeme G. Changing Patterns of Systemic Legitimation in th USSR //
Coexistence. – 1986. – №23. – С.248-249; Bukowski Ch. Тhe Dilemma of
Economic Reform and Political Legitimacy in Eastern Europe // Ibidem. –
С.227-245.

Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою // Сучасність. – 1973.
–С.150.

Про це див.: Polenski J. The Political and Social Ideas of Vja?eslav
Lypyns`kyj // Harvard Ukrainian Studies. – 1985. – Vol. IX. – № 3/4.

Похожие записи