Реферат на тему:

Конотопська битва Українсько — Московська війна періоду Руїни

Петро Андрусів. Гетьман Іван Виговський, розгром царської армії під
Конотопом 1659 року.

План

Загальні дані

1 Передісторія

1.1 Облога Конотопа

2 Битва

3 Наслідки та значення

4 Відзначення

5 Джерела

6 Посилання

7 Примітки

8 Див. також

Загальні дані

Дата: 29 червня 1659 р.

Місце: Поблизу міста Конотоп

Результат: Перемога Великого князівства Руського

 Велике князівство Руське

Московське царство

Командувачі

Іван Виговський Олексій Трубецькой

Військові сили

30 000 козаків з союзниками, 30 000 татар близько 150 000

Втрати

4 000 козаків 6 000 татар убитими 30 000 вбито

Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня 1659 року)
— битва між московським військом і військами Гетьмана Івана Виговського
та Кримської Орди біля міста Конотопа сучасної Сумської області.

Передісторія

Битва відбулася під час періоду української історії, який прийнято
називати Руїною — добою по смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої
громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення
залишків надбань минулих років визвольної війни. Протиріччя між
Московським урядом, який після смерті Хмельницького посилив своє
втручання в справи Гетьманщини продовжували загострюватися. З приходом
до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох
містах, і зокрема в Києві, почали відкрито підтримувати українську
опозицію Виговському і фактично сприяли загостренню громадянської війни
в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький
договір, за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій
під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою,
заборонялася Унія та гарантувалися права Православної Церкви. Після
цього уряд Московії перейшов від підбурювання громадянської війни до
відкритого збройного вторгнення в Україну восени 1658 року. З’єднавшись
з ворогами Виговського — Іваном Безпалим, осаулом Вороньком та
запорожцями кошового Барабаша, армія Григорія Ромодановського захопила
низку українських міст і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але
також і грабувала мирне населення. Літописець того часу так описує
пограбування Ромодановським Конотопа:

«Він, зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився
перед ними по-христіянські, але пограбував місто і його мешканців
по-татарськи і сказав « що: винуватого Бог знайде, а війська треба
потішити і нагородити за праці, в поході понесені.»

Така поведінка московського війська схиляла на бік Виговського все
більше цивільного населення, козаків. Тим часом велика Московська армія
(більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення
в Україну на допомогу Ромодановському навесні 1659 року. До московського
війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській
війні — на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. За
деякий час загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії
Трубецького та, відступаючи, зненацька захопив м. Конотоп. Незвжаючи на
погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницький відмовлявся та з
чотирьохтисячним загіном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика
московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися
далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року.

Облога Конотопа

Перша спроба захопити Конотоп приступом була невдалою. Укріплення
Конотопа були досить міцними, до того ж фортецю в багатьох місцях
оточували болота, що заважало використовувати важку кавалерію та
артилерію близько від міста. О п’ятій годині ранку 21 квітня, після
молебня, князь Трубецькой почав приступ; місто обстріляли з гармат,
почався бій. Деяким московським загонам вдалося вдертися в фортецю, але
козаки Г. Гуляницького мужньо боронилися та вибили загарбників з міста з
великими втратами.

Після такого фіаско Трубецькой вже не наважувався йти на прямий приступ,
а натомість продовжував обстріл міста з гармат та почав засипати землею
рів. Проте вночі козаки використовували той ґрунт для укріплення валів
фортеці і робили вилазки та зненацькі напади на московські загони
навколо міста. Постійні напади козаків вимусили Трубецького перенести
табір війська на 10 км від міста в урочище Таборище на південній околиці
села Підлипного і таким чином розділити армію між табором і військами
навколо Конотопу. За деякими оцінками тільки на облозі Конотопу
московські війська втратили близько 10000 чоловік.

Аж до 29 червня, цілих 70 днів, чотирьохтисячний загін Гуляницького
утримував фортецю проти 150000 тисяч війська Трубецького, що надало
Виговському змогу організувати свою власну армію, отримати допомогу від
Польщі і Криму і навіть залучити найманців. До козаків Виговського
приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського
та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили
загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько
3800 чол. Було досягнуто домовленності з Кримським Ханом
Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з’явився на початку червня на чолі
30-тисячного війська.

Битва

Армія Виговського включно з Ордою тим часом продовжувала просуватися в
напрямку Конотопа. В 24 червня під селом Шаповалівкою був розбитий
невеликий передовий загін московитів, і від полонених дізналися, що
Трубецькой знаходиться вже не біля Конотопа, і що він не очікував
підходу союзників так скоро. На основі цих відомостей було вироблено
план дій, за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід
від села Соснівки — табору Виговського. Сам Виговський, залишивши
командування братові Григорія Гуляницького Степанові Гуляницькому,
вирушив на чолі маленького загону під Конотоп. Рано вранці 27 червня
козаки напали на військо Трубецького і, скориставшись несподіванкою,
захопили велику кількість московських коней та вигнали їх у степ. Але,
оговтавшись, кіннота Трубецького контратакувала козацький загін і
Виговський відступив за річку Соснівку в напрямку свого табору.

&

?

?

4 z ?

x

&

< ? ? ? I ? o oe 4 z ? x ? ¤ Ae ?x ?$?????????Ae ?$?????????Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через ріку Соснівку і розбив табір на іншому її боці. Решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п'ятитисячний загін Степана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, будучи непоміченим захопив міст через Соснівку, зруйнував його і, загативши вночі річку, затопив низину навколо неї. Рано вранці 29 червня 1659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожарського, відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали його переслідувати. Коли московські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, Пожарський спробував відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому ґрунті біля річки. В цей час з флангу вдарили татари — московська армія опинилася в оточенні; почалася різанина. Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війска Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали. Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарський, за переказами літописців, плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це татари миттєво відтяли йому голову і відіслали її з полоненим до табору Трубецького. Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубецького, що відступала, захопивши багато артилерії; сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покінчивши із залишками військ Пожарського, козаки й татари продовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону. Наслідки та значення Надя Сомко. Бій під Конотопом. Звістка про поразку під Конотопом дійшла врешті-решт і до Москви. Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином: "Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецкой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ відїжджає за Волгу, за Ярославль". Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідея союзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас. До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави. Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни. Відзначення Вперше після проголошення незалежності України, цю подію відзначили деякі націоналістичні рухи країни у 1995 р. У 2008 р. було прийнято рішення про більш масштабне відзначення 350-річної роковини Конотопської битви, зокрема з участю державних структур. В лютому того ж року в с. Шаповалівка, на місці битви був встановлений хрест і капличка. Також була відкрита експозиція присвячена битві. 11 травня 2008 р. Президент України Віктор Ющенко підписав указ про заходи стосовно відзначення цієї битви. Був оголошений конкурс на створення історично-меморіального комплексу на місці битви в Шаповалівці та в м. Конотоп. У своєму указі президент Ющенко також запропонував міським адміністраціям розглянути питання перейменування вулиць та інших об'єктів на честь героїв Конотопської битви. Також розглядався випуск марок, ювілейних монет та документального фільма про цю подію. На тлі цих заходів відбувся обмін нотами російського та українського МЗС. Російська сторона звинуватила Україну у "втягуванні українського народу у штучне та надумане протистояння з Росією". У той самий час, Українське МЗС відзначило, що святкування історичних дат є виключно внутрішньою справою і правом України на історичну пам'ять і не спрямоване проти інших держав. Література Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с., Частина перша (1648—1659). "Року 1659" http://uk.wikipedia.org/wiki/

Похожие записи