.

Коліївщина, 1768. Відновлення православ\’я (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1940
Скачать документ

Реферат на тему

Коліївщина, 1768. Відновлення православ’я

Православ’я для українських селян по обидва береги Дніпра було
традиційним світоглядом, об’єднуючим духовно-ідеологічним спадком,
зв’язком з предками; православ’я єднало правобережне селянство з
лівобережним.

Православ’я – це східне відгалуження християнства, один із трьох (поряд
із католицизмом і протестантизмом) його головних напрямів [1; 917].

Унія – проголошене на церковному соборі у Бресті в 1596 р. об’єднання
православної церкви України й Білорусії з католицькою церквою. Уніатська
церква підпорядковувалася Ватікану. Впровадження унії здійснювалося
примусово [1; 1297].

Православне населення зазнавало постійних й надзвичайно жорстоких
релігійних утисків з боку шляхти та католицького духівництва. Українська
феодальна верхівка й дрібна українська шляхта ще до початку ХVIII ст.
покатоличилася й полонізувалася.

Отже, експлуататорську частину населення на підвладних Речі Посполитій
українських землях становили поляки та українці- католики [2; 29].

У першій половині ХVIII ст. в Галичині, у Волинському та Подільському
воєводствах уніати, незважаючи на опір селян-українців, захопили всі
церкви. Антиправославна політика зачіпала інтереси не тільки поневолених
мас українського народу. Так у 1717, 1733 і 1736 рр. сейм своїми
постановами ліквідував ряд привілеїв української шляхти, що не визнавала
римо-католицької релігії.

Якщо на початку ХVIII ст. уніати захопили в Брацлавському та Київському
воєводствах 800 православних парафій, то наприкінці 50-х років – майже
2 тисячі. Усі православні церкви тут зникли. Не стало й ніякого органу,
що керував би православ’ям на українській території Речі Посполитої.

У Придніпров’ї ще діяли сім православних монастирів: жіночий
Чигиринський та чоловічі – Мотронинський, Медведівський, Жаботинський,
Лебединський, Мошногорський, Виноградський (Ірдинський). Коли здавалося,
що уніати знищать й ці монастирі та святкуватимуть остаточну перемогу
над православ’ям, у 1753 році ігуменом Мотронинського монастиря став
вихованець Києво-Могилянської академії Мелхіседек Значко-Яворський .

Чигиринське духовне правління поклало на ігумена Мелхіседека обов’язки
правителя (благочинного) православних церков на Правобережній Україні
[2; 31-32].

В 1765-1766 рр. ігумен Мелхіседек здійснив подорожі до Петербурга та
Варшави і привіз від польського короля документи з дозволом на свою
релігійну пропаганду. Чигиринське духовне правління зняло з документів
копії й через священиків довело їх зміст до відома населення. Чутки про
королівський дозвіл поширилися далеко на захід від Дніпра.

В лютому 1766р. по всій Смілянщині та в Черкаському старостві селяни
відібрали у ксьондзів ключі від церков, майно уніатів повивозили за
околиці та поскидали там з підвід на землю та наказали забиратися світ
за очі.

Польська шляхта занепокоїлася. До Варшави з Придніпров’я від шляхти,
управителів маєтків надходили повідомлення про заворушення селян, які
“відмовляються коритися панам, виявляючи свій бунтарський рух під
релігійним приводом” [2; 33]. До короля теж надходили з України реляції
про ченців Мотронинського монастиря, які підбурювали маси. У Варшаві
було вирішено приборкати українське селянство й утвердити Уніатську
греко-католицьку церкву військовою силою. Генеральний офіціал здійснив
попередні заходи.

17 травня 1766 року оголосили декрет, за яким ігумени та ченці
православних монастирів, а також священики й сільські громади, які
перейшли у православ’я, визнавалися винними в тому, що скоїли “багато
зла, огидного богові…”. Декрет вимагав, щоб “найбільший грішник
Мелхіседек Значко-Яворський не пізніше як через чотири тижні прибув до
Радомишля повинитися й попросити відпущення гріхів. Коли ж ця вимога не
буде виконана, Мотронинський монастир і всі громади та священики, що
попереходили у православ’я, штрафуватимуться. Усіх ченців, неуніатських
священиків, а також і Мелхіседека, коли вони ходитимуть по селах та
інших прилюдних місцях, заарештовуватимуть до митрополичої в’язниці в
Радомишлі” [2; 33].

9 червня 1766 р. на Смілянщину прибуло кількатисячне військо і мало
силою покінчити з православ’ям й примусити селян повернутися в
Уніатську греко-католицьку церкву. Серед ночі вдиралися до садиб
православних священиків, били їх, грабували майно своїх жертв, руйнували
їх садиби, а тих, хто зберігав вірність вірі батьків, ув’язнювали в
митрополичій тюрмі.

Коли Мелхіседек 23 липня 1766 року повертався до Мотронинського
монастиря його заарештували, завезли до Радомишля, де він власноручно
написав про свої поїздки до Петербурга та Варшави. Але на будь-яку угоду
ігумен не пішов, тож його забили в кайдани й кинули до в’язниці.

Король Станіслав Август жадав одержати матеріали, що компрометували б
Мелхіседека, аби звернутися з протестом до цариці Катерини II. Але
мужній священик стояв на своєму. До того ж його арешт викликав низку
запитів та протестів російського уряду. Король змушений був наказати
звільнити Мелхіседека, причому в такий спосіб, ніби він утік з тюрми. 31
жовтня 1766 р. ігумен повернувся до Переяслава [2; 35].

5 січня 1768 року в Переяславі одержали повідомлення, що сеймова комісія
завершила складання проекту основних законів Речі Посполитої, які має
затвердити сейм. За цим проектом на Україні мали існувати стільки
православних церков і монастирів, скільки їх буде на час затвердження
сеймом польської конституції.

Взявши з собою 93 постанови громад Мелхіседек Значко-Яворський 18 січня
1768 року прибув до Варшави, аби зареєструвати у відповідних книгах.
Маючи на руках виписки з гродської книги та копії польської конституції
Мехіседек повернувся до Переяслава, але його документи не могли спинити
знущання над православними.

Отже, у другій половині 60-х років ХVIII ст. національно-релігійний
гніт, доповнений жорстокою експлуатацією, досяг високої відмітки.

Під час дослідження подій 1768 року в Уманському краєзнавчому музеї,
особливо духовної ситуації на поневолених землях уніатською шляхтою, на
основі архівних документів та літературних праць уманських дослідників,
вважаю, що відновлення православ’я на Україні є однією із причин
народно-визвольного повстання 1768 року. Боротьба проти унії
(греко-католицької церкви), за православну віру була ідеєю єдності
українських земель і виступала однією із форм класової та
релігійно-визвольної боротьби народних мас, одним із найпотужніших
засобів збереження українців як нації.

ЛІТЕРАТУРА

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – К., 2003, 1426 с.

Храбан Г.Ю. Спалах гніву народного / Антифеодальне, народно-визвольне
повстання на Правобережній Україні у 1768-1769рр. – К., 1989, 173 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020