.

Іван Мазепа (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3284
Скачать документ

Реферат на тему:

Іван Мазепа

Хоч Україна чи пак Українська Козацька Військова Держава (Гетьманщина,
1649-1764) була спочатку під польським, турецьким чи московським
протекторатом, як слушно завважив у своїй дисертації німецький історик,
Ганс Шуман, вона мала власну територію, свій нарід, свій — як на
тодішній час — демократичний уряд, своє військо — тобто козаків, а
навіть деякий час дипломатичні зв’язки з чужими державами (крім Польщі й
Туреччини), так що творець Гетьманщини, Богдан Хмельницький фактично був
суверенним володарем. До речі, державна форма автономії була звичайним
явищем у тодішній Европі, згадати хочби те, що всі балканські народи
були під турецьким, Прусія під польським, Голляндія під еспанським,
Ліфляндія (сьогоднішня Лотва та Естонія) під шведським протекторатом.

Український нарід у своїх природних аспіраціях намагався створити власну
незалежну державу, якій збройно протиставилася Польща своїми
імперіялістично-наступальними плянами. Одначе в зударі з українським
визвольним рухом Польща своїх плянів не була спроможна зреалізувати,
щоправда, їй вдалося послабити молоду Українську Козацьку Державу.

У наслідок провалу польської наступальної політики на сході Европи
постала політична порожнеча, яку не могла заповнити ні козацька Україна,
що саме зроджувалась у вогні й крові, ні ослаблена Польща, ані Москва,
що загоювала свої рани після “смути”. Тоді Польща й Москва вирішили
поділитися територією України (Андрусівська угода з 1667 р.).

Одначе навіть послаблена Українська Козацька Держава не тільки не
перестала бути предметом зацікавлення обох контрагентів, але й стала на
довгий час політичним чинником на сході Европи, зокрема відігравала
значну ролю в боротьбі проти Туреччини, що все ще була поважною загрозою
для Европи. Польща й Москва спритно старалися використовувати козацьку
військову силу для своїх політичних і воєнних цілей. Зокрема Петро І,
використовуючи внутрішній розклад Польщі, намагався використовувати цю
порожнечу для своїх імперіялістичних задумів. Україна стала тереном, де
зударялися польсько-московські інтереси.

Особливо ускладнилося становище України в час Великої Північної Війни
(1700-1721). Щоб ліпше зрозуміти глибину тодішніх подій, треба їх
розглянути не лише з українського, але теж із міжнародного аспекту.

Москва вже довший час намагалася “прорубати вікно на захід”. На початку
18-го сторіччя міжнародне становище в Європі було виразно вигідне для
московських плянів здобути Прибалтику, частину якої здобула Швеція у
війні 1655-1660 років.

З одного боку Австрія, Франція, Англія та Голляндія приготовлялися до т.
зв. Еспанської Сукцесійної Війни (1701-1713) і через те не могли активно
вмішуватися в боротьбу за Прибалтику зі Швецією. З другого боку
прибалтійські держави — Данія, Польща, Прусія та Москва — чекали тільки
нагоди, щоб ударити на Швецію і відібрати нею загарбовані землі над
Балтійським морем. Саме в той час, коли на шведському троні засів
вісімнадцятирічний король Карло XII (народжений 1682 р.), данський
король Фридрих IV, польський король Август II та російський цар Петро І
в осени 1699 р. підписали умову, щоб на весні 1700 р. заатакувати
Швецію. Данський король увійшов у Гольштайн, що був тоді союзником
Швеції, а Август II — у Ліфляндію, де розпочав облогу Риґи.

Щоправда, цар був ще на воєнній стопі з Туреччиною, нетерпеливо чекаючи
на мир, який був підписаний у липні 1700 р. Маючи вільну руку, цар почав
концентрувати своє військо на шведському кордоні. Урочисто запевняючи
шведського короля про свої мирні наміри супроти нього, цар виповів
Швеції 9 серпня 1700 р. війну, не знаючи, що 8 серпня того ж року, отже
день передтим, Карло XII примусив данського короля підписати мирний
договір у Травенделі, на основі якого Данія відмовилася від військового
союзу з польським королем і царем.

Московська армія перейшла кордон і почала облогу шведської твердині
Нарви, але шведський король з 8.000 шведами несподівано вночі 20
листопада 1700 р. напав на 30.000-тисячне російське військо, повністю
розбив його і, думаючи, що справа з царем, який день перед тим виїхав до
Новгороду, покінчена, вирушив проти Августа II.

Вибір саксонського курфюрста Августа II на польського короля 1697 р.
створив нову ситуацію в Польщі, що вже тоді робила враження політично й
суспільно відсталої середньовічної держави. Новий польський король, щоб
зломити опозицію польських панів, звернувся до царя по підтримку, який
радо пішов йому назустріч, і, наприклад, не вагався дати Августові II
20.000 рублів — щоб підкупити тих польських сенаторів, які опонували б
підписати

Біржанську угоду. Від того часу Петро І застосовує римську засаду “діли
й пануй”.

І так, з одного боку, він остерігає польську шляхту перед намаганням
позбавити корони їхнього лєґітимного короля, а з другого боку запевняє
її, що вона завжди може покладатися на підтримку царя, на випадок, якщо
б король хотів обмежити її вольності.

Дальше, цар спритно використав рішення шведського короля піти в глибину
Польщі для того, щоб Август II формально підписав воєнний союз із Росією
проти Швеції. Хоча в основі того союзу Петро І був зобов’язаний
допомагати польському королеві, який розпучливо просив у нього допомоги
цар не спішився, запевняючи його, мовляв, якщо довше він затримає шведів
у Польщі, то ліпші будуть вигляди на остаточну перемогу. Щоб показати
добру волю, в 1704 р. цар посилає Августові II кілька полків під
командуванйям некомпетентного у воєнних справах лівонського шляхтича та.
авантюриста Йоганна Паткуля.

У такому складному політичному стані на чолі Української Держави
(Гетьманщини) стає Іван Мазепа. У змаганнях Швеції і Москви за геґемонію
в Північносхідній Европі, Україна згідно з Переяславським договором
(1654) та Коломацькою угодою (1687), проти своєї волі мусила брати
активну участь у цій війні, що була для неї великим тягарем. Українську
людність примушували доставляти для російського війська в Україні не
тільки грошові та натуральні побори, виконувати всякі фортифікаційні
роботи, але й терпіти різні утиски, зневаги, пониження до ґвалтів та
побоїв включно. Козаки ж часто-густо, будучи під командуванням
російських і чужинецьких офіцерів, які брутально поводилися з ними,
мусіли воювати й гинути за чужу їм справу.

Більше того, існування ще автономної Української Держави уже на початку
18-го ст. не входило в рямці імперіялістичних плянів царя, що навіть не
ховався з намірами ліквідувати Гетьманщину. Українським державним колам
було рівнож ясно, що і вислід Північної Війни значно погіршував
становище України. Якщо б цар виграв війну, то тоді ще раз повторилася б
Андрусівська угода. Коли б виграв шведський король, то тоді Україна як
активний союзник Москви, попала б на ласку й неласку Польщі. Ситуація
України була справді незавидна і нелегким було завдання гетьмана Мазепи
“провести український державний корабель безпечно між Сциллою, та
Харибдою”.

З уваги на те, що Українське Козацьке Військо брало діяльну участь у
війнах міжнароднього характеру, напр., участь 50.000-тисячної козацької
армії у двох Кримських походах (1687-1689), що відбулися в рямцях
“Святої Ліґи”, яку в 1684 р. зорганізував цісар Леопольд І проти
Туреччини, та особливо участь козаків підчас Великої Північної Війни,
Україна звернула на себе увагу тодішньої Західньої Европи. Чужинці
цікавилися не тільки географічним положенням та історією України,
козаками, але теж Мазепою — гетьманом, чи пак головою Уряду Української
Козацької Держави та Головнокомандуючим Козацької Армії. Силою обставин
Мазепа стає центральною постатею історичних подій в Україні того часу. У
зв’язку з воєнними операціями, західньо-европейська преса пише не лише
про козаків, але теж присвячує багато уваги особі гетьмана. Деякі
німецькі журнали поміщують біографічні нариси та портрет Мазепи на
першій сторінці. Та не тільки преса, але теж дипломати згадують у своїх
звітах про гетьмана, ним цікавляться королі, про нього та його політичні
пляни, зокрема про його союз зі шведським королем, писали не раз і не
два історики й письменники.

Хоч прерогативи Мазепи були обмежені т. зв. “Коломацькими статтями”, 3
все ж таки він виконував в Україні найвищу цивільну та військову владу.
Гетьманський Уряд шановано в Москві. Як подає радянський російський
історик М. Богословський, у Москві було окреме міністерство для
українських справ (“Особый Малороссийский Двор”), через який царський
уряд комунікувався з гетьманським урядом, самого ж гетьмана цар приймав
у “посольському приказі”, тобто сьогоднішному міністерстві закордонних
справ, подібно як інших чужинецьких державних мужів чи дипломатів.

Українську Козацьку Державу зазначувано окремо на тодішніх європейських
мапах, згадати б відому мапу французького інженера Бопляна, атлас
англійського картографа П. Ґордона чи німецького Й. Гоманата інших. 4а
Тогочасні подорожники, науковці, журналісти, дипломати згадували про
Гетьманщину як окрему державу. Наприклад, тодішній французький посол у
Москві, Жан де Балюз (1648-1718), відвідуючи в 1704 р. гетьмана у
Батурині, писав у своєму листі: “З Москви я приїхав на Україну, країну
козаків, де я був гостем принца Мазепи, котрий виконує в цій країні
найвищу владу”.

Визначний англійський журналіст і письменник, відомий автор “Робінзона
Крузо”, Даніел Дефо (1661-1731) у своїй книжці про царя Петра І писав:
“Мазепа не мав королівського титулу, але він був рівний королеві
відносно влади, й у всякому відношенні був рівний, якщо в даних
обставинах не перевищував короля Авґуста…” Мазепа був уповні цього
свідомий і уважав себе “мало менше польського короля”. Голляндський
професор університету, Христофор Келяріюс, перебільшуючи титул гетьмана,
писав про Мазепу як про “імператора”. Шведський полковник К. Ґ.
Клінґспор (1665-1742), що присвятив Мазепі досить багато уваги у своїх
споминах, писав: “Мазепа був великим чоловіком і його ім’я було відоме
далеко поза межами країни, якою він володів.”

Без сумніву, що Мазепа був відомою постаттю в тодішній Европі. Уже про
його вибір на гетьмана 4 серпня (25 липня за с. ст.) 1687 року писала
майже вся європейська преса, згадати хоч би тодішні німецькі газети в
Берліні, Ляйпціґу, Нюрнбергу (Neu-eroeffneter Historischer Bilder-Saal),
Франкфурті Theatrum Europeum, Офіційні часописи у Франції Gazette de
France, та в Англії The London Gazette. Що вибір Мазепи на гетьмана
України мав політичне значення, вказує також те, що шведський
представник у Варшаві, Симон Дерффлєр (Simon Doerffler), уважає за
відповідне повідомити про це свій уряд. Докладніше про зацікавлення
вибором Мазепи на гетьмана у Стокгольмі написав Богдан Кентржинський у
своїй відомій праці Mazepa Stockholm 1962.

Уже французький дипломат Фой де ля Невіль (1649-1706), що особисто
познайомився з Мазепою у Москві, так згадував про нього у своїх
спогадах: “Цей принц — не звичайна собі людина, але дуже відома особа,
він досконало говорить латинською мовою. Сам він із козацького роду”.

Мазепа був людиною високої освіти і товариської культури. Загальну
тодішню освіту отримав він у Києво-Могилянській Академії, був пажем на
польському королівському дворі, відвідував Францію, а в Парижі з нагоди
підписання Піренейського миру (1659) був прийнятий у Люврі, про що сам
засвідчив у своїй розмові з Балюзом, який у вище згаданому листі писав:
“… Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами,
бо він запевняв мене, що не володіє добре французькою мовою, хоч у
молодих літах відвідав Париж та південну Францію.”

Мазепа відвідував не тільки Францію, але згідно з листом Пилипа Орлика
до свого сина Григора, він був рівнож в Італії та в Німеччині. Всупереч
сумнівам Борщака (“Польські вказівки про перебування Мазепи в
Нідерляндах викликують деякі сумніви”), Мазепа таки був у Голляндії.
1657 р. він побував у місті Девентер разом із Мартином Концьким,
пізнішим краківським каштеляном, який залишив багато паперів, у яких
також згадує про своє навчання з Мазепою у Девентері. Про це згадує
польський поет Тимко Падура (1801-1872) у своїх писаннях, що були
надруковані у Львові в 1874 році. Що більше, у Девентері заховався
реєстр студентів т. зв. “Хезеллен Бук” у якому Мазепа зареєструвався як
“Йоаннес Колєдіньскі, нобілєс польонус”. На основі цієї записки,
голляндські ґенерали Тер Аа і де Бас зазначили в додатку до сьомого тому
історії “Армії Недерляндських Штатів”, що “Йоаннес Колєдіньскі, пізніший
Козацький Гетьман Мазепа, був один рік в Недерляндах при відливні гармат
Віллєма Веґеваард-а у Девентері”. Тут слід зазначити, що при тому був
вишкіл в артилєрійській штуці. Щодо самої реєстрації, то Мазепа не був
єдиним, що зареєструвався “нобілєс полонус”. У реєстрах
західньоевропейських університетів можна знайти багато наших земляків,
які записувались “польонус,” “літуанус,” “борусус,” чи “сарматус”.
Мабуть, був такий звичай, як і сьогодні, що люди записувалися згідно з
державною приналежністю. Напр. Юрій Немирич там записаний як “польонус,”
а дальше “Субкамераріі терра Кіовієнсіс філіюс”.

Мазепа добре володів польською, німецькою та італійською мовами, знав
голляндську, французьку, татарську мови; відносно ж латинської мови, то
нею “так досконало володіє, що може ривалізувати з нашими найкращими
отцями єзуїтами”, підкреслює у своєму вже згаданому листі Балюз. Мазепа
звертав на себе увагу сучасників не тільки своїм знанням та високою
товариською культурою, але й мав винятковий дар чи пак “чарм” притягати
до себе людей і мати їхнє довір’я. Інший французький дипломат у Варшаві,
Франціс Бонак так писав 1707 р.: “…Як я чув від пані воєводини
[Сенявської], Гетьман Мазепа, поза іншими своїми прикметами, приваблює
легко до себе своїм чаром жінок, як хоче цього”.

Мазепа, — підчеркує Борщак — “міг говорити з кожним мовою свойого
розмовника, тобто мав той талант, що його Френціс Бекон уважав ще в 16
віці за першу прикмету великої людини”…Всі його співбесідники, чи то
“гонорові польські маґнати, на-пів дикі московські бояри, буйні
запорожці, статечні турки, елєґантні французи й пуритани шведи — всі
вони”, — твердить Борщак, — “стрічаючись з українським гетьманом,
складали перед ним свою зброю”.

Одним із найкращих доказів, як Мазепа вмів з’єднувати собі людей, може
посвідчити його чар у першій зустрічі з царем Петром І. До речі,
обставини гетьмана, що приїхав напередодні державного перевороту у
Москві, були прямо катастрфічні, так що старшина, яка з ним тоді була,
поважно думала чи не висувати іншого гетьмана. Як подає Борщак,
варшавський кореспондент Gazette de France, з 9 листопада 1689 p.,
висловлюючи “opinio communis”, писав: “… князь Ґоліцин, княжна Софія,
кілька бояр і козацький гетьман Мазепа були скарані на горло”).

Однак, коли Мазепа вперше зустрінувся з молодим царем, він зробив велике
враження на нього. Не зважаючи на численні доноси, Петро І, залишався
під тим враженням і тоді, коли дістав повідомлення про перехід гетьмана
на шведську сторону, лише висловив своє “вєлікоє удівлєніє”. На доказ
пошани, Петро І відзначив гетьмана найвищим тодішнім відзначенням, —
орденом св. Андрея Первозванного та надав йому титул “князя України” 8
лютого 1700 р. 16а У січні того ж року, на запрошення царя, Мазепа
прибув до Москви, де його приймали з великими почестями в Посольському
дворі. До речі, у Москві був побудований “особый Гетманский Двор”, тобто
осібна палата для гетьмана.

?!¬%4(?+>,2.?2|8‚=hF3/4J2OiT???????aeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaea
e

?“N—LFAeYue§

Література: АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, (у дальшому "ЗНТШ"), Львів, 1930, т. 100. АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912. БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV. БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973. БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, "ПУНІ", т. 46, (1938). БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941 —1948, 4 т. БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, "ЗНТШ", т. 152, (1933), с. 1 ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962. ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34—37. ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, "ПУНІ", т. 46, с. 106—138. ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957. ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI. ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби, "Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718. ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955. ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, "ПУНІ", (1938), т. 46. с. 3—34. ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале XVIII, в., "Полтава. Сборник статей", Москва, 1959. ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892, 1895, 1897, 3 томи. ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, "ЗНТШ", 1909, т. 92, с. 239—241. КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, "Кіевская старина", 1886, т. XI, с. 522—535. КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении украинской дворянско-буржуазной историографии, "Полтава. Сборник статей", Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358. КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI. КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292—316. КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947. ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, "Кіевская старина", 1899. ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи, "ПУНГ, т. 47, с. 57—68. ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954. МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., "Український Історик", 1966, т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020