Реферат на тему:
Історiя Азовського козаького вiйська (до 130-рiччя лiквiдацiї Азовського
козацтва)
Згiдно з “Положением о ликвидации Азовского козачьего войска” вiд 11
жовтня 1865 року було покладено кiнець iснуванню одного з останнiх
козацьких вiйськ на тери-торiї України. Азовське козаче вiйсько було
своєрiдним явищем, в чомусь навiть унi-кальним в iсторiї України, хоч i
будувалося на загальноросiйських засадах. Вже мiсце поселення та умови
життя не вiдповiдали покладеним на вiйсько обов’язкам. Така особ-ливiсть
Азовського вiйська лягла в основу створення мiцного козацького
господарства. В той же час iснування подiбного господарства не
вiдповiдало загальному напрямку урядової полiтики, i як наслiдок –
лiквiдацiя Азовського козацтва.
Пiсля зруйнування Запорiзької Сiчi новим осередком козацтва стала
Задунайська Сiч. Але вже в першiй чвертi XIX ст. Сiч знаходилася у станi
глибокої кризи, що було пов’язано зi змiнами в її складi та внутрiшньому
устрої [13;232-233]. Це одна з найваж-ливiших причин переходу козакiв до
Росiйської iмперiї. Наступна причина, яка вис-ту-пила значно пiзнiше, це
– змiцнення зв`язкiв з iмперiєю, загальне полiпшення стосункiв мiж
козаками i росiйськими урядовцями. Прикладом може бути листування
кошового отамана Задунайської Сiчi Й.Гладкого з градоначальником Iзмаїлу
генералом С.Туч-ко-вим, в якому останнiй вiд iменi уряду обiцяв пiльги i
“всепрощение” всiм козакам в разi повернення в межi iмперiї [6;383].
Налагодження стосункiв велося особливо активно з росiйського боку в
зв`язку з наближенням чергової вiйни з Туреччиною [7;282]. Ще од-нiєю
причиною переходу козакiв, можливо, дуже суб`єктивною i суперечливою, є
пос-тать самого кошового отамана, який i сам орiєнтувався на Росiйську
державу i зорiєн-тував козакiв. В чомусь саме його свавiльнi та зухвалi
дiї привели козакiв до росiйських кордонiв [10;63]. I остання причина,
яка й подала привiд для переходу, – суперечки з Портою. Такi суперечки
виникали перiодично, як з вини Порти, так i козакiв: iнколи Порта
нехтувала думками i почуттями козакiв, iнколи козаки виходили за межi
доз-во-ле-ного, захищаючи власнi iнтереси. Врештi решт, останнiй з таких
конфлiктiв i став при-водом до рiшучих дiй [15;65].
10 травня 1828 року Й.Гладкий i десять козакiв з’явилися в Iзмаїльському
порту [16;7], а згодом прибула й основна частина козакiв [17;32,36], якi
i стали ядром нового вiйська. Яку ж мету переслiдував уряд, створюючи
Азовське козаче вiйсько? По-перше, це була спроба використати той
козацький досвiд, якийбув яскраво продемонстрований козаками у вiйнi
1828-1829 рокiв, особливо в штурмi фортецi Iсакчi [2;245]. Задунайцi
показали себе з найкращої сторони i зразковою поведiнкою завоювали
прихильнiсть iм-ператора Миколи I. Саме позитивне ставлення iмператора
до козакiв, i особливо до їх отамана [15;66], допомогло Гладкому
органiзувати окреме вiйсько, бо об`єктивно ро-сiй-ська вiйськова
структура не потребувала такого вiйськового з`єднання, не було гострої
необхiдностi в створеннi нового iррегулярного вiйська. Пiзнiше це
проявилося в довгих пошуках мiсця поселення [14;333-340], непевностi
вiйськових функцiй вiйська. Ново-створене Азовське вiйсько користувалося
Уставами та Положеннями вже iснуючих ко-зачих вiйськ [1;336-338] i не
являло собою нiчого нового i значного в Вiйськовому Мi-нiстерствi
iмперiї. З самого початку створення окремого вiйська з задунайцiв
взагалi не планувалося.
Кiнцевою метою уряду було заселення мiсцевостi навколо Анапи за
допомогою ко-закiв, якi б забезпечили ще й охорону цiєї територiї вiд
черкесiв. Але обставини зму-си-ли уряд тимчасово вiдмовитися вiд такого
плану i органiзувати задунайцiв у вiйськове з`єднання. Значну роль тут
зiграв i кошовий отаман, вже полковник росiйської армiї, Й.Гладкий, який
бажав створити неодмiнно окреме вiйсько i обов`язково його очолити, а це
було майже неймовiрно в умовах сусiдства з чорноморцями [14;340]. Але
вiдомо, що самi козаки були незадоволенi цим, бо сподiвалися оселитися в
бiльш зручнiй для козакiв мiсцевостi – бiля Анапи, що i призводило до
чвар в самому вiйську [14;348]. I все ж , всупереч планам уряду i
козакiв, вiйсько було на довгий час залишено серед мирного населення
Приазов`я. Але була ще одна мета, яку переслiдував уряд, ство-рю-ючи
Азовське вiйсько. Прихильнiсть уряду i самого iмператора до
переселенцiв-заду-найцiв повинна була привернути увагу колишнiх
запорожцiв, що залишилися на турець-ких землях, i стимулювати їх
повернення до Росiйської iмперiї, що, в свою чергу, змiц-нило б
росiйськi кордони та авторитет iмперiї. Все це врештi решт i визначило
причини створення Азовського козачого вiйська.
Азовське вiйсько проiснувало близько 30 рокiв в Приазов’ї i в 60-х роках
XIX ст. було поступово переселено в Анапський округ, на Кубань
[6;181-193]. За цей час азовцi вже пристосувалися до умов Приазов`я.
Вони самi забезпечували себе матерiально. Вiй-сько мало чiтко визначенi
функцiї. В 1837 роцi створена флотилiя, яка проiснувала до лiквiдацiї
вiйська, що свiдчить про її ефективнiсть [14;351]. Вiйсько вiдзначилося
в Кри-мськiй вiйнi i отримало нагороду [11;68]. I все ж вiйсько
лiквiдується, а козаки пере-се-ляються до Анапи. На це були свої
причини, i першою, головною, був рiвень госпо-дар-ського розвитку
вiйська. Згiдно з “Положением о водворении запорожских казаков в
Новороссийском крае”, козаки отримали деякi пiльги [1;336-338] i,
використовуючи їх в мирних умовах Приазов`я, досягли значних успiхiв.
Насамперед козаки заселили пус-то-порожнi землi, i на 1859 рiк землi
Азовського козачого вiйська були одними з найзасе-ленiших в
Катеринославськiй губернiї – на одну квадратну версту приходилося бiльше
14 чоловiк [8;26]. Крiм того, в 1863 роцi на цих же землях iснували 4
станицi, посад i 28 зимiвникiв, причому всi населенi пункти
розташовувалися на берегах рiчок [5;20-21]. Основними господарськими
заняттями азовцiв були хлiборобство, скотарство, рибаль-ство, а також
бджiльницство [3;43]. Особливо треба вiдзначити вирощування козаками
двох сортiв пшеницi, якi коштували найдорожче на Бердянському базарi i
охоче купу-ва-лися iноземними купцями [4;41]. Значнi прибутки також
приносили надання земель в оренду, промисли i торгiвля (лише в станицi
Стародубiвськiй було 3 ярмарка на рiк [5;21]) та iн. Азовське вiйсько,
точнiше – його господарство, було орiєнтовано на ринок. Добробут
азовського козацтва настiлькi вiдрiзнявся вiд стану селян, якi жили
навколо вiйська, що це призводило до повстань i спроб приєднатися до
азовцiв [12;3]. Це ство-рювало негативне ставлення мiсцевих помiщикiв до
азовцiв i напружувало ситуацiю, що було дуже невигiдно для уряду. Врештi
решт, ця “незручнiсть” стала однiєю з головних причин лiквiдацiї
Азовського вiйська. Другою причиною лiквiдацiї вiйська була обме-женiсть
його вiйськових функцiй, внаслiдок малочисельностi i невдалого
розташування – серед мирного населення i далеко вiд кордонiв. Головною
функцiєю козачого вiйська повинна була стати охорона кордонiв iмперiї.
Це планувалося урядом шодо анапського поселення, але сталося iнакше. В
умовах Приазов`я вiйсько фактично не виправдовує себе як окреме
вiйськове формування i набирає господарського та вiйськово-резервного
вiдтiнку. Таке становище викликало обурення серед козацтва i посилювало
прагнення переселитися до Анапи. Вiйськове керiвництво розумiло цю
ситуацiю, i вихiд було знайдено в 1837 роцi, коли на базi Азовського
вiйська була створена флотилiя [14;351]. Але для окремого козачого
вiйська, щоб повнiстю виправдовувати своє призначення, цього було
замало.
За 30 рокiв iснування Азовське козацтво значно вплинуло на розвиток
Пiвденної України, але однозначно визначити мiсце вiйська в державнiй
структурi Росiйської iмперiї дуже важко. Безумовним є той факт, що
обидвi сторони – козаки i уряд – були зацiкавленi в спiвпрацi, яка й
вiдбулася, незважаючи на розбiжностi в завданнях та напрямках дiяльностi
козацтва i уряду. Уряд не намагався вiдродити традицiї козацтва або
створити на базi Азовського вiйська справді бойове з`єднання. Але
створення козацького вiйська все ж, незалежно вiд бажань уряду,
торкнулося народної пам`ятi, а, можливо, й дещо її вiдродило. Збереглися
перекази про вiйсько i Гладкого, особливо про останнього, образ якого
вмiстив в собi народнi уявлення про запорiзьких ватажкiв, героїв,
характерникiв. Й.Гладкого в переказах iдеалiзували i приписували йому
багато неймовiрного. Показовою є легенда про народження Гладкого, яка
розповiдає, що в той час, коли народився Й.М.Гладкий, сталася страшна
буря, що аж земля трусилася. А це згiдно з народними вiруваннями
означає, що народилася видатна людина, яка вiдiграє значну роль в
iсторiї суспiльства [6;60]. Iнша легенда говорить про те, що Гладкий, зi
своєї землi їдучи, набрав в чоботи пiд устiлки рiдної землi i на нiй i
ходив, а коли сул-тан змусив його присягти, то Гладкий вiдповiв: “На
чиїй землi стою, тому й присягаю” [9;22]. В деяких переказах, якi
зустрiчалися на батькiвщинi отамана, окремi дiї Гладкого засуджувалися,
особливо його ставлення до родини. Характерно, що всi перекази
при-дi-ляють порiвняно мало уваги власне вiйську, як вiйськовiй та
адмiнiстративнiй одиницi. Головний змiст – це органiзацiя та перехiд
козакiв в межi iмперiї, вправнiсть козакiв в штурмi фортецi Iсакчi,
стосунки вiйська з урядом i особливо – авторитет козакiв серед
росiйського командування, пошана до їх унiкального досвiду. Азовське
вiйсько уявля-лося спадкоємцем вдачi та звичаїв запорiзьких козакiв, що,
власне, i є головним в цих переказах. Але насправдi це було не зовсiм
так. Задунайцi, а потiм i азовцi, справді ба-гато чого успадкували вiд
запорожцiв, але мали вже трохи iншу вдачу. Коли Азовське вiйсько було
перетворено (а, власне, так воно i створювалося) на рядову
вiйськово-ад-мi-нiстративну одиницю Вiйськового мiнiстерства, було
централiзоване, як і регулярна ар-мiя, без найменшого дотримання
козацьких звичаїв, i таким чином включено до складу загальноiмперської
вiйськової системи, самi козаки навiть не спробували захистити свої
вольностi та звичаї. Серед козакiв було дуже багато задоволених саме
таким станом справ. Причина цього полягає в тому, що бiльшiсть прибулих
до Росiї козакiв були ко-лишнiми селянами, втiкачами з рiзних росiйських
губернiй, якi досить поверхнево i час-тково засвоїли традицiї лише
Задунайської Сiчi, але нiяк не Запорiзької. Уряд створив зручну для себе
вiйськово-адмiнiстративну одиницю i дав можливiсть колишнiм селянам
повернутися до звичної працi, при цьому зберiг деякi привiлеї козацького
стану.
Таким чином, по-перше, Азовське вiйсько стимулювало розвиток
господарства Пiв-денної України (Приазов`я) в новому напрямку,
зорiєнтувало на ринок. Звичайно, це вдалося лише в деякiй мiрi, але
навiть саме по собi Азовське вiйсько в економiчному вiд-ношеннi було
визначним явищем. По-друге, вiйсько було сформовано за типом
вiй-ськового поселення, яке поєднувало в собi цивiльнi i вiйськовi
функцiї. Козаки були поселеннi серед мирного населення, далеко вiд
кордонiв i осередкiв бойових дiй. Врештi решт, це призвело до проблем з
несенням служби i визначенням вiйськових функцiй. I все ж вiйсько змогло
проявити себе у вiйськових дiях, продемонструвати свої можли-вос-тi, як
наявнi так i потенцiйнi, зацiкавити своїм досвiдом вiйськових i
урядовцiв. I по-третє, вiйсько деякий час уособлювало собою повернення
запорiзьких козакiв – хоч i в уявi мiсцевого населення, залишило по собi
спомини i перекази, i взагалi, бiльш як на 30 рокiв затримало виселення
самого поняття “козацтво” з України.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛIТЕРАТУРА
1. Полное собрание законов Российской империи: Собрание второе. – Спб.,
1833. – Т.VII
2. Абаза К.К. Казаки донцы, уральцы, кубанцы, терцы. – Спб., 1891.
3. Азовское море. – Спб., 1855.
4. Бойко А.В., Маленко Л.М. Матерiали до iсторiї Азовського козачого
вiйська. – Запорiжжя, 1995.
5. Географически-статистический словарь Российской империи /П.Семенов/.
– Спб., 1863. – Ч.1.
6. Гладкий В.О. О.М.Гладкий – кошевой атаман Запорожской Сечи // Русская
старина. – М., 1881. – Т.30. – № 2.
7. Грушевский М.С. Иллюстрированная история украинского народа. – Спб.,
1913.
8. Екатеринославская губерния с таганрогским градоначальством: Список
населенных мест по сведениям 1859 г. – Спб., 1863.
9. Iлляшенко В. Отаман iз Золотоношi // Україна. – 1988. – № 26.
10. Короленко П. Азовцы // Киевская старина. – К., 1891. – Т.34.- № 7.
11. Короленко П.П. Двухсотлетие Кубанского казачьего войска. 1696-1896.
– Екатеринодар, 1896.
12. Мунько Т. Останнiй отаман Запорозької Сiчi // Молодь України. –
1966. – 13 травня.
13. Скальковський А. История Новой Сечи или последнего коша
Запорожского. – Одесса, 1886. – Ч.3
14. Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. – Екатеринодар,
1992. – Т.2.
15. Яруцкий Л. Атаман Гладкий и азовские казаки // Мариупольская
старина. – М., 1991.
16. Державний архiв Одеської областi (ДАОО). – Ф.1, оп.214, спр.7.
17. ДАОО. – Ф.1, оп.218, спр.7.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
