ГОСПОДАРСТВО В УКРАЇНИ НА РУБЕЖІ

1980-1990 РР.

Розвиток господарства як І раніше мав індустріальне спрямування, і в
цьому напрямку Україна досягла значних успіхів. Так, на початок 80-х
років республіка давала понад 50% загальносоюзного виробництва залізної
руди, понад третину чавуну, сталі, прокату, понад 25% видобутку вугілля.
У республіці випускалось 97% вугільних комбайнів, 52,3% вантажних
магістральних вагонів, 33,2% турбін, 24,7% тракторів тощо. Однак,
незважаючи на окремі досягнення, залишалася ціла низка проблем, у тому
числі проблема якості промислової продукції.

Уповільнення темпів економічного зростання та зниження ефективності
виробництва вимагали від керівництва СРСР зміни соціально-економічної
орієнтації.

Після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС у країні почала здійснюватися
нова економічна політика (неонеп), що пройшла у своєму розвитку декілька
етапів. На першому етапі нова політика отримала назву «курс
прискорення», і була сформульована лише в загальних рисах. Головною
метою даного курсу пропонувалась всебічна інтенсифікація суспільного
виробництва за рахунок пріоритетного розвитку ряду сфер:
науково-технічного прогресу, структурної перебудови, ефективної системи
управління, організації і стимулювання праці.

Ця модель була зовсім теоретично необгрунтована, оскільки зрозуміло, що
структурна перебудова економіки неможлива без реорганізації всього
господарського механізму/Тому вже через рік термін «прискорення»
виходить із користування і замінюється терміном «перебудова». На початку
«перебудови» йшлося про те, що необхідно «перебудовуватися», що «так
жити не можна». На жаль, ні у вчених-економістів, ні у політиків чіткого
уявлення про те, від якої моделі економічної системи ми відмовляємось і
до якої моделі хочемо прийти, не було. Тому весь «процес» ішов не по
лінії створення нової економічної системи, а по лінії руйнування
існуючої.

Дванадцята (і остання) п’ятирічка (1986—1990 рр.) виявилася безплідною
і, значно випереджаючи всі попередні з марнотратства заради дутих темпів
прискорення, з тріском провалилася на півдорозі. Впритул до 1988р.
ставилось завдання створення планово-ринкової системи, в якій ринок
розглядався як допоміжна торгово-комерційна «прибудова» до планової
економіки. Однак з цього нічого не вийшло.

Згідно з рішеннями червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС з 1988 р.
почалося здійснення радикальної економічної реформи. До середини 1987 р.
було розроблено і прийнято програму корінної перебудови системи
управління економікою. Вона передбачала її соціальну переорієнтацію,
структурні перетворення, реформу ціноутворення і перебудову
фінансово-кредитної системи за загальної спрямованості до регульованої
ринкової економіки.

Епіцентром урядової програми, запропонованої в 1989 р. з’їзду народних
депутатів СРСР, якраз і було здійснення радикальної економічної реформи.
Було прийнято пакет постанов, в яких йшлося лише про косметику планової
системи управління народним господарством, підвищення ролі Держплану в
нових умовах господарювання. «Фундаментальна» підготовка до ринку у цих
документах фігурує лише в розумній необхідності його насичення товарами.

«Радикальна» реформа була найбезпліднішою із всіх попередніх. У ній не
лише не вирішені, але навіть і не поставлені по-науковому питання про
непридатність вимірювачів економічного зростання і принципу визначення
фонду зарплати за обсягом товарної продукції, що дало можливість
зберегти в інструкціях і методиках усе у попередньому вигляді.

У 1989 р. ці чергові безплідні документи стали теоретичною базою для
програми діяльності уряду, обраного новим парламентом, найближчою метою
якої була стабілізація економіки в 1990 р. В Україні 1989 рік був
останньою точкою відліку відносної стабільності в економіці, але тільки
відносної, а з 1990 р. почався фактичний спад виробництва. Приріст
товарів народного споживання було намічено величезний — на декілька
млрд. руб. (всього по СРСР — на 60 млрд. руб.). Особливо великі надії
покладалися на скорочення воєнних витрат і конверсію оборонних галузей
промисловості. Робота зі стабілізації економіки урядом велась дуже
активно. Але вже до травня 1990 р. стало вочевидь, що програма
стабілізації економіки «горить»: темпи зростання виробництва товарів
народного споживання у 5 разів, а продуктових — у 10 разів нижчі за
намічені.

Саме в цих умовах на горизонті й замаячив ринок. Він привернув увагу
керівництва країни як можливість самозбереження, бо кредит довіри до
нього з боку народу вже було вичерпано. І обіцяти більше було нічого.

? ? ¶

?

? ?

Після того, як 24 травня 1990 р. на третій сесії Верховної Ради СРСР
голова уряду М. І. Рижков виступив з доповіддю «Про економічне становище
країни і про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки»,
ринок стартував. Через місяць передбачалося підвищити ціни на хліб і
хлібопродукти у З рази, а з січня 1991 р. — більшість оптових і
роздрібних цін від 50 до 100%, що свідчить про те, що перехід до ринку
розпочався з директивного підвищення цін у напрямку світових.

Економічний розвиток України на кінець 80-х років характеризувався
подальшим його погіршенням. Так, середньорічні темпи зростання валового
суспільного продукту за період з 1986 р. по 1990 р. порівняно з
1981—1985 рр. знизилися з 3,4 до 1,9%; валового національного продукту —
з 3,4 до 2,4% відповідно; продукції промисловості — з 3,4 до 3%.

Таким чином, третя спроба прискорення, здійснена М. С. Гор-бачовим
(після М. С. Хрущова і Л. І. Брєжнєва), була найпростішою за задумом і
виявилася найкороткочаснішою. Завдання, поставлені на її початку,
залишились невиконаними. Горбачову не вдалося навіть зупинити неухильне
погіршення соціально-економічного становища, а економічна криза в епоху
його перебудови іде більше загострилася. Відбулося це тому, що реформа
теоретично не розроблялась, здійснювалась не комплексно, без урахування
вітчизняного і зарубіжного досвіду економічних реформ. Усе це призвело
до господарського безвладдя, розвалу народного господарства і розпаду
СРСР. Таким чином, Україна починала розбудовувати незалежну економіку,
перебуваючи в стані кризи.

3 розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як
політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших
колишніх радянських республік — Україна. За виробничим потенціалом І
чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На
початку 90-х років її населення становило 52 млн. осіб, що дорівнювало
близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в
Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу.
У результаті панування командно-адміністративної системи управління
економікою Україна, як і Інші колишні радянські республіки, опинилася в
стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному
господарстві була обумовлена такими факторами:

• загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності
й ліквідації нормальних господарських стимулів;

• деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

• викривленням мотивації праці, пануванням соціального
утриманства;

• гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в
переддень незалежності.

Останнє десятиріччя XX століття для України можна назвати роками
економічної трансформації — складного соціально-економічного явища, в
якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки
між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх
наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до
того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне
зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській
економіці на рубежі тисячоліть?

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було
прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990
року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про
свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною
економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям
«Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Одним із головних завдань перехідного періоду є розроблення науково
обгрунтованої соціально-економічної політики, тобто програми
стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний
розвиток економіки будь-якої країни неможливий.

Але в 1991 році перевагу було надано не науково обгрунтованим висновкам
вітчизняних і зарубіжних учених, а нав’язаній Україні ззовні (під
виглядом «новітнього монетарному») політиці реформації типу так званої
«шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів
Міжнародного валютного фонду і Світового банку.

Похожие записи