Реферат на тему:

Гоголь М.В.

План:

…Сльотавого холодного березневого дня.

ВІЧНИЙ БЛУКАЧ

ДВОЄ І ПУСТОТА

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ?

ЯК СОЛОДКО ПОМИРАТИ!

За життя його називали Гомером. Після смерті — шизофреніком і релігійним
фанатом. Яким він був насправді, не знали навіть найближчі друзі Миколи
Гоголя. Його вважають російським письменником, але під його пером оживає
Україна. Його твори дихають містикою, а трагічна доля письменника — ну
чим не містичний роман?

…Сльотавого холодного березневого дня, дорогою від хутора Василівки до
села Сорочинців Полтавської губернії рухалася підвода. Кутаючись у
кожух, вагітна 18-річна Марія Гоголь-Яновська стиха молила Господа
подарувати їй здорового хлопчика. Після смерті двох синів Василь
Опанасович, побоюючись втратити й третього, повіз удвічі молодшу дружину
до найкращого лікаря в окрузі. У будинку професора Трохимовського 20
березня (1 квітня) 1809 року і з’явився на світ малий Нікоша, як
пестливо називала його мама.

Хлопчик народився таким кволим і слабким, що лікар засумнівався: чи
виживе? У роду Гоголів-Яновських усі чоловіки жили недовго. Казали, що
над ними тяжіє прокляття… Мати майбутнього письменника, перша красуня
в губернії, у 14 років вийшла заміж за поміщика Василя Гоголя і народила
йому дванадцятеро дітей. Правда, вижило лише п’ять – Микола і чотири
його сестри.

Релігійно екзальтована мама і неврівноважений батько, що страждав від
різних фобій, неабияк вплинули на душевний стан сина. Змалку вразливого
хлопчака мучили слухові галюцинації та повсякчасний страх Божої кари.
Здобувши домашню освіту, Нікоша студіює науки у Полтавському училищі та
Ніжинській гімназії, де вчиться грати на скрипці і бере участь у
виставах як режисер і актор-комік. З грандіозними планами підкорити світ
молодий Гоголь вирушає до Петербурга. Але там його чекають розчарування:
невдалі спроби стати актором, потім — чиновником, повне фіаско повісті
«Ганц Кюхельгартен», тираж якої Гоголь спалив…

Хто знає, як би склалася подальша письменницька доля Гоголя, якби він не
ввійшов до пушкінського оточення. Тут належно оцінили талант початківця,
і Гоголь, зрозумівши, що Малоросія викликає неабияке зацікавлення, пише
знамениті «Вечори на хуторі біля Диканьки». Після виходу в світ цієї
книги письменник, можна сказати, прокинувся знаменитим. У цей час він
пише повісті, які увійшли до двох наступних збірників — «Миргород» і
«Арабески». У повістях про петербурзьке життя Гоголь, спираючись на
народну демонологію і християнську міфологію, показав примарність,
міражність столичного світу. Повною протилежністю до попередніх творів
стала поява повісті «Тарас Бульба», яка зафіксувала історичний момент
минулого, коли український народ, захищаючи свою незалежність, діяв
спільно як сила, що визначає характер загальноєвропейської історії.

Восени 1835 року Гоголь береться за створення п’єси Ревізор», сюжет
якого був підказаний Пушкіним, а вже 18 січня 1836 року читає комедію на
вечірці Жуковського. Прем’єра п’єси відбулася на сцені петербурзького
Олександрівського театру того ж року.

ВІЧНИЙ БЛУКАЧ

…Він жив у Римі, Франкфурті, Дюссельдорфі, Ніцці, Парижі, Остенді. Він
ніколи не мав власного дому: готелі, наймані помешкання, роки життя у
друзів та знайомих. Ніде не знаходила спокою його стражденна душа «Я —
вічний блукач», — казав Гоголь, коли з далеких країн повертався у
батьківський хутір. Та вже за тиждень йому ставало там сумно, і він
наказував знову пакувати речі в дорогу.

Стара порепана валіза, з якою подорожував письменник, ще пам’ятає руки
Миколи Васильовича. Це не єдиний гоголівський раритет в експозиції
сорочинського музею. Є тут і підфрачна жилетка та капелюх-циліндр, і
особистий портфель Гоголя та його меморанди — дорожні нотатки
французькою, акуратно виведені нерозбірливим почерком.

Де б не бував Гоголь, усюди брався за перо, хоча здоров’я з кожним роком
слабшало. Незважаючи на лікування за кордоном, він постійно відчував
слабкість, запаморочення, часто мав нервові напади. Невідома хвороба так
загострила релігійні настрої Гоголя, що у колі друзів він, наче
вершитель чужих доль, самовпевнено давав усім настанови. У релігійній
екзальтації він дійшов висновку, що написане раніше не достойне його
теперішнього великого покликання.

Літературні праці тих років Гоголь зібрав у книзі «Вибрані місця з
листування з друзями», яка вразила навіть найближчих знайомих поета
пророчим менторським тоном і проповіддю примирення.

Його прихистком стала релігія: він вирішив, що не має права працювати,
поки не вклониться Гробу Господньому. Але подорож до Єрусалиму не
порятувала його…

ДВОЄ І ПУСТОТА

…Відлюдькуватому, непримітному, замкнутому Гоголю не щастило в
коханні. Перша і остання спроба влаштувати сімейне життя з графинею
Анною Вільєгорською закінчилася поразкою. Зневірений сорокарічний Гоголь
їде у рідну Василівку. Усамітнившись у флігелі, несамовито працює над
другим томом «Мертвих душ», який згодом спалить. Він ще більше замкнувся
у собі, заборонив жінкам заходити у флігель, а коли заборону порушували,
негайно кликав священика, щоб він скропив святою водою його обитель.

Але була у житті Миколи Васильовича жінка, якою він безмежно
захоплювався. Фрейліна імператриці Олександра Смирнова-Россет
товаришувала з Пушкіним, Жуковським, Лермонтовим, але тільки Гоголю
відкрила своє серце. Гоголь довго приховував ніжні почуття до неї. Уже
після заміжжя вона зрозуміла: «А ви, здається, у мене закохані!» Микола
Васильович розгубився і втік…

Нещаслива у сімейному житті, Олександра почувалася самотньою, і рідна
душа земляка Гоголя приваблювала її. Услід за автором «Мертвих душ» вона
поїхала в Італію, а потім —у Париж, Санкт-Петербург, Москву.

Гоголь визнавав, що ця жінка була для нього справжньою втіхою тоді, коли
ніхто не міг його втішити. Разом вони згадували рідну Україну, вона
співала Гоголю «Ой, не ходи, Грицю» і ніжно називала його хохликом.

Про їхні стосунки багато пліткували, але ніхто не міг зрозуміти цю
неземну, платонічну любов. Як нікому іншому, Гоголь звіряв Олександрі
багато таємниць. Не маючи змоги часто зустрічатися, вони спілкувалися у
листах. Ці сповіді на папері анітрохи не схожі на листування чоловіка і
жінки. Це крик розпачу двох нещасливих людей, довкола яких — пустота…

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ?

Ще за життя Гоголя поповзли чутки про його божевілля. Та шизофреніком
він не був — останні 20 років життя Гоголь хворів висловлюючись мовою
сучасної медицини, на маніакально-депресивний психоз. Періоди
надзвичайних веселощів змінювалися раптовими нападами апатії. Хворого
обстежували найкращі медичні світила Росії та Європи, проте жодного разу
його не оглянув психіатр. Міфічні діагнози і лікування неіснуючих хвороб
лише погіршували важкий стан пацієнта.

У липні 1836 року Микола Васильович їде за кордон, де продовжує
працювати над «Мертвими душами», розпочатими ще в Петербурзі. У травні
1842 року «Пригоди Чічікова, або Мертві душі» вийшли у світ і викликали
полярні оцінки читацьких кіл і критиків — від найпіднесеніших похвал до
звинувачень у наклепі на дійсність.

З 1842 року письменник працює над другим томом «Мертвих душ», де
намагається дати позитивну картину російського життя. На початку лютого
1852 року Гоголь фактично відмовився від їжі та ліків, перестав спати.
Переживаючи важкі сумніви у доброчинності письменницької спадщини та
передчуттям близької смерті, Гоголь зустрічається з отцем Матвієм
(Константиновським). Той радить письменнику знищити частину глав другого
тому, переконуючи Гоголя у їх шкідливому впливові. 7 лютого Гоголь
сповідується і причащається, а в ніч з 11 на 12, переслідуваний
страшними релігійними видіннями, Гоголь вийняв з портфеля майже готовий
до друку другий том «Мертвих душ» і жбурнув рукопис у вогонь. То був
відчайдушний крок смертельно хворої й самотньої людини.

Причиною депресії Гоголя стала смерть сестри його друга Хом’якової.
Гостре небажання жити, яке він відчував і раніше, тепер переросло у
релігійне божевілля. Гоголь усамітнився, перестав писати і жив в
очікуванні смерті. День і ніч молився, стоячи навколішках перед
образами, і якось йому вчулися голоси, що віщували близьку смерть.
Виснаження організму і депресія призвели до важкої форми дистрофії. Але
хворому поставили діагноз менінгіт і лікували недосконалими методами
медицини XIX століття.

Це було справжнім знущанням. Гоголя насильно садовили в гарячу ванну, а
голову обливали крижаною водою. Хворого знобило, а його тримали
роздягненим. Йому робили кровопускання, прикладаючи до носа п’явки. Коли
ж Гоголь пручався, грубо лаяли, силоміць заламували руки, завдаючи
нестерпного болю.

За кілька днів Генія не стало. 21 лютого (4 березня) 1852 року Гоголь
помер у своїй квартирі в будинку Тализіна. За іншими джерелами, життя
письменника трагічно обірвалося у домі графа Толстого на Нікітському
бульварі. Як і заповідав Микола Васильович, поховали його через кілька
днів після смерті. До Данилівського монастиря труну з тілом покійного
несли на руках вісім верст по глибокому снігу…

ЯК СОЛОДКО ПОМИРАТИ!

Перед смертю Гоголь при повній пам’яті промовив: «Як солодко помирати!»
— і з духовним просвітлінням покинув цей грішний світ.

Деякі біографи Гоголя вважають, що він помер жахливою смертю і його
поховали живим, коли він впав у летаргічний сон. Такі версії з’явилися з
легкої руки самого Миколи Васильовича, який страждав від татефобії —
страху бути похованим живим (саме так сталося з його дідом). Після
малярійного енцефаліту Гоголь часто непритомнів і впадав у тривалий сон.
Він наказував рідним не давати йому спати більше двох годин на добу. Та
й спав він сидячи, кажуть, що останні десять років Гоголь узагалі не
лягав у ліжко. Його фобії й породили такі страшні чутки.

Подейкують, що коли у 30-х роках минулого століття робили перепоховання
Гоголя, то побачили, що скелет його перевернутий, а на кришці труни —
подряпини від нігтів. Це й дало підстави твердити, що Гоголь помер у
могилі.

Тепер важко відрізнити правду від вигадки. Ексгумацію проводили через
80 років після смерті. Що могло залишитися від тіла? Прах. Та й сама
труна, певне, давно зігнила. Проте великий містик Гоголь, який так
переконливо розповів нам про чортів та відьом, змусив повірити усіх у ще
одну свою вигадку. Сумнівалися навіть у тому, що саме Гоголя поховали
під склепінням Данилівського монастиря.

Уся Полтавська губернія гула чутками, що справжній Гоголь зник з дому і
виїхав за кордон, а відспівували у Москві іншу людину. Тогочасну легенду
сорочинці й досі переповідають з уст в уста.

Років за двадцять до смерті Гоголя, повіривши розповідям люблячої
матусі, жителі нашого краю були певні, що паровози, пароплави та інші
винаходи з’явилися завдяки талантам Нікоші і що перу Гоголя належить
третина всіх романів, написаних у Росії…»

PAGE

PAGE 8

Похожие записи