Реферат на тему:

Етимологія етнонімів давніх племен

Міфоепічний опис родини епонімів давніх племен етносу разом із
зіставленням із їхніми фонетичними відповідниками, передусім, етнонімами
теоретично всіх індоєвропейських спільнот уможливлює ґрунтовне
розв’язання такої важливої проблеми як етимологія етнонімів, зокрема,
давніх племен.

Греки оповіли про ту родину таким чином, що суфіксальних показників ув
іменах епонімів давніх племен розподілено систематично, парами за
ступенем споріднености та фонетичною якістю: плавні звуки та дві мішані
групи з носового та проривного, звісно, з розведенням губних, носового
та проривного.

Doros

dorieis

-r- Aiolos

aioleis

-l- Ion

?ones

-n- Achai(w)os

achai(w)oi

(-w-) Iodame

[ethe(m)iai]

[(-m-)] Boi?tes

boi?tai

-t-

Найширший матеріал на зіставлення та етимологічний розклад знаходимо
щодо пари “епонім — етнонім” n-гілки, до якого додаються й назви однієї
фратрії та підрозділу іншої в ненців, самодійського народу уральської
єдности.

гр. вірм. фрак. нен. слов. — Venedi

Ion – ?ones

(w)ainianes

a?n?s

cha?nes Anahunik

Vanand kikoni

kaini Anu/Ngano(-)

Vanujta *Ani

Sloveni

Anti

Veneti

клт. іт. вен. — Veneti інд. іран.

*amri

venelli

ambiani

veneti Ianus, Ianuarius

Venus, Veneris

Ianus, Ianualius

Venilia

Anu – anu

venuka Anastoh (Anastab)

Vanidar (Anidar)

У греків маємо пару “епонім — етнонім”, але етнонім потрапляє до
фоноквартету етнонімів, а отже, до переліку, так би мовити, історичних
племен (чи племінних спілок). У вірменів і фракійців знаходимо лише
фонопари етнонімів; ув індійців — одну-дві пари “епонім — етнонім” Anu –
anu, Vena – venuka; в іранців — фонопару імен заступників епонімів без
етнонімних наслідків.

Кельтів і слов’ян пов’язують фоноквартети етнонімів, відповідно,
історичних і давніх племен із відтворенням першого серед них, але
розводить добір показників до основи. У кельтів ними є провідні
показники (плавні та проривні), натомість, у слов’ян – двічі нульовий
(хоча й з прихованим ув одному разі зубним плавним slo-veni) та двічі
зубний проривний. Слов’ян і венетів пов’язує основа в їхніх самоназвах,
друга у фонопарі (з поширом до фоноквартету) Ven-, але розводить різна
якість (дзвінкий — глухий) однакового показника -d- та -t-.

Оскільки самоназви обох спільнот Venedi, Veneti не є варіаціями
самоназви єдности *ardes “індоєвропейці”, то їх слід уважати підставними
заступниками. З’ясувати їхнє походження й значення може італьський
матеріал, оскільки за цим разом маємо тільки імена богів. Спершу
відзначимо фоноквартет імен з огляду на те, що Янус мав два обличчя,
тобто в його особі зведено, певно, двох богів, що, ймовірно, й мали
імена з фонопарними основами *Ian- та *Ven-. Одне обличчя Януса було
світле, молоде, а друге – темне, старе. То ж, первісно двох італьських
богів можна зіставляти зі слов’янськими Білобогом та Чорнобогом із
описовими іменами; індійськими Шивою та Вишну (імена людських аватар
якого – Кришна та Рама мають, зокрема, значення “темний, чорний”) з
іменами заступників; кельтськими героями Ебер Фінн (“світлий”) та Ебер
Донн (“темний”). Слов’яни та венети назвалися за Чорнобогом, захисником
світу та заступником людей; індоєвропейські боги зробили людину чорної
(темної) землі: лат. homo ? humus; балт. ?muo ? ?eme; герм. guma, gomo;
слов. земляк ? земля тощо. Cпільноти двох гуртів (східного та західного)
трималися самоназви єдности, виробляючи свої варіації. Спільноти ж інших
гуртів удалися до заступників. Щоправда, греки залишили першу вісімку
спільнот, а хети – другу.

іє.

*ardes інд. arya

іран. arya тох. ar?i

дард. darda фрак. thrakoi

фриг. phrygoi [гр. hraikai]

вірм. arim ? hell?nes

?xет. Mira

-el- ? -ar- бог людей бог-предок “люди”

гр. hell?nes

клт. keltoi слов. venedi

вен. veneti ілір. iapodi

іт. samn?tes герм. manni

балт. ?emaitai

Цікава річ, ті заступники потрапляють, зазвичай, до фоноквартетів, як і
ненецькі відповідники італьських та ілірійських гілкових етнонімів.

клт. слов. іт. ілір. нен. балт. іран.

arevaci

levaci

keltoi [*ani]

sloveni

anti

veneti Aricii

sabelli

sabini

samn?tes …

iapusci

iapygi

iapodi Sab?

[ Sopli

Japtik

Japti ] aregala

zemigala

sambai

?emaitai arizantu

Звівши двох богів-чоловіків ув одному, італьці відбили ту подвійність
двома фонетичними варіаціями прикметника з плавними показниками, що
з’являються, а також, у доданих іменах двох богинь: в одної, чиє ім’я є
повною парою до імені бога, у формах непрямих відмінків; у другої, що
стає дружиною бога, в самому імені. Такий розподіл основ: Ian- ніби
чоловічого роду та Ven- ніби жіночого роду змушує згадати знану
китайську пару ян – чоловічий початок та інь – жіночий початок, що могла
бути запозиченою в індоєвропейців. Символи тих початків у китайців, як і
в догонів, чия міфологія містить чимало відповідників індоєвропейської
міфології, будуть, таким чином, доброю підставою пришукати їхнього
відповідника в індоєвропейців.

Зважимо на завдання Януса, що був тим богом, що відчиняв уранці та
зачиняв увечері небесну браму, випускаючи на день на Землю Сонце.
Згодом, він став богом входом і виходів. Самe ім’я Януса походить, як
уважають, від лат. ianua “двері”. Доречно згадати про збудовану
іранським володарем Йимою “Огорожу” – Вару для іранців. Її три округи
мали 3, 6 та 9 проходів, а всередині знаходилися двері-вікно, що
освітлювали ту Вару. Основи імен жіночої пари пов’язано, можливо, зі
словом лат. fenestra “вікно”. Принагідно згадаємо й ненецьке вічора
“містечко” поч. 20-го ст. з хатами, чий кістяк робили з риб’ячих кісток,
а входом слугував отвір у дахові. Римляни починали молитву зі згадки
“батька” Януса, а закінчували її згадкою “матери” Вести, богині святого
вогню, що незгасаючи горів у вогнищі (гр. Hestia). Венера та Венілія
могли бути її заступницями в іменних парах, а Венілія – у шлюбній парі.
Окрім того, другого етноніма двічі вжито слов’янами як пересічну назву
історичного племені l-гілки – словани (словаки) та словени (ільменські).
У v/b-гілці їм навіть позиційно відповідає свій пересічний етнонім –
српи (балканські) та серб’є (лужицькі), створений, імовірно, за
прикладом етноніму d/t-гілки серадзяни (в іранців сталося лише передання
показника: parsa, par?ava – kurd ? aorsoi – siraka; слов. радимичі –
серадзяни). Радимичі мають за пару плем’я з етнонімом в’ятичі (?
*venti?i ? *venti), що може бути лише збігом (пор.: інд. avanti, гр.
abantes, ілір. avendeati, балт. Ventspils), що визначає місце тих
етнонімів за нормативного поділу спільноти. Відзначимо й наяву в слов’ян
етнонімів, утворених від імені заступників *Ануса та *Венуса: дедошани
(Дед, Білан, Білогор, Білобог) та чорногорці (Чорногор, Чорнобог); вони
виявляються позиційними відповідниками у v/b- та d/t-гілках.

гр. Doros

dorieis інд. Druhyu

druhyu іран. Tur(a)

— вірм. —

trehk фрак. —

odryssi cлов. —

draguviti, dregovi?i

Про першого в родині сина Дора знаємо лише те, що він став епонімом
племені дорян. Іранці зберігають його ім’я Тур(а), але як епоніма
туранців – ворогів іранців. У слов’ян знаходимо два етноніми, що, певно,
зберігають ім’я саме цього епоніма. Діти Фтії від володаря граїків мають
за називники провідні іменні показники Лаодок, Поліпойт і Дор, а ім’я
Дора ще й четвертий (перший у лаві) показник: L-, P-, D-r. Отже, ім’я
Дора можна вважати суто показниковим, що не має семантичного
навантаження.

Гр. Aiolos

aioleis

pleuronai

aitoleis

kalidonai фрак. —

leei

tralli

triballi клт. —

allobrogi

bellovaci

*taralli

tarbelli іран. Sairima/ Salm/ Selm

Еол має начебто самовидно показникове ім’я. У кельтів і фракійців
знаходимо фоноквартет етнонімів із відтворенням третього (у греків він
має складніший добір етнонімів), а в іранців – заступника.

Гр. Achaios ? Achaiwos

achaioi ? achaiwoi вірм. –

achbak фрак. –

skaiboi клт. –

iceni

Четвертий епонім Ахей ? Ахайв став наступником свого батька Геліна як
володаря (так само, в індійців, але імен замінено: Пуру заступає Яяті).

П’ятою дитиною в родині виявилася жінка, чиє ім’я, Іодама, начебто лише
засвідчує нормативний іменний показник. Проте, її дочка є епонімом
столиці країни того племені, чиїм епонімом є останній епонім-чоловік у
родині: Теба (Фіва) ? Фіви; Беотія, беоти ? Беот. Ім’я тієї дочки в
індійців зазнає метатези Madhavi ? *Vadhami або *Yadhami, хоча син
(епонім племені) має відповідне ім’я Шибі (клт. Одба, герм. Од, слов.
П’ятниця – ім’я заступниці). А от останній (за грецьким порядком) син
Яду має за ім’я, вірогідно, первісне ім’я Мадгаві, але йому втято
показника. Від його імені створено ім’я батька, що не був епонімом
індійців: [Yayati ?] Yadu ? *Yadamu ? *Yadhami/ *Vadhami [? Madhavi].
Показника втято й імені Puru (пор.: paurava), як і в кельтів – iceni.
Етнонім яду належить до фонопари, має відповідників та виставляє
m-гілку.

Інд. гр. Герм. клт. вірм. іран. фрак. Нен.

yadu

pandu etheiai

pandosoi eduses

funduses (h)aedui

andecavi uti

utii asti (?)

banti Jando

Pando

Беотові ще треба шукати відповідників, як і етнонімові беоти, що,
певно, належить до фонопари: гр. boi?tai/ th?bagenes – клт. boii, дард.
boti тощо.

Таким чином, усі етноніми давніх племен мають показниковий вигляд, а
отже, не можуть мати етимону – справжнього значення слова й етимології.
Проте, такі етноніми, а також, епоніми можуть отримати певне значення.
Щоправда, в перелікові епонімів його набуває лише епонім n-гілки. Чому
саме він? Так само, чому владу батька в родині епонімів успадковує
епонім v/b-гілки? Обидві гілки, зважимо, складають першу мішану за
добором показників пару гілок, відокремлену від інших пар. То буде,
певно, тема окремої розвідки.

Література.

Аполлодор. Мифологическая библиотека. – М., 2004.

Мифологический словарь. – М.,1991.

Петрухин В. Мифы о сотворении мира. – М. 2005.

Словник античної міфології. – К.,1989.

Темкин Э.Н. Мифы Древней Индии. – М.,2002.

Хомич Л.В. Проблемы этногенеза и этническая история ненцев. – М., 1976.

Похожие записи