Реферат на тему:

Епільоґ узаконеного варварства

Дня 2 січня 1920 р. відбулася в окружнім Суді в Стрию перед зміцненим
трибуналом (звичайний трибунал складається з 4 , зміцнений з 6 суддів)
розправа проти Дмитра Фединишина, 23 літного молодця з Синевідська
вижного, обвиненого о злочин морду доконаного дня 3 листопада 1918 р.
через застрілення Семка Мусика, мешканця Синевідська вижного.

Обвиненого, що перебув 4 місяці в слідчій вязниці, по переведенню
розправи, переслуханню свідків через прокураторію і оборону покликаних і
по промові прокуратора і оборонця дра Гарасимова – увільнено від
обжалування і випущено на волю.

Та розправа була епільоґом страшних днів 18 і 19 жовтня 1914 р., які
перебуло Синевідсько в. Події з тих днів, то одна з найстрашнійших
картин мартирольоґії нашого народу, то Голгофта з шибеницями і
стричками, на яких гірський легіт гойдає конаючі в судорогах смерти тіла
безвинних жертв мучеників українського народу, а серед них кровожадна
постать австрійського військового судді-звіра др. Станіслава Заґурского.

Деякі критики «Гайдамаків» Шевченка взяли йому за зле, що в тій поемі як
предмет мистецтва – поезії дібрав таких страшних подій – пречорних
красок, що не надаються до поезії, бо вони, мовляв понижують саме
мистецтво.

Я не поет і не критик, не вдаюся в це, чи ті критики мають рацію;
подаючи нашій суспільности оден правдивий епізод страждання нашого
народу, хочу, щоб і «не сонним снились» муки, які наш нарід переносив та
ще переносить.

Нехай це буде матеріялом для майбутнього історика.

Тому то засуд (вирок) з 18/Х. 1914 подаю в дословнім переводі з
німецького ориґіналу на українську мову.

Ціс. і Кор. Суд 55 дивізії інф. G. Z.K. 1/14.

В імени Ціс. величности цісаря!

Ціс. і кор. полевий Суд 55 див. інф. як Суд доразний по переведенню в
Синевідську в. дня 18/Х. 1914 під предсідництвом ротмістра Ґустава Куна
і під кермою поручника авдітора др. Станіслава (von) Заґурского в
присутности фельдвебля Людвіґа Унтершіца, як писара, і капітана авд.
Йосифа Бартельмуса як обжаловуючого, обжалованих: Михайла Коваля, Федора
Будза, Данила Будза, Николи Будза, Николи Юрца (?), Николи Костишина,
Стефана Гриба, Николи Джуса, Петра Джуса, Адама Струка, Павла Гриба,
Антона Коваля, Івана Коваля, Петра Коваля, Івана Матеїшина, Федора
Фединишина, Яця Тишовницького і Николи Масного і поручника Стефана (von)
Баранського як оборонця – головної розправи проти названих обжалованих о
злочин проти сили воєнної держави по мисли § 327 військ. зак. кар. на
піднесене устне обжаловання і поставлене через обжаловуючого внесення на
покарання після § 444 в. пр. к. одноголосно вирішив:

1. Михайло Коваль з Синевідська в. 64 літ, гр. кат. жонатий, отець 9
дітей, господар, некараний;

2. Федор Будз, ур. в Син. в. 47 літ віку, гр. кат. жонатий, отець 4
дітей, господар, некараний;

3. Стефан Гриб з Син. в. 26 літ віку, гр. кат. жонатий, господар,
бездітний некараний;

4. Никола Джус з Син. в. 39 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 4
дітей, некараний;

5. Петро Джус з Син. в. 35 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 3
дітей, некараний;

6. Адам Струк з Син. в. 28 літ в. гр. кат., вільний, рільник, некараний;

7. Антін Коваль з Син. в. 64 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 6
дітей, некараний;

8. Петро Коваль з Син. в. 62 літ віку гр. кат. бездітний, господар,
некараний;

9. Іван Матеїшин з Син. в. 44 літ гр. к. бездітний, господар, некараний;

10. Федір Фединишин з С. в. 44 літ в. гр. кат., жонатий, 6 дітей,
господар , караний 6-денним арештом з перест. з §. 411 з. к. (бійка –
прим. автора);

11. Яць Тишовницький з С. в. 30 л. в. гр. кат. жонатий, 5 дітей, гром.
поліціянт, некараний

винні:

що в послідних двох тижнях вересня р. 1914 і в перших двох тижнях жовтня
1914 в часі війни австро-угорської монархії і царства російського, отже
у воєнних часах запускалися в порозуміння з ворогом, щоби тим ціс.
австр. воєнній силі шкодити, а ворогови користи придбати.

Через те 1 – 11 сталися винними злочину проти сили воєнної держави після
§. 327 в.з.к. і за те зістали по мисли §. 444 в. пр. к. з а с у д ж е н
і н а с м е р т ь ч е р е з с т р и ч о к (durch den Strang).

При тім вирішено, що засуджений Стефан Гриб перший, Адам Струк другий,
Іван Матеїшин третий, Петро Коваль четвертий, Никола Джус пятий, Яць
Тишовницький шестий, Антін Коваль семий, Федір Фединишин восьмий, Данило
Будз девятий, Петро Джус десятий, а Михайло Коваль як одинайцятий мають
понести кару смерти.

12. Данило Будз з С. в. 44 літ.

13. Никола Будз з С. в. 49 літ.

14. Никола Юрца з С. 52 л.

15. Никола Костишин з С. в. 18 л.

16. Павло Гриб з С. в. 59 л.

17. Іван Коваль з С. в. 47 л.

18. Никола Масний з С. в. 26 л.

зістають від внесеного проти них обжаловання о злочин проти сили воєнної
держави нарочито через те доконаний, що в послідних двох тижнях жовтня
1914 підчас війни між австр. угор. монархією і Росією, отже у воєнних
часах в порозумінню з ворогом запускалися і через те ціс. австр. воєнній
силі шкоду або користь ворогови принесли – увільнені.

…………………………………………………………………………………

Доконавши того побідоносного діла, морду безвинних людей, найліпших
горожан Австрії, бо Синевідсько вижне на скрізь українське село, що дало
Австрії багато жовнірів, синів невинно повішених і кілька десять укр.
стрільців, – австрійське військо ще таки вечором 19/Х. 1914 зайняло
Стрий. Але побите Москалями під Стрийом, уже 22/Х. 1914 відступило в
безладі знов аж до Синевідська. Перший удирав, розуміється, п. ґенерал
Гофман із своїм штабом і судом, та опинився аж в Сколім. Незадовго
мадярсько-румунська дивізія ґенерала Гофмана мусіла удирати аж на
Бескид, заслонюючись при відвороті нашими українськими стрільцями, що
своїми грудьми заслонювали катів свого народу.

Москалі зайняли знов Синевідсько, а довідавшись про страшну подію,
уладили нещасливим мученикам христіянський похорон, в якім взяли участь
віськові части і цивільні власти зі Стрия. Добуто подушених з ями під
шибеницями і поховано їх на цвинтарі при великім здвизі ридаючого
народу.

Падлюка донощик свідок Семко Мусик, що був так дуже “wehrpflichtg”, та
його побратим Сливка не пішли боронити Австрії, вони лишилися в
Синевідську. Москалі аж тепер арештували їх і вивезли в Росію. В маю
1915 Москалі уступаючи з околиць Стрия, виводили з собою крім
арештованих “мазепинців” також молодих хлопців, щоби їм унеможливити
службу в австр. армії.

Між иншими зловили вони і вивезли 19-літного Дмитра Фединишина, сина
Федора Фединишина, що був як восьмий мученик повішений в С. Парубчак
опинився в Київі, а випущений на волю, якийсь час заробляв на свій
прожиток як робітник.

В зимі з 1915 на 1916 заложено в Київі “Народню Торговлю”. Фединишин,
досить інтеліґентний хлопець вступив за помічника в маґазині (склепі)
“Народньої Торговлі” при вулиці Володимирській, де завідуючим
начальником був п. Іван Лисенко, його краян (також вивезений Москалями)
з Любінець, що віддалені від Синевідська яких 8 км.

???????=?а збожеволіла) хотів би конче заопікуватися нещасливою
родиною”. Та не довго опікувався, бо вже з кінцем червня був змушений
йти на оборону Австрії, що так замучила невинно його батька.

Служив в Пикуличах при війську, а на вістку про загибіль Австрії,
приїхав 2.ХІ.1918 до Син. Ту утворилася вже місцева влада, що поставила
варту коло величезних маґазинів, що їх опустило австр. військо. Він
дістав приказ пильнувати маґазинів з дня 2 на 3 падолиста.

Коло 12 год. дня 3.ХІ. вертав зі служби домів, та по дорозі зустрів
велику товпу людей, що ішли до Мусика, чув крики з товпи, щоби його
убити.

Тут починається ділання психольоґії товпи.

Фединишин, що мав на собі набитий кріс чотирма набоями, пішов з товпою.
Навинувся Семко Мусик, його зараз таки обскочили люде і повели на місце
знаних шибениць.

В тім місці станув він, звернувся до товпи і спитав, чого від нього
хочуть?

Тихо! Товпа ожидає… Нараз Фединишин здіймає кріс, гукнув вистріл… Мусик
валиться на землю, своєю гаспидською кровю опосочує лобне місце…
Фединишин до лежачого дає ще 3 вистріли… більше патронів не має, та і не
потрібно… окаянний Юда вже не встане, він вже небіщик, товпа мовчки
розходиться до своїх домівок. Фединишин пішов до свого вуйка, котрого
домівка була блище, як Фединишина. Там ляг він зараз спати і заснув, а
пробудившись за дві години вчув від людей, що він зробив; пішов на
вечірню в церкву, по вечірні домів.

Для пояснення належить додати, що Мусик в літі 1918, в часі, коли
Фединишин служив при війську повернув до Син. Та не досить того, він і
тоді так само, як і в часі трачення тих 11-и мучеників, а й потім, поки
австр. війська були в селі, поводився визиваючо і грозив, що має ще
понотованих 50-80 людей і як тільки схоче – всі повиснуть!

Як чорною була душа того вирода, видно вже з того, що він донощик,
інсценізатор і лжесвідок, що погубив тільки людей, мав безличність
вертати з Росії в село, яке все ще було вкрите сумом, в якім рідні
помордованих були обняті розпукою – з його причини! Вінжеж і свою жінку
і свого брата притягнув до лжесвідоцтва……………………………………………………….

Кілька тижнів по убиттю Мусика, українська жандармерія арештувала
Фединишина і передала його полевому судови в Стрию з австрійською
допискою від себе, що він небезпечний чоловік.

Фед. сидів в тюрмі аж до розправи, що 12/ІІ. 1919 перед тим судом
відбулася.

І тоді боронив його Др. Гарасимів.

По переслуханню свідків і вислуханню опінії знавців лікарів, які
прислухували ся розправі і вирішили, що Фед. попав в афект і не був
свідомий свого вчинку, суд його увільнив.

Та не конець на тім!

В часі пролому укр. армії Фед. лежав дома хорий… він лишився в Син.

В серпні 1919 арештований за те саме польською жандармерією, обвинений о
злочин морду на ново, бож присуд укр. полевих судів у Поляків не важні.
Пересидів знову той найліпший син свого замученого батька понад 4 місяці
аж до розправи в тюрмі.

При розправі боронився, себто заподав таке:

Мусика арештували були Москалі, а на його прошення пустили домів з тим,
щоби за день чи за два повернув. Мусик не вертав, а Москалі чіпали
війта, чіпали радних, що мовляв вони знають, де є той австрійський
салдат, та не хотять його видати; грозили репресіями.

Хитрі синевідські бойки укривали Мусика, а перед Москалями вдавали, що
за ним пошукують, та не годні знайти.

Мусик таким робом переховався.

Але як лиш прийшли Австрійці, він доніс і посвідчив, що за ним питали, а
промовчав, що самі йому помагали укриватися, а Москалям лиш баки
забивали.

В неділю 18 жовтня 1914 поарештовано людей і запроторено в якусь
пивницю. Між ними був і батько Фединишина. Рознеслася чутка, що їх
будуть судити. 18-літний Дмитро Фединишин побіг там, де сидів його
батько, хотів з ним видітися, але пости його не пустили.

Аж рознеслася чутка… засуджені на смерть. На другий день певні вже
вісти, що будуть їх тратити.

Фед. побіг знову до арешту, видів як їх – його батька – виводили
позвязуваних по двох докупи. Не втерпів, крикнув: Тату! Тато оглянувся,
хотів щось сказати, але пост. гримнув його кольбою, він лиш рукою
махнув, пішов на смерть.

Фед. пішов за ними, дивився, як вішали, люде плакали, поховані по
стрихах, на дахах.

Був, поки не повис його тато, тоді побіг до дому сказати мамі, що тата
вже нема, застав плач дітей, маму непритомну, збожеволіла, довший час
була помішана, тепер вже ніби здорова, але часом вертає помішання.

Був задеревілий, не пригадує собі, що робив до вечора, але опісля ще
дома і цілий час в Київі не міг спати, мав все привиди шибениці і тата,
що висить.

Свідки потвердили його зізнання. Два його товариші, що служили з ним в
Пикуличах, оден з них, що і його батька казнили, був з ним і у Київі –
вони заявили, що він ночами не спав, жалувався, що смерть батька –
погана шибениця не дає йому спокою. Ех, той Мусик, той Мусик! – говорив
він.

Свідки, а між ними 70-літний ветеран-патріот п. Антін Заревич, що був
кальканацять літ війтом попередником бідного Михайла Коваля, чоловік
заможний і загально шанований – видали найкраще свідоцтво обвиненому,
був хлопцем спокійним, працьовитим, батько його господар і запопадливий
купець, найстаршого сина дуже любив, на нього в господарці вже здавався,
бо сам рідко перебував дома, торгував по світі.

А який був Мусик? Мусик обманював людей, фалшував векслі, сидів за це в
криміналі; а чи був з ким у купецькій спілці (бо в Син. всі купці в
спілках), не був, бо хтож би з таким чоловіком заходив в спілку?

З чогож він жив? Ошукував, циганив та і жив з таких “фіґлів”, а дорібком
в його був кримінал, в якім кілька разів сидів.

І цей Мусик був для п. Заґурського віродостойним свідком!

Цю віродостойність виказала поновлена розправа проти небіщиків через
Найв. Трибунал краєвої оборони (Oberster Landwehrgerichtshof) у Відні
дня 18.ІV.1918 переведена, бо цей суд всіх тих безвинно потрачених
увільнив (freigesprochen).

Тільки моральної сатисфакції для родин!

Та не минула сатисфакція і ката Заґурського, бо коли у віденськім
парляменті знялася буча проти Заґурського, військові власти авансували
його на капітана!!!

По переслуханню свідків,- вертаю до розправи з дня 2 січня 1920 р. –
подали свою опінію знавці-лікарі, що цілій розправі уважно
прислухувалися, повіт фізик Др Малачинський і міський лікар Др
Чарнецький.

Вони вирішили, що Фед. в хвилі стріляння до Мусика був в стані афекту, в
якім не міг собі здати справи із свого вчинку, а тим менше із наслідків
його.

Він є чоловіком нормальним, але через смерть батька і дальші переживання
був зденервований і більш, як звичайні люде, вразливий. До доведення
його до афекту причинилася в значній мірі також психольоґія товпи, що
голосно домагалася смерти на Мусика.

До сповнення вчинку причинилося і те, що Фед. якраз мав тоді кріс і то
наряжений.

На основі того висліду розправи, трибунал, котрому проводив знаний із
свого такту старший радник Маєр, увільнив Фединишина від обжаловання.

Цей страшний образок є лиш каплею в морі горя і знущання, яке переніс
наш нарід в часі цеї війни; величезні, тисячні гекатомби жертв, та
видно, того ще замало.

Громадська думка.- 1920.- 2, 5, 6, 7 лютого.

Похожие записи