.

Дослідження з історії родини Марковичів-Маркевичів у сучасній вітчизняній та англомовній історіографії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1932
Скачать документ

Реферат на тему:

Дослідження з історії родини Марковичів-Маркевичів у сучасній
вітчизняній та англомовній історіографії

Історія родини як галузь історичної науки, перебуває у розвитку, а
«історики очікують на визначення місця родини та на такого дослідника,
який був би здатен описати родину і її специфічні функції у суспільстві,
показати, як впливає на фамілію соціальна політика і пов`язати історію в
її традиційному розумінні з історією сім`ї» [20, с.671]. У світовій
науковій думці вивчення родини як фактору тяглості національної культури
у вигляді окремої галузі досліджень одержало розвиток з 1960-х рр. Воно
містило в собі міждисциплінарні риси, використовуючи концепції та методи
інших гуманітарних наук та історичних дисциплін. Найбільш цікаві
питання, з якими зустрічаються зараз дослідники фамільної історії
знаходяться на межі приватного та суспільного життя, наприклад,
відношення окремої родини до більшої спільноти, частиною якої вона є.

У сучасному суспільстві відбувається пошук духовних орієнтирів,
повернення до одвічних цінностей, серед яких важливе місце посідає
родина. Звідси – підвищення інтересу людей до історії власних сімей,
пожвавлення генеалогічних пошуків.

Дослідження в галузі історії родини набувають особливого значення, коли
йдеться про історію і культуру України. Специфіка історії України
полягає в тому, що за умов бездержавності кращі культурні традиції
прищеплювались і спадкувались у родині. Отже, вивчати історію і культуру
можна крізь призму сімейної історії. Блискучім взірцем родин-вогнищ
національної культури були Марковичі-Маркевичі, чия діяльність
розповсюджувалась у великому територіальному та часовому просторі:
впродовж трьох віків вони пов`язані з Україною, Росією, Польщею, а
згодом з Францією, США та Канадою.

Діяльність окремих представників фамілії Марковичів-Маркевичів й,
насамперед, громадських, наукових діячів і літераторів завжди привертала
увагу дослідників. Загальні відомості про родовід Маркевичів навів
П.Дорошенко в праці «Русская родословная книга» [6]. Також родовід
Маркевичів привертав увагу О. Лазаревського [10]. Докладні генеалогічні
відомості про родину Маркевичів-Марковичів вміщено в «Малороссийский
родословник» В. Л. Модзалевського [14], а опис і зображення фамільного
герба знаходимо в «Малороссийском гербовнике» В. К. Лукомського та В.Л.
Модзалевського [13]. Короткі нариси про окремих представників фамілії та
про рід, в цілому вміщено в енциклопедіях [7; 19]. Відомості про
нащадків М. А. Маркевича подає Є. М. Косачевська у своїй монографії [8],
а сучасний дослідник В. Томазов у своїй праці викладає не стільки минуле
роду, скільки долю та діяльність сучасних нащадків фамілії [18].

Питання про походження роду Маркевичів свого часу виникли суперечки, але
сяйної точки зору фахівці не дійшли. Прізвища патронімічного походження
розповсюджені у поляків, українців, сербів, чехів, східноєвропейських
євреїв. О. Лазаревський, Д. Дорошенко дотримувались думки про єврейське
походження роду [5; 11] альтернативні точки зору: місцеве українське
походження (П. Дорошенко), сербське походження, яке доводив один з
представників родини – М. А. Маркевич [3].

Лазаревський зазначає, що Маркевичі посіли важливе місце в лавах
козацької старшини завдяки діяльності гетьманши Настасьї Марківни
Скоропадської [11, с.ІІІ]. Але досліджуючи діяльність окремих
представників цієї фамілії, можна переконатися, що це не єдиний фактор,
який зробив славу родини. Маркевичі відзначаються політичною,
культурницькою, господарською діяльністю.

Родоначальником вважається Марко Авраамович (що дав ім`я всьому роду),
який оселився у 60-ті рр. XVII ст. у Прилуках, Марко був одружений з
дочкою багатого міщанина Григорія Корнієнка-Ограновича й став батьком
великої родини. Він займався різними промислами, що дало йому змогу
зібрати певні кошти й «повидавать дочерей в замужество за людей большею
частью очень знатных в тогдашнем малороссийском обществе» [11, с.ІІІ].
Настасья була видана за генерального бунчужного Костянтина Голуба,
родича гетьмана Самойловича; Ірина – за Степана Миклашєвського, сина
стародубського полковника; Марина – за лохвицькою протопопа Павла
Імшинецького; Прасковья – за журівського сотника Дем`яна Якубовича, й
тільки п`ята дочка Марка Авраамовича віддана в незаможну родину
Кондировських. Настасья Марківна стала удовою й вийшла заміж вдруге за
Скоропадського; у 1708 р. вона стає гетьманшою. Іван Скоропадський надає
Маркові маєтності [16], в яких той дожив останні роки свого життя і
помер у 1712 р Настасья Марківна заснувала Гамаліївський монастир, грала
важливу роль у політичному й культурному житті країни.

Окрім п`яти дочок, Марко Авраамович мав п`ять синів, серед яких
найпомітнішою персоною був старший – Андрій, який за свого життя нажив
такі великі маєтності, що був одним з найзаможніших мешканців України
[11, с.ІV].

Таким чином, родина Маркевичів дуже швидко, у першому поколінні, стає
помітною в тогочаснім суспільстві. Політичний та господарський хист дає
змогу нащадкам Марка утвердитися серед старшинської верхівки.

Син Андрія Маркевича та Ганни Іванівни Маковської Яків Андрійович
Маркевич здобув освіту в Київській академії, товаришував з М. Ханенком,
був улюбленим учнем Феофаиа Прокоповича. Можна припустити, що Прокопович
покладав великі сподівання на Я. А. Маркевича. Ось що пише ректор
академії до свого двадцятирічного студента у 1717 р.: «Во время твоего
отсутствия я был у тебя в гостях и пользовался твоим гостеприимством…
Не приятно и досадно то, что я не застал тебя дома и потерял случай
приятно побеседовать с тобой о многом, о чем хотелось поговорить с
пользою… Ты сам… в короткое время показал то, что я не застал тебя
дома и потерял случай побеседовать с тобой о многом, о чем хотелось
поговорить с пользою… Ты сам… в короткое время показал такие успехи
в богословии, о каких и помышлять не могут украшенные митрами головы…»
(Цит. за [11, с.ІV-V]). Через кілька місяців Прокопович знов звертається
у листі до свого учня, на цей раз вже з Санкт-Петербургу: «О, если бы по
твоему… примеру во всех возбудилась жажда знания вопреки тиранству
предвзятого мнения. Тога была бы надежда, что из тьмы воссияет
истина…» (Цит. за [11,с. IV-V]). Отже, Я. А. Маркевич мав всі підстави
стати вченим монахом, але реалізував він себе в світському житті. На час
закінчення навчання в академії Я. А. Маркевича його тітка вже була
гетьманшею і залучила до своїх господарських справ, знайшла для нього
наречену з найзаможнішої й найвпливовішої родини на Україні того часу –
Олену Полуботківну. Тітка також сприяла отриманню маєтків в 1718 та в
1721 рр. Наступним після І. Скоропадського був гетьман П. Полуботок –
тесть Я. А. Маркевича, отже кар`єра Марковича була поза загрозою. У 1725
р. Я. А. Маркевич бере участь у Сулацькому поході, події якого відбито
на сторінках щоденника, який він вів. Новий гетьман Данило Апостол
позбавив Андрія Марковича полковницького звання через велику кількість
скарг на нього з боку старшини, кар`єра Якова Андрійовича теж
припинилась. Щоб виправдатися Маркевичі – батько і син – поїхали до
Москви в пошуках можновладних захисників. Головним чином ці пошуки вів
більш дипломатичний Яків. За півтора роки Яків зміг владнати батьківські
справи, повернувся додому, де взявся за збирання мита. Тепер Я. А.
Маркевич, улюбленець Прокоповича, стає завзятим господарем. Він ретельно
фіксує свої господарчі справи в тому ж щоденнику. Кар`єра Я. Маркевича
більш не піднеслась: у 1739 р., він претендував на посаду генерального
судді, та його сподівання не здійснилися. У 1740 р. до Малоросії
прибуває новий правитель генерал Кейт. Допитлива за натурою людина, Кейт
цікавився українським минулим і в особі Я. А. Маркевича знайшов гідного
співбесідника. Яків Андрійович давав Кейту книжки з особистої
бібліотеки, ділився своїми знаннями [11, с.ІV-V].

У 1741 р. Я. А. Маркевич був серед депутації до Єлисавети Петрівни, з
нагоди її вступу на престол. У 1762 р. Я. А. Маркевич отримав відставку
одночасно з почесним званням генерального підскарбія [11, с.ІV-V].
Я.А.Маркевич залишив по собі щоденник, що хронологічно охоплює
півстоліття (1717-1767) й займає за обсягом 10 фоліантів. Освічена і
перспективна людина, Я. А. Маркевич фактично не реалізував себе на
службі, втіливши всі свої кращі ідеї, у своєму щоденнику.

?????????e?дотичних уявлень про Україну.

Молодший брат Я. М. Маркевича, О. М. Маркевич був людиною дуже
освіченою, постійно займався цілеспрямованою розумовою та практичною
діяльністю. У 1807 р. він займав посаду Чернігівського губернського
регістратора, у 1820 р. О. Маркевича було призначено Глухівським
повітовим суддею, а у 1826 р. його було обрано Глухівським маршалком
дворянства. Суспільну працю О.Маркович поєднував з літературною
діяльністю. Багато років він веде щоденник «Смеси или записи
ежедневные», де відбивається критичний погляд автора на суспільство, в
якому він живе, на літературу, яку він постійно читає. З цих записок ми
дізнаємось про родинне коло Маркевичів, про стосунки між родичами. О. М.
Маркович видав двома томами щоденник свого діда [15], публікував також
особисті архівні документи, які за своїм змістом, доповнюють «Дневые
записки малороссийского генерального подскарбия Якова Маркевича». Серед
небагатьох друкованих праць О. М. Маркевича – «Историческая и
статистическая записка о дворянском сословии її дворянских имуществах в
Черниговской губернии». О. Лазаревський припускає, що О. М. Маркевич
готував «Описание Малороссии», до якого б увійшли статистичні дані про
Україну, опис її звичаїв. Лазаревський також повідомляє, що О. М.
Маркевич мав на меті описати економічну та політичну історію України
[9]. Тематика рукописних творів О. М. Маркевича досить різноманітна: це
історичні, етнографічні, літературно-критичні нариси, праці з
агрономічної справи тощо.

У XVIII ст. Маркевичі продовжують політичну і громадську діяльність,
встановлюють родинні зв`язки з українською старшино, кою верхівкою,
розширюють свої маєтності.

Нащадком третього сина Андрія Маркевича – Семена – був відомий
український етнограф, патріот, кирило-мефодієвець, дуже-обдарована
людина, Опанас Васильович Маркевич, чия дружина, Марія Олександрівна
Вілінська, видавала твори під літературним псевдонімом Марко Вовчок. Син
цього подружжя, Богдан Опанасович Маркович займався революційною
антиурядовою діяльністю, з 1885 по 1887 р. він перебував під наглядом
поліції, а згодом був ув`язнений у Новомосковській в`язниці
Катеринославської губернії [4]. Небіж Опанаса Васильовича – Дмитро
Маркович (1848-1920) був письменником, про творчість якого так озивались
сучасники: «сумні малюнки у оповіданнях з сільського життя. Від цих
малюнків на читача віє сумом і одчаєм» [2, с. 17-21], але індивідуальною
прикметою його творчості було знання і вміння описати мальовничі
краєвиди батьківщини. Д. Маркович видав збірку «По степам і хуторам»,
комедію з сільського життя «Не зрозуміли». В особистих паперах Д.
Маркевича містяться цінні згадки про родинне коло. Громадська діяльність
Дмитра Маркевича припадає на початок XX ст. Юрист, просвітник,
кооператор стає прокурором Генерального суду в Україні часів
П.Скоропадського, «малий внесок в українську культуру зробила інша гілка
Марковичів-Маркевичів. До неї належить історик, професор Новоросійського
університету О. І. Маркевич (1847-1903) – постать цікава малодосліджена.
Він опублікував багато історичних праць, його інтереси були спрямовані
не тільки на середньовічну російську історію а й на краєзнавство,
етнографію, історію України, архівну справу. Визначення наукового внеску
Олексія Івановича Маркевича до української історичної науки ще попереду,
також як і вивчення невтомної громадської та організаційної діяльності.

Один з представників родини – Іван Андрійович Маркович (1747-1814),
старший радник цивільного суду Новгород-Сіверського намісництва, був
одружений з Єлизаветою Василівною Кочубей, праонукою В. Л. Кочубея, та
гетьмана Д.Апостола, двоюрідною сестрою П. Кочубея. Через Кочубеїв
Маркевичі були пов`язані з багатьма аристократичними родами України та
Росії – князями Баратинськими, Волконськими, Рєпніними, Безбородьками,
графами Розумовськими, Милорадовичами [18, № 1-2, с.24-25].

Дочка Івана Маркевича та Єлизавети Кочубей – Пульхерія Іванівна була
одружена з Михайлом Івановичем Скоропадським. Нащадки цього подружжя
були видатними громадськими та культурними діячами, дехто з них зробив
блискучу військові кар`єру. Син – Іван Михайлович Скоропадський
(1805-1887), відомий своєю громадською та науково-просвітницькою
діяльністю, брав участь у підготовці реформ 1860-х рр., піклувався про
створення шкіл та гімназій на Україні. Дружиною Івана Михайловича була
Єлизавета Тарновська, що походила з роду меценатів, колекціонерів,
засновників Українського національного музею у Чернігові, покровителів
літератури та мистецтва [17, с.118-121].

Діти цього подружжя – Петро і Єлизавета – зробили свій внесок у
громадське і культурне життя країни, додержуючись традицій своїх
предків. Єлизавета Іванівна, графиня Милорадович в заміжжі, була членом
«Української громади», підтримувала особистими коштами кілька середніх
навчальних закладів, була співзасновннцею Народної бібліотеки і
президентом благодійного товариства в Польщі. Вона також була фундатором
товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові [18, с.24-25]

Петро Іванович Маркевич залишив блискучу військову кар`єру заради
громадської діяльності, за участь в проведенні реформ 1860-х роках
нагороджений царськими відзнаками. Весь свій вільний час Петро Іванович
віддавав на благоустрій міста Стародуб. Син Петра Скоропадського та
Марії Миклашевської, правнук Пульхерії Іванівни Маркевич – останній
український гетьман Павло Петрович Скоропадський.

Серед Марковичів-Маркевичів – представників цієї гілки родини – відомий
історик, етнограф, поет, музикант, композитор, архівіст Микола
Андрійович Маркевич (1804-1860). Треба зауважити, що гілка родини про
яку йдеться засвоїла у XVIII ст. сполонізовану форму фамільного імені
Маркевичі. У літературі і джерелах трапляються обидва варіанти цього
прізвища [12, с.654]. Музика, як і літературно-історичні студії стала
фамільною справою Марковичів-Маркевичів. Син Миколи Андрійовича та Уляни
Олександрівни Раковин – Андрій Миколайович (1890-1907) служив у сенаті,
був головою Петербурзької кримінальної палати, але справжнім його
покликанням була музика. Він був одним із засновників Музичного
товариства в Петербурзі, а з 1881р. – помічником голови цього
товариства. За ініціативою А. Маркевича та при його безпосередній участі
незабаром було створено 20 відділень Петербурзького товариства, в тому
числі – в культурних осередках України – Києві, Харкові, Одесі. А.
Маркевич був блискучим віолончелістом, першим у Росії власником
віолончелі Страдіварі. Він також брав участь у благодійних концертах
разом з А. Г. Рубінштейном, М.А. Римським-Корсаковим, М. П. Мусоргським,
М. О. Балакирєвим, О. К. Глазуновим.

Таким чином, протягом багатьох поколінь у родині Маркевичів з`являються
громадські і культурні діячі, історики, етнографи, письменники і
музиканти, чия діяльність сприяла збереженню й передачі кращих
культурних традицій народу. Отже, можемо стверджувати, що в історії
України родина, сімейний осередок, традиції, що спадкуються, виступають
важливим фактором тяглості духовної культури, а родинне вогнище є
одночасно й культурним осередком.

Бібліографічні посилання

Грушевский М. Развитие украинских изучении в XIX в.// Украинский народ в
его прошлом и настоящем. СПб., 1919. Т. І.

Грушевський О. Сучасне українське письменство. Дмитро Маркевич //
Літературно-науковий вісник. 1908. Кн.4. Т.42.

Два письма Н.А. Маркевича о своем родначальнике Марке Авраамовиче //
Киевская старина. 1891. № 12.

Державний архів Дніпропетровської області. Ф.2, оп. І, спр. 179.

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. К., 1996.

Дорошенко П. Марковичи // Русская родословная книга. СПб., 1873.

Енциклопедія українознавства. Л., 1994. Т.4.

Косачевския Е.М. Н.А. Маркевич (1804-1860). Л., 1987.

Лазаревскнй А. Прежние изыскатели малорусской старины. А.М.Маркевич //
Киевская старина. 1897. №№ 1-2.

Лазаревский А. Люди старой Малороссии. М., 1884.

Лазаревский А. Предисловие к Дневнику генерального подскарбия
(1717-1767). К., 1893.

Лопухин А.П. Марковичи // Знциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона
СПб., 1896. Т.З6а.

Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. К., 1993

Модзалевский В.Л. Марковичи // Малороссийский родословник. К., 1912.
Т.3.

Маркевич А.М. Дневные записки Я.М.Маркевича: В 2 т. М., 1859.

НБУ НАН України. Інститут рукопису. Колекція Лазаревського. Ф.1, спр.
53701. Фамильные акты Марковичей.

Сарбей В.Г. До 130-річчя-з дня народження В.В.Тарновського // Укр.істор.
журн. 1991. №4.

Томазов В. Марковичи // Старожитності. 1994. №№ 1-4.

Энциклопедический словарь Брокгауза н Эфрона. Спб, 1896. Т.З6а.

Lynch K.A. The Family and The History of Public Life // The Journal of
Interdisciplinary History, 1994, №4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020