.

Договір між Росією та Україною 1654 р. Березневі статті (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4508
Скачать документ

Реферат на тему:

Договір між Росією та Україною

1654 р. Березневі статті.

План:

Відносини України з Московською державою.

Березневі статті 1654 р.

Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 р.р. Союз України, Швеції
і Семигорода проти Польщі.

Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому
суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України
був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький
умовляв царя в ім`я спільної православної віри прейти на допомогу. Але
Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразовов вела війну з
Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.

Московими чеками, доки казаки й поляки, і вже тоді годилися

вперучатися до подій.

Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що
собою являли такі союзники, як турки, він переконався у ході войових
дій. Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р.
Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в
Україну. В квітні перше українське посольство вирушило у Москву на
захист України, прийняти її під високу руку і послати на допомогу
військові сили.

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого
висловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо
Запорізьке з городами і землями.

На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином
В.Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.

2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман і
старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави.
Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими
статтями, які відомі під назвою “Договір Богдана Хмельницького”. Згідно
з цією угодою Україна зберігала військово-адмінінстративну систему на
чалі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземними
державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої
централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України,
відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський
уряд трактував Україну як окрему державу.

3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654
р. її військо вторглося на Поділля, Волинь і Браіцлавщину. На цей раз
українському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни
з Польщею. До кінця 1654 р. українсько-російські війська змусили поляків
відступити. Взимку 1656 р. Поляки виступили на Умань вже при підтримці
кримського пана, але в Охматівській битві були розгромлені. Були
визволені Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року
поблизу городка полоські війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти
Польщі виступила й швеція. В серпні – жовтні 1656 р. Росія і Пльща
уклали Віленське перемир`я.

Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі
Швецією, Семиграддям, Брандебургом, Молдовою, Волощеною, Литвою проти
Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванський договір 1656 р.
із семигородським князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали його
кандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоці
спільно зі Швецією здійснить поход на Польщу, захопивши Варшаву. Проте
невдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а
семигородського князя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б.
Хмельницький. Отже, визвольна війна українського народу була не тільки
видатною подією історії. Вона дала початок розбудові української
державності. Але сприяло національному і культурному відродженню,
оскільки було положенно край уніатству і каталозму Речі Пасполитої. З
другого боку український уряд з самого початку став обмежувати автономію
України, а потім поступово знищив її. Згідно з рішенням Переяславської
Ради, Правобережна Україна також потерпала під протекторат Росії, але
несприятливі результати її війни з Польщею призвели до того, що аж до
кінця XVIII ст. ці українські землі залишались під владою польськіх
феодалів і шляхти.

Завдання 20 (6)

Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVII ст.

1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни.

2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни.

3). Угода 1667 р. та “Вічний мир” між Московією та Польщею.

Закріплення розчленованості українських земель.

На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст.
впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприяло
подальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва,
розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст як
адміністративних так і культурних центрів.

Поступово в надрах феодалізму починають визрівати перші елементи
буржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалі
більше притаманні товарни відносини. Зростають посівні площі під зернові
культури. Істотнє місце в розвитку господарства займає твариництво,
зокрема племінне конярство. Розширення посівних площ у другій половині
XVII ст. і навіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином
за рахунок земель польських магнатів і шляхти, вигнаних з України в ході
Визвольної війни 1648-1654 р.р.

На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва та
сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринку
також спостерігалося поступове збільшення посівних площ.

Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Із
зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація
народних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова
і продуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалося
мануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно
мало кооперативний характер. Вотчина мануфактурна утворилася внаслідок
втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже
поширення товарно-грошових відносин змінювало зв`язки між районами
України, що позитивно позначилося на економічній єдності народу України.

1). В результаті визвольної війни 1648-1654 р.р. Українська держава
увійшла до складу Московської на праваї автомної.

Була встановлена нова форма правління . Теріторія була поділена на 16
військових аркушів, або полків. Військова генеральна рада санкціювала
договори, обираючи гетьмана.

Царський уряд управляв Україною через спеціально створену канцелярію з
малоросійських справ. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина
обрала гетьманом генерального писаря Запорозького війська Івана
Виговського. Виговський уклав союз із Швецією та Кримом, розпочав
переговори із Польщею, розірвав союз з Москвою, сповістивши про це
маніфестом. Під Гадячем у вересні 1659 р він уклав договір із Польщею,
за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу
Речі Посполаитої. Народ договору не підтримав. Не прийняли його й
запорізькі козаки. Все це призвело до конфлікту з Росією весною 1659 р.,
в результаті якого російська армія на чолі з князем Трубицьким була
розгромлена під Конотопом.

Гетьманом знов обрали Ю. Хмельницького, знову почали підтримуватися
стосунки з іншими державами.

2). Фактично ж, розірвана на окремі території соціальними конфліктами,
Україна розділилася на 2 окремі частини. Народ назвав цей час “руїною”
(1663-1687 р.р.).

Павло Тетеря на Лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьмани Брюховецький та
Тетаеря свідомо віддавали народ під чуже панування – один під царя,
інший – під шляхту і короля. Ніби про них писав літописець Самийло
Величко віщі слова на початку XVIII ст. : “Для срібла і злата не тільки
кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця не пощадив би,
то як би мав жаловати матки – погибаючої України?”.

Після цього гетьманом став П.Дорошенко. Дорошенко повів боротьбу з
Польщею і визволив з-під гніту Правобережну Україну. Він мав на меті
об`єднати всі українські землі, вигнавши польську шляхту з Правобережжя
і встановивши порядок.

3). Щоб скинути гніт Польщі і Москви, Дорошенко прийняв протекторат
Туреччини, яка у 1672 р. оголосила війну Польщі і за Бучацькою угодою
захопила Поділля. Під владою Дорошенка закріпилася Наддніпрянщина. Його
спроби домовитись із Москвою заради об`єднання розірваних українських
земель фактично були перекреслені Росією.

Через 20 років, 6 червня 1886 року між Росією і Польщею був підписаний
“Трактат про вічний мир”, який підтверджував права Росії на Лівобережну
Україну, Київ і Запоріжжя.

Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.

В 1668 р.Дорошенко йде походом на Лівобережжя, де його проголошують
гетьманом цією України. Але новий гетьман многогрішний, гостро поставив
питання до прилежності Києва до України. “Великий государ преславний
город Київ і всі українські городи не шаблею взяв, а запорізьке військо
віддалося йому добровільно. Домагався він і того, щоб кордон від Литви
повести річкою Сож і залишити Україні Гомель. Незалежна поведінка
Многогрішного збурила проти нього старшину. Його ув`язнили і відвезли до
Москви, що з`явилося перемогою Москви, з того часи Правобережна Україна
втратила політичну і економічну самостійність. Отже, на кінець XVII ст.
українські землі були поділені між Росією, Польщею і Туреччиною.
Автономія Лівобережної України (або Гетьманщини) регулярно обмежувалася.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020