Реферат на тему:
Діяльність Івана Виговського
60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На
жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його
починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю.
Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично
здійснили державний переворот.
Формальним приводом для цих дій були молоді хворобливість,
слабохарактерність Ю. Хмельницького.
Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави,
посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих
елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.
Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською
державою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх
держав призвели до катастрофи — поразки Української національної
революції.
Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада
визнала гетьманом І. Виговського, він розгорнув активну державну
діяльність. Кредо своєї зовнішньої політики новообраний гетьман висловив
під час переговорів зі Швецією: «Визнати і оголосити Запорозьке Військо
з підвладними, йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід»
(на жаль, він не завжди дотримувався цього постулату). І. Виговський
укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на
порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією
гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти
бодай автономію Української держави, а головне — втриматися при владі.
Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазнала внутрішня політика
держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув
ідею спадкоємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В
основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної
республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання Д.
Виговський запевняв старшину: «Без вашої військової ради жодних справ не
буду робити». З ідеї олігархічної республіки логічно випливала ставка
^гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у Цей час намагалися
відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике
землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці
верстви підштовхували І. Виговського до відновлення старої моделі
соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня
політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення
позиції козацькі старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги
суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної
боротьби.
Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили
народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей
— права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно
переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «Чорною радою ».^
Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під
час виступу з’явилися й нові претенденти на булаву — полтавський
полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели
таємні переговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в пропольській
орієнтації. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну.
Зібравши 20-тисячне військо та найнявши волохів, німців і татар, І.
Виговський зумів перемогти військо повстанців у вирішальній битві під
Полтавою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайно дорога перемога,
адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.
Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є
лише питанням часу, І. Виговський іде на рішуче зближення з Польщею 16
вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За
його умовами, Україна, як формально незалежна держава під назвою Велике
Князівство Руське, на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім
членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала
Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада
належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем.
Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого
війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.
Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення
адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 р.;
повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях;
відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська
держава позбавлялася права на міжнародні відносини.
Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський
цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій
Виговського було названо зрадником та містився заклик до народу чинити
непокору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г.
Ромодановським перейшло кордон України-Після того, як навесні наступного
року під Путивлем Д° нього приєдналися князі О. Трубецькой та С.
Пожарськии, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб.
Розпочалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян-Козацькі
загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва
відбулася в червні 1659 р. під Конотопом. Вона тривала три дні й
закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка,
царський двір збирався втікати до Ярославля.
Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги.
Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення
промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві
московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запорозького
кошового Сірка на Крим, що змусило татар — союзників гетьмана —
повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р.
зрікається булави та виїжджає до Польщі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
