.

Чотири хвилі української імміграції до Бразилії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2355
Скачать документ

 

Реферат на тему:

Чотири хвилі української імміграції до Бразилії

 

Імміграція українців в Бразилію, яка почалася наприкінці ХІХ століття,
сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції
часів ІІ Світової війни, тобто мала, передусім, політичні мотиви та була
викликана наслідками воєн у регіоні. З огляду на своє розташування,
Україна страждала від багатьох нападів як зі Сходу, так і з Заходу, і не
один раз її міста, села та поля спалювали та спустошували. Спочатку
Бразилія здавалася українцям найбільш привабливим місцем. Перші
українські емігранти були селяни з Буковини, що оселилися у південній
частині штату Парана. У 1891 році невелика група селян зі Східної
Галичини заснувала колонію Санта-Барбара в повіті Палмейра.

Переважна більшість українців виїхала в Бразилію у 1895-1897 й 1908-1910
роках зі Східної Галичини.

У 1895 р., коли в Галичині з’явилися агенти італійських пароплавних
компаній, що обіцяли дешеві й родючі землі в Бразилії, почалася дійсна
“бразильська лихоманка”. У шлях рушили близько 15 тисяч безземельних
селян, що мали саме неясне уявлення про те, що за країна Бразилія й де
вона знаходиться.

Однак, прибувши сюди, замість обіцяного чорнозему вони одержали наділи в
непрохідних джунглях на околицях Прудентополиса, штат Парана. Кинуті
напризволяще, страждаючи від нездорового клімату, зіштовхуючись із
вороже настроєними індіанцями й, що гірше всього, зовсім позбавлені
медичної допомоги, багато хто вмирав незабаром після приїзду. Частина
поверталася додому. Ті, що залишилися, намагалися налагоджувати
господарство в боротьбі з дикою природою. Отже, умови життя перших
українських поселенців у Бразилії були надзвичайно важкі. Бразильський
уряд відмовився надавати їм допомогу. Однак, незважаючи на всі ці
труднощі, мрія про дешеву землю продовжувала притягати галичан у
Бразилію.

У 1896 році центром поселення українських іммігрантів стало м.
Прудентополіс. Вони також створили свої колонії в Антоніо Олінто,
Сантос-Андраде, Ріо-Кларо, Доризон, Ірасеме та інших місцевостях.

Друга хвиля української еміграції припадає на 1907-14 роки, коли до
Бразилії переселилися ще 15 тисяч українців (переважно вихідці зі
Східної Галичини). Відповідно до урядової програми частина прибулих
одержала наділи землі у 25-30 га, інші пішли працювати на будівництво
залізниць. У цей період з’явилися нові українські колонії – Іваї, Іраті,
Ітапара, Вера-Гуарані та інші.

Втім, коли стало широко відомо про більш сприятливі умови в США й
Канаді, еміграція в Бразилію різко скоротилася.

Незважаючи на важкі умови життя українських поселенців, їхня кількість в
Бразилії напередодні Першої світової війни становила близька 45 тисяч
осіб. На початку 20-х рр. в околицях м. Прудентополіс діяли 23
українські школи, 9 церков і каплиць, 10 філій Українського Союзу.
Загалом українська громада у Бразилії у 1922 році мала вже 64 школи.
Надзвичайно велику допомогу українській школі у Бразилії надав
митрополит Андрей Шептицький, який особисто відвідав численні українські
громади в Бразилії, активізував роботу «Шкільного союзу». Українську
школу в Бразилії підтримувало товариство «Просвіта» (подекуди
зустрічається з назвою «Товариство ім. Т. Шевченка»), яке почало діяти у
1902 році у Куритибі, а згодом і в інших місцях поселення українців.
Напередодні Першої світової війни у Бразилії було вже 32 відділення
«Просвіти». Значно активізував життя у Бразилії так званий «Доризонський
з’їзд» (1922 р., м. Доризона), проведений за сприяння митрополита Андрея
Шептицького і представника уряду ЗУНР П. Карманського. У 1931 році о. Д.
Сідлецький організував молодіжну організацію «Молоде козацтво», що
пожвавило діяльність української православної громади у Бразилії. Але
українське культурне життя було припинене наприкінці 30-х рр., коли
бразильський уряд у 1938 році заборонив діяльність усіх небразильських
товариств і навчання мовами різних етнічних груп.

Третя хвиля української еміграції до Бразилії відбулася між двома
світовими війнами, коли до країни прибуло близько 9 тисяч селян не
тільки з Галичини, а й Волині та Полісся, менше з Буковини і Закарпаття.

Остання, четверта хвиля еміграції, охоплює 1946-51 роки, коли з таборів
для переміщених осіб у Німеччині та Австрії до Бразилії прибуло майже 7
тис. українців, серед яких був досить високий відсоток інтелігенції.
Згодом частина з них емігрувала до США і Канади, однак більшість
залишилася у Бразилії.

Ці групи українських переселенців четвертої хвилі, маючи традиції
вирощування пшениці, у своїй більшості (близько 80% іммігрантів),
займалися землеробством, заклавши основи перших підприємств з
виробництва борошна у штаті. Також, створивши 14 кооперативних
товариств, вони долучилися до транспортування сільгосппродуктів та інших
товарів, використовуючи аж до 50-х рр. ХХ століття великі криті фургони,
до яких запрягали 8-12 коней, що пробігали величезні відстані між
Уніао-да-Віторія, Палмас, Клевеландією, Мангейріньєю, Барракао та іншими
містами.

Інша частина українців, що мали спеціальності в різних галузях, пішла
працювати у промисловість, здебільшого меблеву та металообробну, та
зайнялася вільними професіями (адвокати, лікарі тощо).

Зараз у Бразилії проживає біля 500 тис. громадян українського походження
(70 % – у сільській місцевості; 75 % зосереджено в штаті Парана, 9 % – у
штаті Санта-Катарина та ін.). Найбільше українських поселень зосереджено
в південно-східній частині штату Парана, яку інколи називають
Бразильською Україною. У м. Прудентополіс проживає майже 25 тисяч осіб
українського походження (приблизно 3/4 населення міста). Столиця шт.
Парана – м. Куритиба – другий найбільший центр концентрації української
громади (понад 25 тисяч осіб). Одне з передмість Куритиби має назву Нова
Галичина. Третім масовим скупченням українців є м. Сан-Пауло, де
проживає понад 5 тис. громадян українського походження. Майже 80 %
бразильців українського походження зайняті у сільському господарстві.
Приблизно 20 % українців працюють на промислових підприємствах, у
торгових установах, муніципальних та державних органах, дехто є
власниками невеликих майстерень, крамниць, меблевих фабрик тощо. Окремі
представники української громади володіють промисловими підприємствами,
як правило, у сфері переробки харчової продукції. У Куритибі їм належать
відносно великі промислові підприємства: паперова фабрика «Подолянка»,
деревообробна майстерня «Одеса» та ін.

Українська громада швидко пристосувалася до соціально-економічного рівня
штату, увійшовши до різних структур суспільства Парани. Тим не менше,
деякі специфічні риси цього народу, особливо мовні та релігійні
(греко-католицька віра), зберігаються й донині у такий спосіб, що у всій
Парані, особливо у її столиці Куритибі, їхня культура передається
особливим колоритом візантійських куполів, ритмів та мелодій, стилем та
кольорами вишивки, святковим вбранням та іншими фольклорними проявами.
Поселення українців у Бразилії схожі на закарпатські райцентри. Хоча 90%
народилося вже в Бразилії, обмеженість контактів дозволила зберегти їм
рідну мову.

Останнім часом серед бразильських українців збільшується прошарок
зайнятих у бізнесі, освіті, інших сучасних професіях. Однак більшість
бразильських українців, як й їх предки-першопоселенці, залишаються
бідними фермерами. Цей відносний застій робить їх унікальним явищем
серед українців, що живуть у діаспорі.

 

Література:

1. Гец М. Українська імміграція в Бразилії // Українці у вільному світі.
– Джерсі-Сіті, 1954.

2. Закревська Я. Бразилійська Україна зблизька // Дзвін. – 1993. – № 2-3

3. Стрілко А. Біля джерел української діаспори у Бразилії // Українська
діаспора. – Ч.7. – К., 1995

4. Українці в Бразилії // HYPERLINK
“http://brasil.kiev.ua/index.php3/112/ukrbr”
http://brasil.kiev.ua/index.php3/112/ukrbr – офіційний сайт посольства
Бразилії в Україні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020