.

Брестська унія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2517
Скачать документ

Реферат по історії України

на тему:

Брестська унія

План

1. Спроби об’єднання

2. Брестська унія 1596 року

Ідея возз’єднання католицької і православної церков у принципі не
відкидалася ні тієї, ні інший із самого моменту їхнього розколу в 1054р.
В Україні перші спроби об’єднання церков мали місце ще в XIII в., а
після Флорентійського собору 1439 м, ідея ця ледь не здійснилася. Однак
на шляху втілення цієї в сутності дуже привабливої ідеї стояли століття
непорозумінь і взаємних підозр.

Оскільки католицька церква на протяг багатьох сторіч надавав
вирішального значення зміцненню своїх рядів і організаційної моці, те
православні особливо побоювалися розмов про возз’єднання, убачаючи за
ними спробу підкорити Східну церкву Західної. І, треба сказати,
побоювалася не без основ. Протягом усього XVI століття переконані у
своїй перевазі польські католики, власне, і не ховали, з якою метою вони
схиляли (а часом і відкрито примушували) до так називаної унії
православних українців. Поляки сподівалися, що з введенням унії
відбудеться негайне і повне розчинення православних українців серед
іншого населення Речі Посполита , а католицизм істотно розширить межі
свого впливу на сході.

У 1577м, широкий резонанс одержує знамените міркування Петра Скарги
“Про єдність Церкви божої”. У той же час єзуїти систематично вели і, так
сказати, індивідуальну роботу серед ведучих українських магнатів, щоб
схилити їх до підтримки ідеї унії хоча б у принципі чого їм і удалося
домогтися від багатьох, і навіть від самого князя Острозького. А вуж
король Сигізмунда III, ревний католик, використовував весь свій вплив
для того, щоб від принципової згоди перейти до безпосереднього виконання
єзуїтської витівки. У могли бути і більш вагомі причини для її
підтримки, чим релігійна запопадливість, причини політичні: унія ще
тісніше прив’язала б Україну і Білорусію до Мови Посполитой і віддалила
від впливу сусідньої православної Московии.

Як не дивно, але безпосередній імпульс до висновку унії був даний
православною стороною. У 1590 р. православний єпископ Львова Гедеон
Балабан, доведений до сказу сутичками, що не припиняються, із
братерством, а найбільше безтактним, на його думку, втручанням у ці
“домашні дрязги” константинопольського патріарха, порушив питання про
унію з Римом на таємному з’їзді православних єпископів у Белзе.
Знайшлися ще три єпископи, що погодилися з Балабаном. Цими трьома
єпископами були Кирило Терлецкий з Луцька, Дионисий Збируйский з Пагорба
і Леонтій Пелчицкий з Турова. Пізніше до змовників примкнув Іпатій Потий
з Володимира- авантюрист знатного роду, лише недавно рукоположенный у
православні священики, а до цього що встиг побувати в кальвіністах. Саме
він з Терлецким очолив змову єпископів.

Звичайно, не так-те легко розібратися в мотивах змовників, у цій
вигадливій суміші своєкорисливості і “ідейних” розумінь про чи вигоди не
вигодах самої церкви. Їм хотілося порядку і дисципліни серед
православних такого, як у католиків. Хотілося, щоб авторитет єпископа
незважаючи ні на що був незаперечний в очах усього духівництва і мирян.
Вони заявляли своїй пастві, що, ставши частиною католицької церкви, вона
одержить нарешті рівні з усіма права в Мові Посполитой: і міщан більше
ніхто не скривдить у їхніх містах, і дворян не обійдуть вигідними
місцями по службі. Та й кар’єру самих єпископів не сповільнила б різко
злетіти: у випадку рівняння їхній у правах з католицькими ієрархами вони
одержували місця в Сенаті і могли реально впливати не тільки на
церковні, але і на державні справи. Натхненні настільки райдужною
перспективою, змовники в умовах строгої конспірації провели серію
переговорів з королівськими чиновниками, католицькими єпископами і
папським нунцієм. Нарешті в червні 1595р. чотири православних єпископи
офіційно оголосили про свою згоду привести свою церкву до унії з Римом.
Вони зобов’язалися беззастережно визнати авторитет папи у всіх питаннях
віри і догмата замість на гарантії збереження традиційної православної
літургії і церковних обрядів, а також традиційних прав священиків
начебто права обзаводитися родиною. І вже наприкінці 1595р. Терлецкий і
Потий відправилися в Рим, де папа Клемент VIII проголосив офіційне
визнання унії.

Тільки після цього звістка про унію стала надбанням православної
громади. Зрозуміло, обуренню українців не було межі. І навіть такі їхні
лідери, як князь Острозький, що внутрішньо вже схилялися до ідеї унії,
були розлютовані тим, як підступно, нагло і бездарно ця ідея була
проведена в життя. У відкритому листі до чотирьох єпископів, що получили
широкий резонанс, князь називав змовників “вовками в овечій шкірі”, що
зрадили свою паству. І призивав віруючих до непокори самозваним
вершителям їхніх доль. Направивши офіційний протест королю, князь
Острозький у той же самий час вступає в антикатолицьку змову з
протестантами, загрожуючи підняти збройне повстання. По всій Україні і
Білорусії православне дворянство термінове з’їжджалося на місцеві збори,
щоб гнівно засудити унію. І навіть єпископи Балабан і Копистенский,
налякані розмахом протесту, відреклися від побратимів змовників і
зробили формальні заяви про те, що вони разом із усіма православними
виступають проти унії. Для дозволу конфлікту в 1596р. у Бресті
скликається церковний собор. Ніколи колись не знали Україна і Білорусія
настільки багатолюдних церковних зборів. Супротивників унії представляли
два вище згаданих єпископи, православні ієрархи через границю, десятки
виборних представників дворянства, більш 200 священиків і безліч мирян.
Щоб забезпечити їхня безпека, князь Острозький з’явився на собор на чолі
власних збройних загонів. Навпроти. Ряди прихильників унії були дуже і
дуже нечисленні і складалися усього лише з чотирьох православних
єпископів, а також жменьки католицьких ієрархів і королівських
чиновників.

Ледь почавши, переговори зайшли в безвихідь: стало очевидно, що сторони
загальної мови не знайдуть. Розуміючи безглуздість подальших сперечань,
уніати прямо заявили, що ніякі доводи розуму не змусять їх відректися
від унії. І як ні протестували православні, до яких погроз не прибігали
усі було марно, тому що виходів з такої ситуації залишалося тільки два:
змусити уніатів відступитися чи змусити короля позбавити їхнього
єпископського сану. Те й інше виявилося зовсім неможливо.

Так українське суспільство розкололося на дві нерівні половини: з однієї
сторони православні магнати, більшість духовенства, народ; з іншого боку
– колишні ієрархи православної церкви з купкою своїх прихильників. Однак
на цю другу чашу ваг був кинутий настільки вагомий аргумент, як
королівська підтримка, – і так якийсь час обидві чаші перебували в
рівновазі, тобто в тій парадоксальній ситуації, коли ієрархи обходилися
без церкви, а церква без ієрархів… Почавши спробою об’єднання
християнських церков і усіх віруючих християн, Брестська унія привела до
їх подальшого роз’єднання, тому що тепер на місці двох церков існували
вже три католицька, православна й уніатська, чи греко-католицька, як її
згодом стали називати.

БРЕСТСКАЯ УНИЯ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020