.

Битва за Київ у 1941 році (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 5047
Скачать документ

Реферат

на тему:

Битва за Київ у 1941 році

В липні – вересні особливо активні бойові дії розгорнулися на південному
крилі німецько-радянського фронту. Боротьба, в котрій були відсутні
оперативні паузи, тривала два з половиною місяці. Довжина фронту
коливалась від 1200 кілометрів в липні до 800 кілометрів у вересні.
Глибина на яку вдалося силам Вермахту прорватися бриблизно
500-600кілометрів.

Бойові дії на Україні мали не тільки оборонний характер. Враховуючи, що
сили ударної групи німецьких армій „Південь” були не набагато більшими,
радянське командування застосовувало також наступальні операції для того
щоб максимально сковувати наступ противника.

До середини липня війська Південно-Західного напрямку понесли колосальні
втрати. Всі 86 дивізій були сильно обезкровлені.

Оскільки група армій „Південь” в початковому етапі війни не досягла
найближчої стратигічної цілі на південному крилі німецько-радянського
фронту, тому задачі стояли тіж самі: заволодіти Києвом, захопити
плацдарми на східному березі Дніпра і одночасно лівим крилом (1-танкова
група та 6-а армія) здійснити глибокий маневр через Білу Церкву в
південно-східному напрямі, а потім всіма своїми силами окружити,
розчленувати і знищити радянські війська на Правобережній Україні.

Радянське командування знало або відгадало це завдання для групи армій
„Південь”, так як начальник штабу Київського військового округу, генерал
Пуркаєв відмічав: „Ворог намагається будь-якою ціною прорватися в Київ,
захопити його і його мостові переправи через Дніпро. Це дало б йому
можливість нанести удар поздовж правого берега Дніпра в тил головних сил
не тільки нашого фронту, але й Південного. Крім цього – і це головне, –
зі захопленням Києва він міг би увірватися в Лівобережну Україну,
встановити ліктевий зв’язок з південним крилом групи армій „Центр” і
таким чином відкрити широкі перспективи для подальшого продовження війни
проти Радянського Союзу . Командування групи армій „Південь” спробує
використати успіх досягнутий танковими військами Клейста. В цій
обстановці надзвичайно важливо не тільки втримати Київ, але і не
допустити, щоб противник вийшов до Дніпра південніше.”

До складу групи армій „Південь” входили 1-а танкова група, 6, 17 та 11-а
німецькі армії, 3-а та 4-а румунські армії, венгерський, словацький та
італійський (з 20 липня) корпуси. Також в другій половині липня прибули
також ще вісім німецьких та троє італійських піхотних дивізій з резерву
ОКХ.

Основна частина німецьких військ головний удар наносила на київському
напрямі, в полосі Південно-Західного фронту. Командування групи армій
„Південь” спочатку вважало, що для наступу на Київ та захоплення
плацдарму на лівому березі Дніпра буде достатньо 3-го моторизованого
корпусу, що головні сили 1-ї танкової групи після прориву оборони
радянських військ в районі Бердичева здійснять глибокий охоплюючий
маневр через Білу Церкву, на захід від Дніпра в напрямку на Кіровоград,
а 6-а і 17-а армії ведучи наступ від Бердичева в південно-східно
напрямку повинна була з’єднатися з 11-ю армією та замкнути кільце
навколо радянських військ.

Радянське командування вирішило в терміновому порядку посилити війська
Київського укріпленого району. Активізувала наступальні бойові дії 5-а
армія під командуванням генерала Потапова, котра наносила удари з
Півночі у фланг 6-й німецькій армії і 1-й танковій групі. Одночасно ці
з’єднання з півдня атакувала і 26-а армія Південно-Західного фронту під
командуванням генерала Ф.Я.Костенка. В результаті до середини липня була
зірвана спроба німецьких військ використати розрив між 5-ою і 6-ою
арміями Південно-Західного фронту для захоплення Києва з ходу. 11 липня
війська Київського укріпленого району зупинили передові мотострілецькі
частини та танки 3-го корпусу біля річки Ірпінь. Таким чином почалася
безпосередня оборона Києва.

Німецькому командуванню для захоплення столиці України довелося виділити
не один моторизований корпус, а більшу частину 6-ї армії, зберігши за
1-ю танковою групою проведення охоплюючого маневру в південно-східному
напрямку.

Закидуючи противника трупами своїх солдатів (манера ведення наступальних
бойових дій Червоною армією) командування Південно-Західного фронту
порушило плани противника. 5-а армія генерала М.І.Потапова фланговими
ударами скувала 1-у танкову групу та 6-у німецьку армію. Остання
втратила можливість вести наступ на Київ, інша – вивільнити свої дивізії
для маневра, яким хотіли взяти в кільце 6-у та 12-у армії
Південно-Західного фронту і 18-у армію Південного фронту, котрі діяли на
лінії старих укріпрайонів (по старому кордоні СССР з Польщею). Успіху
сприяли також значні досягнення радянської авіації.

18 липня генеральний штаб німецьких сухопутних зазначив, що для
утримання північного участка фронту (район Коростеня) й надалі потрібні
значні сили, тому обхідний фланг групи армій „Південь” змушений
залишатися на одному місце, в районі Бердичева та Білої Церкви.

20 липня, через те, що 11-а німецька армія пересувалася в район
Первомайська положення радянських військ на Правобережній Україні в
черговий раз погіршилося. Виникла загроза, шо німецькі війська охоплять
праве крило Південного фронту і ліве Південно-Західного. Ставка вирішила
відвести 6, 12, 18 та 9-у армії на лінію Біла Церква – Гайсин – річка
Дністер. Одночасно з початком відступу війська був відданий наказ
нанести удар на київському напрямку по німецькій 1-й танковій групі –
5-й армії з півночі силами одного корпусу, 26-й армії з півдня силами
двох корпусів. Через удар з півдня німецькі з’єднання 1-ї танкової групи
змушені були перейти до оборони, але вже на рубежі Фастів – Біла Церква
– Тараща. До кінця липня бойові дії на цьому напрямку відбувалися за
принципом – німецькі з’єднання роблять спроби перейти у наступ,
радянські корпуси піднімають у самовбивчі контратаки.

В останніх числах липня війська правого крила Південного фронту, до
складу якого було передано 6-у та 12-у армії, відступили через загрозу
оточення.

Командування групи армій „Південь” вирішило будь-якою ціною зламати опір
Київського та Коростеньського укріпрайонів, незважаючи на більш ніж
двотижневу затримку 1-ї танкової групи під Києвом, далі намагалося
ударом її з’єднань в південному напрямі перерізати шляхи відходу частин
Південного фронту, оточити і знищити їх між річками Дністер та Південний
Буг. Для цього моторизовані корпуси, котрі діяли проти 26-ї радянської
армії, були замінені групою військ генерала В.Шведлера.

30 липня 6-а німецька армія силами п’яти дивізій перейшла у наступ на
Київ, 31 липня частиною сил на Коростень. Одночасно 1-а танкова група
вдарила на південному напрямку. Цей удар був успішним, він прийшовся в
стик військ Київського укріпрайону і 26-ї армії, котра діяла на південь
від Києва. Радянські дивізії, що діяли на флангах, відійшли в межі
укріпрайону, частина за Дніпро.

Після шести днів запеклих боїв німецькі війська силами чотирьох дивізій
прорвали вузький участок укріпрайону. Радянське командування в
терміновому порядку почало посилювати війська укріпрайону. З частин, які
потребували докомплектації та щойноприбулих резервістів зформували 37-у
армію.

6 серпня в південній частині укріпрайону продовжувалися бойові дії, які
не давали успіху жодній стороні, тому німецьке командування 7 серпня
кинуло в бій ще одну дивізію. В ході надзвичайно запеклих боїв німецькі
війська вклинилися в другу полосу південного сектору укріпрайону. Хоча
за 12 днів вони просунулися всього на 8-10 кілометрів. Знову ж таки
прорватися в місто німецьким військам не вдалося.

Друга ударна група 6-ї німецької армії витіснила 5-у радянську армію
Південно-Західного фронту зі південного та південно-західного сектора
Коростенського укріпрайону. До 7 серпня остання зуміла закріпитися по
залізнодорожному полотні Коростень-Київ, таким чином зупинити наступ
противника.

Значним успіхам в обороні Києва сприяли також наступальні бойові дії
26-ї радянської армії. Стримавши удар групи німецьких військ під
командуванням генерала Шведлера, підсилиних п’ятьма резервними піхотними
дивізіями, перейшла у контрнаступ і зайняла місто Богуслав, інша група
дивізій цієї ж армій повторно форсувала Дніпро і захопила плацдарм біля
Трипілля. Так вважає радянська історіографія. Логічно було б відбивши
атаки противника (враховуючи маштаби бойових дій, сьогодні можна лише
припускати кількість втрат) перегрупуватися, доукомплектуватися,
закріпитися на старих позиціях чекаючи звітів розвідки про пересування
ворога. Такі „ура-атаки” не один раз потягнули даремні жертви,
найбільшими вони були в операції по зайнятті Харкова.

19 серпня 5-а армія Південно-Західного фронту залишила Коростеньський
укріпрайон за накозом Ставки, яке передбачила, що спме сюди буде
скерований вирішальний удар. 23 серпня долаючи в запеклих боях опір
червоноармійців німецькі війська вийшли до Дніпра. Таким чином
розпочалася битва відома в радянській історіографії як друга фаза
Київської стратегічної оборонної операції, в німецьких – Битва на
оточення в районі Києва. 23 серпня через помилку командира 37-ї армії
німцям вдалося висадитися в Окуневі (північніше Києва). Цікавим фактом є
те, що командував цією армією генерал Олексій Олексійович Власов.

Південніше розгорнулася ще більша драма. Був розіграний тоді сучасний
сценарій бойової наступальної операції, названий удар танкових клинів:
1-а танкова група 2 серпня просунулася в район Первомайська, в свою
чергу 11- армія до Балти, а 17-а армія південніше Умані, – таким чином
6-а та 12-а радянські армії попали в оточення. До 13 серпня їх було
знищено.

Укріплення стику з Брянським фронтом (вже по Дніпрі та Десні) йшло за
рахунок частин 37-ї, 26-ї та новоствореної 40-ї армії. Цікавим фактом є
сам факт які були ці воїни. В цю армію потрапив щойно мобілізований
П.П.Вершигора, котрий в 1942 році стане начальником штабу
червоноармійського партизанського загону. В своїй книзі-спогадах „Люди з
чистою совістю” він доволі відкрито чи необачно змалював це воїнство,
сформоване з цивільних, і кинуте в бій проти найкращої на той час
німецької армії, котра мала великий досвід ведення наступальних боїв.
5-а армія відводилася на північ від Києва. В кінці місяця 6-а німецька
армія зламавши опір 5-ї радянської форсувала Дніпро на північ від Києва
і в районі Чернігова зімкнула фланги з 2-ю німецькою армією, котра
наступала з півночі. Ліквідувавши розриви між групами армій „Південь” та
„Центр” з півночі німецькі війська оточили одразу три радянські армії –
5-у, 21-у та 37-у в трикутнику міст Київ-Ніжин-Чернігів. Перекинутий з
Південного фронту 2-й кавалерійський корпус не міг змінити ситуації.

Командування Південно-Західного фронту розуміло критичність ситуації.
Маршал С.М.Будьоний отримав наказ від Ставки відходити з Києва лише
після того як буде підготовлий оборонний рубіж з 5-6 дивізій на річці
Псел проти конотопської групи армій противника. Відхід військ мав
відбуватися разом з евакуацією. Ні сил, ні часу в оборонців Києва не
було. Вони не могли ні втримати рубежу по Дніпрі, ні підготувати нового
по річці Псел.

12 вересня частини 1-ї німецької танкової групи почали наступ на північ
з кременчузького плацдарму на зустріч 2-й танковій групі. 15 вересня
вони з’єдналися біля Лохвиці, таким чином ще 4 радянські армії
Південно-Західного фронту потрапили в кільце. До 26 вересня вони були
знищені, вирватися з кільця змогли лише нечислені підрозділи.

Все ці дані були подані згідно радянської історіографії. Виглядає таким
чином – ми намагалися, зробили все що було в наших силах, оскільки сили
були надзвичайно нерівні ми програли. Масовий героїзм і все в тому ж
пропагандистькому дусі.

Тріумф німецької зброї в цій битві не заперечити. Незважаючи на таку
трагедію з боку радянської сторони, треба відмітити і успіхи та героїв.
Про масовий героїзм не йдеться, так як 665 тисяч полонених перекреслюють
всю радянську пропаганду. Але героїзм однозначно був, його проявляли як
рядові бійці, так і генерали. Хочу навести приклади героїзму, які
найбільш вразили.

Ось яку історію подає генерал Артеменко, котра сталася при захоплені
окунівського плацдарму на перешкоду німецьким танкам був виставлений
лише один артелерійський дивізіон. Одну з його батерей атакувало, варто
відмітити не без успіху, десять танків. Двоє з них артелеристами було
зупинено, решта вогнем знищила батарея і рухалася в тил радянських
військ. Коли вони наблизилися до рубежів щойнознищеної батереї прямою
наводкою вдарила замаскована гармата, біля якої стояв один вцілілий
воїн, одразу було знищено дві машини. Німецькі танки відкрили шквальний
вогонь, але гармата продовжувала вогонь, знищивши ще один танк, також
вогонь по гарматі відкрила ще й група німецьких автоматників, котра
обійшла позицію з тилу. Коли закінчилися снаряди, поранений артелерист
просто встав, помахав кулаком наступаючому противнику та ввійшов у
палаючу позаду нього хату. Коли прийшла запізніла допомога, в окопі
знайшли єдиного вцілілого бійця цієї батареї, котрий повідомив фамілію
героя – Бригада, дійсно він бився за цілу бригаду, вибравши смерть
полону.

Ще один випадок „звичйаного подвигу”. 29 серпня німецькі передові
частини вирвалися майже не зустрічаючи опору на лінію Тупичів-Куликівка
і просувалися на Вихвостів. Радянські підрозділи поспішно відступали. В
Куликівці залишився відставши від свого підрозділу один солдат, можливо
тому, що при зрості 160 см він обслуговував кулемет моделі дегтярова,
котрий важить 17 кілограм. Але це не суттєво важливо, залізши в дупло
дерева кулеметним вогнем на кілька годин закрив дорогу німецьким
підрозділам. Після того як німецькі солдати таки вбили нескоренного
бійця, їхні втрати становили лише 55 чоловік вбитими. Ціна цього подвигу
в тому, що в цей час кожна година золота. Вбитого червоноармійця німці
заборонили хоронити, оскільки всі вбиті та поранені до війни з СССР,
пройшли Варшаву та Париж, це були справжні аси. Так билися звичайні
солдати. Ні для кого не є секретом як загинули всі штабні офіцери
Київського округу на чолі з Кирпоносом. 26 вересня після того як бій
стих місцеві жителі побачили тіла героїв, які не випускали зброю з рук,
магазинах не було жодного патрону.

Серед командування своє ім’я в історію заніс також генерал М.І.Потапов.
хоча він і не поліг в бою, а навіть побував в німецькому полоні, його
боявся і поважав противник. Так, офіцер Вермахту Вернер Хаупт у своїх
спогадах згадує його як молодого і найталановитішого генерала, 5-а армія
якого своїми фланговими ударами наносила велику шкоду німецьким
комунікаціям.

Але ж яка справжня ціна була у Києва? Які задачі ставили перед собою
генеральні штаби. Як це було насправді? В даному випадку існують різні
думки.

Історію пишуть переможці… Це досить популярна точка зору, розглянувши
праці сучасних дослідників та учасників тих буремних подій, котрі
виконували свій громадський обов’язок перед Німеччиною постає цілком
інша картина. Коли 5-а та 26-а радянська армія в контратакували німецькі
частини, Гітлер одобрив їхнє рішення перейти до оборони, так як за його
словами вони дуже добре тримали удар Жукова та Еременка, а суттєвої
допомоги їм чекати немає звідки. З якими втратами Червона арміє вела
наступальні бойові дії добре відомо. Хто такий Жуков теж не є секретом,
його горе атаки на Сичовку, Харків та Берлін відомі. Враховуючи те, що
план „Барбароса” в цей час не був виконаний – радянські війська на захід
від Двіни та Дніпра не були, тому війна загрожувала перерости в затяжну.
На думку Гітлера для цього необхідно захопити великі ресурси та відсікти
від них Червону армію. Виглядало це таким чином: захопити Україну;
подальшим наступом на південному напрямі відсікти кавказькі нафтові
промисли. Відкритим залишається питання які ж причини призвело до такої
розгромної поразки, загибелі цілого Південно-Західного фронту. Ця
поразка відкрила німцям шлях на Москву з Півдня, дозволила прорватися до
Тули, допомогла створити новий Вяземський котел. Німецькі та радянські
генерали одноголосно заявляли, що Київська битва на місяц затримала
наступ на Москву. Це в свою чергу дозволило радянським військам
вигратичас, щоб потім нанести нищівного удару групі армій „Центр”. Така
точка зору підводить до того, що Сталін навмисне „здав”
Південно-Західний фронт щоб виграти час на підготовку оборони Москви.
Здавалося черговий цинічний хід вождя заради великої перемоги, насправді
спраи тут складалися по іншому, більш приземлено. 6 вересня Гітлер
побачив, що запланована 21 серпня операція проходить більш ніж успішно,
це спонукало його наказати своїм військам точити та знищити весь
Південно-Західний фронт. Ситуація могла в цей вирішальний момент бути ще
більш переломною, на думку О.І.Єременка, в разі прориву німцями ще й
Брянського фронту Гітлер знайшов би сили розвинути успіх і на
московському напрямі. Оскільки до 6 вересня німці не планували оточити
Південно-Західний фронт, серйозно роздумували повернути на Москву одразу
після розгрому 5-ї армії, отож це приводить до висновку, що прорив
Брянського фронту біля Трубчевська чи Стародуба спровокував би Гітлера
до негайного наступу на Москву. Варто зазначити, що подальшій швидкій
появі німців біля Москви сприяла Єльнинська операція (зупинена 8
вересня) яка разом з Рославльською привела до виснаження сил та резервів
Червоної армії.

Незважаючи на такі страшні втрати радянських військ, всі дослідники
одноголосно стверджують, що перемога німців мала лише тактичний
характер.

Втрати серед військовослужбовців Червоної армії підчас проведення
Київської оборонної операції

Назва військових з’єднань Втрати в людях (чоловік)

Чисельність Безповоротні Санітарні Разом Середньодобові

Південно-Західний фронт 627000 531471 54127 585598 7141

2 1-а армія Центрального фронту — 31792 3793 35585 1695

6-а та 12-а армії Південого фронту — 52900 26320 79220 2085

Пінський військовий флот 1500 141 — 141 3

Разом 628500 616304

98,0% 84240 700544 8543

За даними гітлерівської Німеччини, опублікованими вже 27 вересня, в
Київському котлі 665 000 захоплено в полон, знищено-захоплено 884 танки,
4000гармат, необрахована кількість бойової техніки, зброї, боєприпасів,
транспортних засобів.

Список використаної літератури

„История второй мировой войны 1939-1945” в двенадцати томах, том 4, под
ред. А.А.Гречко, Воениздат, Москва, 1975

„Сражения группы армий «Юг»”, Вернер Хаупт, Яуза, Москва, 2006

„Самоубийство” Виктор Суворов, АСТ, Москва, 2003

„Люди з чистою совістю” П.П.Вершигора, Воениздат, Москва, 1973

„Киевский котел” Константин Быков, Яуза, Москва, 2007

„Потери русской армии в войнах XX века” генерал-полковник Кривошеев
П.П., віртуальна бібліотека http://lib.ru

„Так начиналась война” И.Х.Баграмян, Воениздат серия военние мемуары,
Москва, 1977

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020