Реферат
на тему:
Безсмертний подвиг українського народу
‘Пам’ять не згасне! – кричали вони, але ч ерез місяць їм вже було все
рівно. Усі вони є лицемірами. Не дотримуючись елементарних правил
етикету вони усіляко зневажають їх – герої, ветеранів, тих хто кров
проливав за нас..’ Присвячено 9 Травня.
Усі ми знаємо, що сталося майже 70 років тому – Другу світову війну,
війну у якій стикнулося три сили – демократичну, комунізм і нацизм, і
зараз вже не можливо сказати хто був винен. Ми можемо лише схилити
голову над жертви цієї війни…
Ще до того, як розпочалася сама війна вже не для кого не було
загадкою, чи станеться щось взагалі. Ненажерлива машина Німецького
Нацизму та Італійського фашизму прагла самоутвердитися та поставити всіх
перед собою на коліна, нічого кращого про комуністів та демократів не
можна сказати. Перші ж також хотіли захопити весь світ та провести
всесвітню комуністичну революцію, для других же нічого не мало значення
окрім власного збагачення. Масова перебудова систем господарств по
всьому світу, переведення більшості галузі у військово-промислову робили
свою справу. І ті і ті готувалися до війни. Вчені вже кажуть, що якби
Німеччина не розпочала війну – то її розпочав би Радянський союз через
кілька років. Коли розпочалася війна жертв було ще не так багато,
людські втрати під час вторгнення Німеччини в Польщу і Радянські
військові конфлікти з Японією – це ніщо порівняно з тим, що було далі…
Загальні втрати Країн по восьмому світу дуже великі, вважається що
воювало 80% світового населення. Лише 35млн. Людей було поранено важко
поранено, стільки ж вбито… А до чого призвела ця війна?… хіба до
світової злагоди, цілковитої перемоги якоїсь зі сторін?.. перебудова
світу?.. історики кажуть що так, були утворені два політичні лагері
капіталістичний та соціальстичний, але жертви не виправдають це…
людство продовжувало жити по дві сторони Земної кулі.
Разом з розпадом Радянського союзу 1991го року ми втратили все…
медалі та ордена які так поважалися у минулій, дійсно могутній державі,
яку боявся весь світ – стали нічого не варті. Герої перестали бути
героями. Головним радянським лозунгом до Другої світової війни був
‘Пам’ять не згасне’. А тепер – це брехня. Не кожний тепер пам’ятає як їх
тожі шанували, і зараз не шанують. Ми вже не згадуємо у повсякденному
житті про ветеранів, тих героїв які поклали своє життя на побудову
‘ідеального’ за їх думкою суспільства і його захист. Для нас вони лише
дідусі та бабусі, яких ми наче поважаємо, а насправді для нас вони ніщо.
Наш народ став облудним та зажерливим.
Усім нам уже набридло слухати порожні балачки та пафосні розмови наших
політиків. Ми згубили культури, забули історію. Ми віримо чужим, своїм
не довіряємо, розводимо руками – маємо що маємо. Наша національна ідея –
це засіб спекуляції. Коли у нашого народу немає відваги, немає власної
гордості, немає самоповаги. Коли кожен за себе, коли кожен в своїй хаті
скраю – для такого народу і героїв немає. І яка різниця нам різниця до
минулого, коли ніхто не має уявлення про майбутнє. Ми можемо тільки
плювати в дідівські криниці і вірити в казку.
А де ж ті, яких було закатовано, Спалено, порубано, побито,
репресовано? Де ті, що життя віддали за своє – Де вони є? Де вони є?! Їх
нема. Ще пройде років 10 і ми взагалі забудемо їх, наших ветеранів. Ми
забуваємо той ‘Безсмертний подвиг нашого народу’, без якого не було б
нас, нас тепер це не хвилює. Для сучасних політиків важливо лише ухопити
шматок побільше, для звичайних, пересічних громадян – сплатити податки
та напитись щоб забути. Сучасна молодь зовсім не схожа на молодь минулих
часів і має зовсім інше ідеали і у них не має місця для поваги до бодай
чогось. І як при такій ситуації в країні говорити бодай про щось?..
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
